Постанова № 74940103, 25.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/379/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калиновського В.А.

суддів: Калитки О. М. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2018, суддя С.М. Глазько, м. Суми, по справі № 818/379/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2018 року позивачі, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 звернулися з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якій просили суд: зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля) для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Лебединської міської ради Сумської області.

05 лютого 2018 року ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року у справі №818/330/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області вчинити дії, а саме, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,9746 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля) для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Лебединської міської ради Сумської області виділено в самостійне провадження.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 19 Конституції України, ст. 242 КАС України та на неповне з'ясування судом обставин справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Виходячи з приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом Головного управління Держземагенства у Сумській області (правонаступник - Головне управління Держгеокадастру у Сумській області) від 04.04.2014 № НОМЕР_1, ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля), для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Лебединської міської ради Сумської області.

На підставі цього наказу був розроблений один, спільний проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 15 особам. У пунктах 2, 3 наказу зазначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства. Управлінню Держземагентства у Лебединському районі Сумської області при надходженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідно забезпечити в установленому законодавством порядку погодження проекту та реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Висновком Управління Держземагентства у Лебединському районі Сумської області від 16.08.2015 № 179, з урахуванням листа від 22.08.2017 № 461/106-17, проект землеустрою був погоджений у повній відповідності до вимог ч. 8 ст. 118, ч. 1 ст. 186-1 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідними актами, які є складовими проекту землеустрою, було проведено погодження (встановлення) меж земельних ділянок, що відводяться у власність, у тому числі ОСОБА_1 та здійснено погодження, зокрема із Лебединської міською радою, на території якої розташована ця земельна ділянка.

Проте, ГУ Держгеокадастру у Сумській області листами від 26.07.2017 № Р--9206-3967/6-17 та від 26.09.2017 № Н--12418-5187/6-17 спочатку з одних, а потім вже з інших, не встановлених законом підстав, відмовило в затвердженні проекту землеустрою позивачу та іншим особам зазначеним у проекті.

У листі від 26.07.2017 № Р--9206-3967/6-17 зазначено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області розглянуті заяви 15 громадян про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля) для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Лебединської міської ради Сумської області. При розгляді вказаного проекту були встановлені розбіжності в загальній площі земельних ділянок та необхідно уточнити термін дії Висновку про погодження проекту землеустрою № 179 від 16.08.2015, відповідно до вимог чинного законодавства. Оскільки, поданий проект передбачено затвердити повністю і матеріали, що знаходяться в ньому розроблені на групу громадян, при виявленні помилок у такому проекті його затвердження можливе лише при умові, якщо проект землеустрою буде приведено до вимог діючого земельного законодавства.

Відповідно до листа-відповіді від 26.09.2017 № Н--12418-5187/6-17 ГУ Держгеокадастру у Сумській області повідомлено, що при розгляді проекту землеустрою встановлено, що землі які запроектовані до відведення, за інформацією наданою Управлінням Держгеокадастру у Лебединському районі Сумської області від 09.02.2017 № 22-28-99.0-114/2-17 відповідно форми 6 - ЗЕМ обліковуються у графі "сільськогосподарські угіддя" та до 20.06.2016 перебували в користуванні СТОВ "Хлібороб" на умовах оренди згідно договору оренди землі укладеного між Лебединською міською радою та СТОВ "Хлібороб". Договір укладено на підставі рішення 2 сесії 1 пленарного засідання 6 скликання від 21.12.2010, який зареєстровано в Управлінні Держкомзему у м. Лебедин про що, у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.06.2011 за № 591030004000011.

Крім того, в даному листі зазначено, що встановлення законності передачі земель з міністерства оборони до земель запасу Лебединської міської ради неможливе за відсутності відповідної технічної документації із землеустрою, тому договір оренди укладений між Лебединською міською радою та СТОВ "Хлібороб" укладено з порушенням вимог земельного законодавства та з порушенням вимог екологічного законодавства, оскільки за даними науково - консультаційного висновку, складеного Навчально-науковим інститутом права Науково-консультаційного центру правових досліджень Сумського державного університету від 2016 року на колишній території аеродрому міста Лебедин в результаті експлуатації відбулося масштабне забруднення нафтопродуктами (авіаційним гасом) ґрунтових вод. Враховуючи вищевикладене, для передачі у власність даних земель необхідне очищення території аеродрому від забруднення нафтопродуктами.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач, відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу положень ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений ст. 123 ЗК України, зокрема частиною другою передбаченою, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, як передбачено абз. 1 ч. 3 ст. 123 ЗК України.

Згідно до ч. 4 ст. 123 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

В силу ч. 4 ст. 186-1 ЗК України, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в ч. ч. 1-3 цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч. 5 ст. 186-1 ЗК України).

Частиною шостою статті 186-1 ЗК України передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Положеннями ч. 7 ст. 186-1 ЗК України встановлено, що органам, зазначеним у ч. ч. 1-3 цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Так, відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій", проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: - завдання на розроблення проекту землеустрою; - пояснювальну записку; - копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); - рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); - письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; - довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; - матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); - відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); - копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; - розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); - розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); - акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); - акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); - перелік обмежень у використанні земельних ділянок; - викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); - кадастровий план земельної ділянки; - матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); - матеріали погодження проекту землеустрою.

З матеріалів справи встановлено, що для прийняття відповідачем рішення про затвердження проекту землеустрою, позивачем було виконано всі умови, а саме проект землеустрою розроблений та погоджений у встановленому законом порядку згідно ч. 8 ст. 118, ч. 1, 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України.

Вищезазначений проект землеустрою належним чином погоджено в порядку, ч. 8 ст. 118, ч. 1 ст. 186-1 Земельного кодексу України, що підтверджується висновком Управління Держземагентства у Лебединському районі Сумської області від 16.08.2015 № 179.

Згідно з ч.9 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Колегія суддів зазначає, що з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Однак, листами від 26.07.2017 № Р--9206-3967/6-17 та від 26.09.2017 № Н--12418-5187/6-17, ГУ Держгеокадастру у Сумській області, відмовляючи позивачу у затвердженні вищевказаного проекту землеустрою, взагалі не посилалось на те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідач у своєму відзиві та в апеляційній скарзі також не зміг заперечити відповідність проекту землеустрою вищевказаним нормативно - правовим актам, а також надати документи (висновок) про забруднення вказаної території.

Окрім того, відповідачем не надано до суду договір між ТОВ "РЕСУРС ВИДОБУВАННЯ" та Лебединською міською радою, на який останній посилається у листі від 26.09.2017 Н--12418-5187/6-17, в той же час, суд першої інстанції правомірно вказав на те, що відповідно до змісту договору, який викладений у зазначеному листі, вказаний договір не може бути підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що, приймаючи рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області діяло не на підставі, поза межами та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

Тому, враховуючи ст. 19 Конституції України та ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, а також погодження проекту землеустрою у відповідності до вимог ч. 8 ст. 118, ч. 1, 6 ст. 186-1 вказаного Кодексу, що повністю підтверджується матеріалами справи, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повинно було у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою прийняти рішення про затвердження проекту.

Як вбачається з ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, дана норма не передбачає відмови відповідача у затвердженні проекту землеустрою, у разі надходження до нього погодженого проекту.

Тобто, зазначена норма не передбачає права відповідача діяти на власний розсуд при прийнятті рішення, а встановлює лише один варіант правомірної поведінки відповідача - прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає хибними доводи апелянта про те, що суд, зобов'язуючи відповідача затвердити проект землеустрою, перебирає на себе повноваження та функції Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, оскільки обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на наступне.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов'язані відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку втручання у дискреційні повноваження відповідача є виправданими, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивачів.

У рішенні у справі Волохи проти України зазначено: «Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.»

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14 березня 2002 року., Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Аманн проти Швейцаріїї» від 16 лютого 2000 року).

Також, Європейський суд з прав людини Рішенням у справі «Круслена» від 24 квітня 1990 року зазначає, що «закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання.»

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі «Фадєєва проти Росії» від 9 червня 2005 року, в якому Суд з відсилкою до справи «Баклі проти Сполученого Королівства», зазначив, що: «Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку «необхідності» втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції».

Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем для прийняття відповідачем рішення про затвердження проекту землеустрою, було виконано всі умови, а саме проект землеустрою розроблений та погоджений у встановленому законом порядку згідно ч. 8 ст. 118, ч. 1, 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, проте відповідач відмовив у затвердженні вищевказаного проекту землеустрою. Така відмова відповідача не може вважатися законною та обгрунтованою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши позивачу у затвердженні вищевказаного проекту землеустрою, не у спосіб, встановлений законом.

Враховуючи те, що в ході судового розгляду судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою протиправно, визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, колегія суддів вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою, в частині відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 орієнтованою площею 1,9746 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля) для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Лебединської міської ради Сумської області.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 року по справі 818/379/18 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 по справі № 818/379/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

.

Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський Судді(підпис) (підпис) О.М. Калитка І.С. Чалий