Постанова № 74939989, 21.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1510/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2018, суддя Тітов О.М., м. Харків, повний текст складено 02.04.18 по справі № 820/1510/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02.03.2018р. ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України , в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати п. 37 протоколу №68 від 19.08.2016р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум;- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не прийняті рішення на комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги стосовно призначення (ОСОБА_1) одноразової грошової допомоги відповідно до ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей"; зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року; зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 30 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2018р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано п. 37 протоколу №68 від 19.08.2016р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не прийняті рішення на комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги стосовно призначення (ОСОБА_1) одноразової грошової допомоги відповідно до ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей". Зобов'язано Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.

Міністерство оборони України із рішенням суду першої інстанції не погоджується , подало апеляційну скаргу , вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення по суті. Вказує , що зі змісту висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи також не вбачається жодної причини та обставини: поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, у зв'язку з чим вказаний документ також не може слугувати підтвердженням вищевказаних обставин. Зз моменту відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги пройшло більше шести місяців, тобто позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду в частині задоволення позову скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, оскільки в апеляційній скарзі не наданого жодного доказу або посилання на докази, які б свідчили, що МОУ дотримано п. 13 Порядку 975 та п.4.7. Положення затвердженого Наказом Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року. Також, слід відзначити, що позивач оскаржує бездіяльність та рішення суб'єкта владних повноважень стосовно повернення документів позивача на доопрацювання, рішення суб'єкта владних повноважень, яким документи позивача були повернуті на доопрацювання було отримано лише 16.02.2018р. і в той же день позивач безпосередньо ознайомившись з рішенням МОУ і оскаржив його до Суду. Просить суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні апеляційної скарги , рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1, проходив діючу військову службу у складі діючої армії під час бойових дій в Демократичній Республіки Афганістан, що підтверджується даними його військового квитка НОМЕР_1

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №3052 від 17.08.2015р. щодо колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, поранення, травма, контузія та захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з довідкою МСЕК серія 12 ААА №131092 від 14.12.2015р. позивачу вперше встановлено ІІ групу інвалідності з 14.12.2015 р. у зв'язку з наявними пораненням, травмою, контузією, захворюваннями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії .

Зазначене також підтверджується висновком спеціаліста з питань судово - медичної експертизи №1478/Ж від11.08.2015.

У 2016 р. позивач звернувся до Харківського обласного військового комісаріату про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Харківським обласним військовим комісаріатом направлено на адресу Міністерства оборони України документи, щодо призначення одноразової грошової допомоги.

19.08.2016 р. комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби повернуто на доопрацювання документи, подані на розгляд особами з числа колишніх військовослужбовців, у тому числі відносно ОСОБА_1 (Харківський ОВК, дата звільнення - 30.07.1999 р., дата встановлення інвалідності - 14.12.2015 р.), з тих підстав, що відсутні документи, які свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того ,що право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, закріплене у статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII та в Порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року. Із матеріалів справи вбачається, що засіданням Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (протокол №3052 від 17.08.2015 р.) встановлено причинний зв'язок захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв позивача, пов'язаних з виконуванням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися військові дії. Суд зазначає, що Харківський обласний комісаріат надав Міністерству оборони України всі необхідні документи, визначені пунктом 11 Порядку № 975, для призначення позивачу одноразової грошової допомоги. Щодо посилання відповідача щодо пропущення позивачем строків звернення до адміністративного суду, судом першої інстанції встановлено, що про порушення своїх прав позивач дізнався після отримання листа Харківського обласного військового комісаріату від 16.02.2018р. №412/ВСЗ. Відповідач не надав жодних належних доказів, які б підтверджували факт своєчасного повідомлення позивача про результати розгляду його звернення у 2016р. Отже, позивачем не порушено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч.2 ст. 122 КАС України.

Проте , колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду врегульовані ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовної діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач оскаржує рішення про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, викладене в Протоколі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19.08.2016р. № 68.

Колегією суддів встановлено та підтверджено матеріалами справи , що листом Харківського обласного військового комісаріату від 22.09.2016р. №2173 ВСЗ позивача повідомлено про рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або Інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19.08.2016 р. , яке оформлене Протоколом № 68 щодо повернення на доопрацювання його документів, а саме зацитовано Протокол № 68.

Вказаний лист отримано ОСОБА_1 27.12.2016 року , про що свідчить особистий його підпис на листі (а.с. 53).

Тобто, ОСОБА_1 дізнався (або міг дізнатись) про вищевказане рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або Інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19.08.2016 р., яке оформлене Протоколом № 68 ще у грудні 2016 року.

До Харківського окружного адміністративного суду позивач звернувся з позовною заявою до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії лише 02.03.2018р.

Тобто, з моменту відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги та моменту коли позивачу стало відомо про таку відмову до моменту подання даного позову до суду пройшло більше шести місяців, тому позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів .

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадку передбаченому ч. 2 ст. 123 КАС України.

Так, положеннями ч. 2 ст. 123 КАС України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Частиною 1 ст.17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" визначено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.97 № 475/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Зважаючи на вищевказане, а також приймаючи до уваги наведену практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів дійшла висновку , що позивач був ознайомлений зі змістом рішення про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, викладеного в Протоколі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19.08.2016р. № 68., саме 27.12.2017р. , однак без поважних причин протягом тривалого часу не звертався до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Оскільки позивач не надав суду жодних доказів того, що строки звернення до суду пропущено з поважних причин, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов слід залишити без розгляду.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 , 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2018 по справі № 820/1510/18 скасувати.

Позов залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Л.В. Тацій Повний текст постанови складено 26.06.2018.