Постанова № 74939862, 25.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/44/18

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді – доповідача ОСОБА_1судді –ОСОБА_2судді – ОСОБА_3 розглянувши у письмовому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2018р.,прийнятої у складі судді Вовченко О.А. у порядку спрощеного провадження, по справі №815/44/18 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,-

I. ПРОЦЕДУРА:

03 січня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови ОСОБА_4, листом від 12.06.2017 року за вих.№621/С-11, у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням всіх, визначених наданою військовою частиною А 0515 довідкою №222/4/157/239/203 від 11 травня 2017 року, видів грошового забезпечення;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_4 перерахунок пенсії з 31 серпня 2012 року, із врахуванням всіх, визначених наданою військовою частиною А 0515 довідкою №222/4/157/239/203 від 11 травня 2017 року, видів грошового забезпечення, а саме: посадового окладу (1552,00 грн.), окладу за військове звання (135,00 грн.), відсоткової надбавки за вислугу років (674,80 грн.), надбавки за виконання особливо важливих завдань (1905,97 грн.), надбавки за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки (94,67 грн.), надбавки за службу в умовах режимних обмежень (310,40 грн.), надбавки за особливі умови служби (388,00 грн.), надбавки за проведення розвідувальної, оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності та інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність (293,33 грн.), надбавки за знання та використання іноземної мови (388,00 грн.), премії (155,20 грн.), зі сплатою суми недоотриманого пенсійного забезпечення, що утворилася унаслідок проведеного перерахунку, за весь період перерахунку по день його фактичного проведення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2018р. позов був задоволений частково:визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_4 листом від 12.06.2017 року за вих.№621/С-11 у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням всіх визначених довідкою військової частини А0515 №222/4/157/239/203 від 11 травня 2017 року видів грошового забезпечення.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_4 перерахунок пенсії з 21 вересня 2012 року, із врахуванням всіх визначених довідкою військової частини А0515 №222/4/157/239/203 від 11 травня 2017 року видів грошового забезпечення, а саме: посадового окладу (1552,00 грн.), окладу за військове звання (135,00 грн.), відсоткової надбавки за вислугу років (674,80 грн.), надбавки за виконання особливо важливих завдань (1905,97 грн.), надбавки за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки (94,67 грн.), надбавки за службу в умовах режимних обмежень (310,40 грн.), надбавки за особливі умови служби (388,00 грн.), надбавки за проведення розвідувальної, оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності та інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність (293,33 грн.), надбавки за знання та використання іноземної мови (388,00 грн.), премії (155,20 грн.), зі сплатою суми недоотриманого пенсійного забезпечення, що утворилася унаслідок проведеного перерахунку, за період з 23 травня 2016 року по день його фактичного проведення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаною рішенням, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права , та просив її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в зв’язку із пропуском строків позовної давності,

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що позовні вимоги за період з 21.09.2012 по 03.07.2017 року підлягають залишенню без розгляду, а позивач станом на час звернення з адміністративним позовом отримує пенсію за вислугу років в розмірі 5004,48 грн., яка розрахована наступним чином: основний розмір пенсії (80% грошового забезпечення) з урахуванням доплати - 3827,92 грн.; підвищення за пост. КМУ від 23.04.2012 № 355 - 992,80 грн.; доплата зафіксованої індексації - 183,76 грн. Для розрахунку основного розміру пенсії враховано наступні складові грошового забезпечення згідно довідки Одеського обласного військового комісаріату від 21.05.2012 №15770: посадовий оклад - 1552,00 грн.; оклад за військове звання - 135,00 грн.; надбавка за вислугу років в розмірі 40% - 674,80 грн.; надбавка за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% - 1180,90 грн.; надбавка за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці 20% - 310,40 грн.; надбавка за звання та використання в роботі іноземної мови 25% - 388,00 грн.; надбавка за особливі умови служби 25% - 388,00 грн.; премія в розмірі 90% - 1396,80 грн. (підставою підвищення даного розміру премії виступає наказ Міноборони № 355 від 25 червня 2011 року). Вважає незрозумілими позовні вимоги, щодо включення до грошового забезпечення для подальшого здійснення перерахунку пенсії тих сум, які вже є складовими грошового забезпечення позивача, а саме: посадовий оклад - 1552,00 грн.; оклад за військове звання - 135,00 грн.; надбавка за вислугу років в розмірі 40% - 674,80 грн.; надбавка за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% - 1180,90 грн.; надбавка за звання та використання в роботі іноземної мови 25% - 388,00 грн.

Посилаючись на п. 6 ст. 92 Конституції України, ч.3 ст. 43, ч.4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ вказує, що такі виплати як «надбавка за виконання особливо важливих завдань», «надбавка за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки», «надбавка за проведення розвідувальної оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності та інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність», «надбавка за службу в умовах режимних обмежень» законодавцем не включені до переліку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Наказ Міноборони № 528 від 13.08.2012, відповідно до якого позивачу була видана довідка військової частини А0515 від 11.05.2017 № 222/4/157/239/203 не є підставою для перерахунку пенсії, оскільки на виконання п.1 Порядку № 45 Кабінетом Міністрів України не було прийнято рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення. Отже, головне управління діє на підставі та у межах, передбачених діючим законодавством України і підстави для визнання зазначених дій протиправними відсутні.

В обґрунтування своєї позиції апелянт посилається також на рішення Конституційного Суду України , від 13.05.2015, № 4-рп/2015 "У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанову ВСУ від 04.11.2014 року по справі № 21-473а14.

11.05.2018 року представником позивача надані заперечення на апеляційну скаргу,де вказується на безпідставність вказаної скарги.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року , справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження , відповідно до п.1 ч. 1 ст.311 КАС України .

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ОСОБА_4 є пенсіонером Збройних Сил України та знаходиться на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

Перед звільненням позивач проходив військову службу у військовій частині А2776 в званні полковника на посаді начальника відділення - заступника начальника розвідуправління штабу військової частини А2776 .

Наказом Міністра оборони України №528 від 13 серпня 2012 року був затверджений «Перелік відповідних посад військовослужбовців підрозділів, на які покладалося здійснення розвідувальної діяльності до набрання чинності Законом України «Про розвідувальні органи України», згідно з яким посада начальника відділення - заступника начальника управління військової частини А2776, яку перед звільненням з військової служби займав позивач, визнана як така, на яку покладалося здійснення розвідувальної діяльності, слід чого ця посада прирівняна до відповідної посади військової частини А0515 - «старший офіцер військової частини А0515».

Позивач 09 червня 2015 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про звернення до Одеського обласного військового комісаріату з вимогою про надання довідки про розмір грошового забезпечення військовослужбовця розвідувального органу Міністерства оборони України відповідної категорії згідно наказів Міністерства оборони України №04 від 13.02.2008 року та №528 від 13.08.2012 року для перерахунку йому пенсії у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України №45 від 13 лютого 2008 року .

Листом військової частини А0515 від 10 липня 2015 року №222/4/832 було відмовлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області у наданні вищевказаної довідки, у зв'язку з відсутністю правових підстав .

Позивач оскаржив дії військової частини А0515. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року по справі №522/18373/15-а скасовано постанову Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2016 року та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог що ОСОБА_4, якою визнано протиправними дії військової частини А0515 з відмови Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області у наданні довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_4 та зобов'язано військову частину А0515 надати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області через Одеський обласний військовий комісаріат довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_4 .

На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року по справі № 522/18373/15-а , військовою частиною А 0515 листом за вих. №222/4/723 від 17 травня 2017 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було надіслано довідку про розмір грошового забезпечення №222/4/157/239/203 від 11 травня 2017 року, яке стосується позивача .

Як вбачається з наданої військовою частиною А0515 довідки №222/4/157/239/203 від 11 травня 2017 року, загальна сума грошового забезпечення позивача значно збільшилась та складає 5897,37 грн., в тому числі: посадовий оклад (ПО) 1552,00 грн.; оклад за військовим званням (ОВЗ) полковник 135,00 грн.; надбавка за вислугу років (НВР) 40% (від ОВЗ+ПО) 674,80 грн.; надбавка за виконання особливо важливих завдань 80,7% (від ОВЗ+ПО+НВР) 1905,97 грн.; надбавка за виконанням спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки 6,1% (від ПО) 94,67 грн.; надбавка за службу в умовах режимних обмежень 20% (від ПО) 310,40 грн.; надбавка за особливі умови служби 25% (від ПО) 388,00 грн.; надбавка за проведення розвідувальної, оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності та інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність 8,9% (від ПО) 293,33 грн.; надбавка за знання та використання іноземної мови 25% (від ПО) 388,00 грн.; премія 10% (від ПО) 155,20 грн. .

Для проведення перерахунку пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повинно було, на підставі отриманої з військової частини А0515 довідки визначити розмір пенсії, яка, згідно розрахунку пенсії за вислугу років (а.с.20), складає 80% від загального розміру грошового забезпечення, включаючи всі його складові, як це передбачено пунктом 5 Порядку проведення перерахунку пенсій призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №45 від 13.02.2008 року.

09 червня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просив у зв'язку із підвищенням належного йому грошового забезпечення здійснити перерахунок пенсії з дати виникнення у нього права на цей перерахунок - з 31 серпня 2012 р. - дати реєстрації Міністерством юстиції України наказу Міністерства оборони України№528 від 13.08.2012 року .

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12 червня 2017 року за вих. №621/С-11 позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії у зв'язку із тим, що повідомлення Міністерства оборони України про підстави для перерахунку пенсій відповідно до наказу Міністра оборони України від 13.08.2012 № 528 не надходило та зобов'язань про проведення перерахунку пенсії на головне управління не покладалось, для проведення перерахунку пенсії на підставі довідки від 11.05.2017 № 222/4/157/239/203 про розмір грошового забезпечення наданої військовою частиною А0515 на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 підстави відсутні.

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВОТА СУДОВА ПРАКТИКА:

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України ,громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порущена (абзац четвертий пункту 5.2 мотивувальної частини Рішення).

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

У законодавстві про пенсійне забезпечення в Україні таке співвідношення досягається встановленням залежності розміру пенсії від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) застрахованої особи, тобто від загальної суми сплачених за застраховану особу страхових внесків протягом всього періоду роботи, що передував призначенню або перерахунку пенсії (стаття 7 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", статті 19, 20, 21, 29, 30, 31, 32, 44, 45, 49, 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). Саме тому запровадження її оподаткування, починаючи з певного її розміру, порушує справедливий підхід до встановлення пенсії, оскільки призводить до зменшення її фактичного розміру, який встановлюється з урахуванням співвідношення між тривалістю страхового стажу та розміром заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов’язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Конституційний Суд України в абзаці четвертому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначив, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційним принципом національної правової системи України, а й фундаментальною цінністю світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2, 7), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14) та Протоколі № 12 до неї (стаття 1), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статті 14, 26).

Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист, яке відповідно до статті 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням; зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім’ї цих виплат у визначених законом випадках; встановлюючи в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, зокрема принципу рівності (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Конституція України гарантує право на соціальний захист громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46); соціальний захист пов’язується з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім’ї, зокрема у випадку безробіття як соціально-економічного явища; загальнообов’язкове державне соціальне страхування становить систему прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009).

Конституційний Суд України у рішенні від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 зазначає , що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини, а у Законі України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсією є "щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім’ї у випадках, визначених цим Законом" (стаття 1). Законодавець, регулюючи відносини у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, виходив з того, що воно має здійснюватися за певними принципами, перелік яких наведений в статті 7 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", зокрема: заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарності та субсидування в солідарній системі; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим законом; обов’язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим законом.

Згідно ст.15 Закону України, від 29.06.2004, № 1906-IV "Про міжнародні договори України",чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб (Закон №2262-ХІІ), пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Відповідно до ч.3 ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45.

Перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

На підставі зазначеного в пункті 1 цього Порядку рішення Кабінету Міністрів України Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв'язку, Адміністрація Держприкордонслужби, ДПтС, ДСНС повідомляють у п'ятиденний строк Пенсійному фонду України про підстави перерахунку пенсій військовослужбовцям.

Пенсійний фонд України повідомляє у п'ятиденний строк з моменту надходження інформації від державних органів своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку.

Головні управління Пенсійного фонду України складають у десятиденний строк з моменту надходження зазначеної інформації списки за формою згідно із додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

На підставі списків уповноважені органи готують для перерахунку пенсії довідки про розмір грошового забезпечення кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно із додатком 2 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.

Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.

Згідно із п. 5 Постанови КМУ №45 встановлено, що «для перерахунку пенсій грошове забезпечення враховується у розмірі, встановленому за відповідною посадою (посадами), з урахуванням таких його видів:

- посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років - у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України або керівником державного органу у межах його повноважень на момент виникнення права на перерахунок за відповідною посадою та військовим (спеціальним) званням;

- надбавки за знання та використання в роботі іноземної мови, почесне звання "заслужений" чи "народний", службу в умовах режимних обмежень, спортивні звання, доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук та вчене звання - у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України на момент виникнення права на перерахунок, якщо вони були фактично встановлені особі;

- щомісячні надбавки, доплати та підвищення, конкретні розміри яких за відповідними посадами (категоріями) установлені Кабінетом Міністрів України - у зазначених розмірах на момент виникнення права на перерахунок;

- інші щомісячні надбавки, доплати (крім доплати, розмір якої визначається як різниця між розміром грошового забезпечення до і після запровадження нових умов його виплати), підвищення та щомісячна премія - у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа звільнилася на пенсію;

- щомісячні надбавки за особливі умови служби (крім надбавки за службу у віддаленій місцевості) особам, звільненим з військової служби, які проходили службу та обслуговували ядерну зброю на об'єктах "С", у складальних бригадах ремонтно-технічних баз, у складі екіпажів атомних підводних човнів, на території військових полігонів, де проводилися випробування ядерної зброї або навчання із застосуванням такої зброї, та у військових частинах, що обслуговували космодром "Байконур", якщо такі надбавки виплачувалися їм на день звільнення із служби у відсотках посадового окладу, що встановлювалися до 1 січня 2008 р. для обчислення розміру пенсії, але не більше розміру надбавок за особливі умови служби відповідно до законодавства.».

Відповідно до п. 5 постанови №1294 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право установлювати: надбавку за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу - у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, а тим, що безпосередньо розробляють, проводять експертизу проектів нормативно-правових актів, які передбачено положеннями про відповідні структурні підрозділи, військовослужбовцям органів (підрозділів) Державної прикордонної служби, Морської охорони, що безпосередньо забезпечують охорону ділянок кордону, здійснюють прикордонний контроль і пропуск через кордон, військовослужбовцям Служби безпеки, які безпосередньо здійснюють заходи, пов'язані з виконанням завдань державної безпеки, військовослужбовцям розвідувальних органів, які безпосередньо виконують функції з добування інформації, забезпечують та беруть участь у спеціальних заходах, спрямованих на підтримку національних інтересів, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу за виконання спеціальних завдань, пов'язаних з антитерористичною діяльністю, особам начальницького складу слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, військовослужбовцям Служби безпеки за службу на посадах слідчих, особам рядового і начальницького складу підрозділів міліції громадської безпеки за службу на посадах старших дільничних, дільничних і помічників дільничних інспекторів міліції та підрозділів з керівництва дільничними інспекторами міліції, військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, які безпосередньо забезпечують функціонування та безпеку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, державний контроль за станом криптографічного та технічного захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, - у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років; надбавку військовослужбовцям підрозділів Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та інших розвідувальних органів, які безпосередньо займаються виконанням спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки, військовослужбовцям Управління державної охорони, які забезпечують державну охорону органів державної влади та посадових осіб України - в розмірі до 70 відсотків посадового окладу; надбавку військовослужбовцям підрозділів Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Служби зовнішньої розвідки та інших розвідувальних органів, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які провадять оперативно-розшукову, розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність - в розмірі до 50 відсотків посадового окладу.

Згідно із ч. 7 ст. 21 Закону України «Про розвідувальні органи України» передбачає, що положення, передбачені цією статтею, а саме заходи соціального захисту, грошове забезпечення (оплата праці) співробітників усіх розвідувальних органів України, поширюються також на колишніх співробітників розвідувальних органів України і підрозділів, на які покладалося здійснення розвідувальної діяльності до набрання чинності цим Законом, та які потребують такого захисту в зв'язку з їхньою попередньою діяльністю.

Згідно Рішення Конституційного Суду України , від 13.05.2015, № 4-рп/2015 "У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ,положення першого речення частини третьої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року N 2262-XII з наступними змінами, згідно з якими "усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством", в аспекті порушених у конституційному зверненні питань необхідно розуміти так, що до встановлених виключно законами України нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, на підставі введення яких усі призначені за цим законом пенсії підлягають перерахунку, належать лише надбавки, доплати, підвищення.

Згідно із правовим висновком,викладеним у постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 року по справі №161/18933/14-а, саме з дати відмови управлінням ПФУ у задоволенні заяви позивача, він дізнався про порушення його права, тому строк на звернення до адміністративного суду за захистом свого права від такого порушення починається саме з дати отримання особою листа-відмови.

Згідно із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі № 638/13960/17 та від 19 червня 2018 року по справі № 592/11570/17, аналіз норм Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» свідчить про те, що Порядком встановлена наступна послідовність дій: Міноборони повідомляє Пенсійний фонд України про підстави перерахунку пенсій; Пенсійний фонд України повідомляє головні управління в областях про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку; Головні управління складають відповідні списки таких осіб та подають їх органам, які уповноважені видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії - органам, з яких особи були звільнені із служби.

Отже, без повідомлення Пенсійним фондом України та отримання відповідної довідки у територіального управління Пенсійного фонду України відсутні підстави та повноваження для проведення перерахунку пенсії позивачу.

Органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір пенсії, а здійснюють її нарахування на підставі наданих їм відповідними органами/особою-пенсіонером довідок про розмір грошового забезпечення, і розмір пенсійних виплат залежить від розміру складових грошового забезпечення, зазначених у довідках.

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно ч.2ст.122 КАС України ,для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Згідно ст.14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) від 21 березня 2014 року в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27 червня 2014 року в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України, від 16.09.2014, № 1678-VII "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони", в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.

У Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), ратифікованої Законом України, від 14.09.2006, № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", передбачено, що держави-сторони зобов’язані підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення, вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов’язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі – Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «ОСОБА_6 проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-BuschInc. проти Португалії» (Anheuser-BuschInc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «ОСОБА_7 Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_8 проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року,).

Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Апеляційний суд вважає, що посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України , від 13.05.2015, № 4-рп/2015 "У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" є некоректним ,так як редакція вказаного закону була змінена законодавцем.

Але ,саме з дати відмови управлінням ПФУ у задоволенні заяви позивача, він дізнався про порушення його права, тому строк на звернення до адміністративного суду за захистом свого права від такого порушення починається саме з дати отримання особою листа-відмови в порядку ,встановленому ч.2 ст.122 КАС України, у зв’язку з чим твердження апелянта ,що позовні вимоги за період з 21.09.2012 по 03.07.2017 року підлягають залишенню без розгляду є помилковим.

Аналіз норм Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» свідчить про те, що Порядком встановлена наступна послідовність дій: Міноборони повідомляє Пенсійний фонд України про підстави перерахунку пенсій; Пенсійний фонд України повідомляє головні управління в областях про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку; Головні управління складають відповідні списки таких осіб та подають їх органам, які уповноважені видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії - органам, з яких особи були звільнені із служби.

Водночас, як встановлено судами першої та апеляціної інстанцій визначену вказаним Порядком процедуру дотримано не було, оскільки Міноборони не повідомило Пенсійний фонд України про необхідність підготовки головними управліннями Пенсійного фонду списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку у зв'язку з набуттям чинності наказу Міноборони №528 від 13.08.2012 року .

Органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір пенсії, а здійснюють її нарахування на підставі наданих їм відповідними органами/особою-пенсіонером довідок про розмір грошового забезпечення, і розмір пенсійних виплат залежить від розміру складових грошового забезпечення, зазначених у довідках.

У зв'язку із виданням наказу Міністра оборони України від 13.08.2012 № 528 , позивач отримав право на перерахунок пенсії, однак невірно обрав спосіб захисту свого права,оскільки ,у відповідності із вимогами ст. 43, 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», з 31.08.2012 року дати реєстрації в Міністерстві юстиції України наказу Міністерства оборони України №528 від 13.08.2012 року, позивач набув право на пенсійне забезпечення виходячи із грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців, тобто виходячи із грошового забезпечення, яке сплачується діючим військовослужбовцям військової частини А0515, що займають посаду «старший офіцер військової частини А0515», але відповідний перерахунок пенсії має бути здійснений після повідомлення Міноборони та відповідного направлення Пенсійним фондом України Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області інформації про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку, у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відсутні підстави для вчинення вказаних дій щодо перерахунку пенсій.

Висновок суду апеляційної інстанції відпоідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі № 638/13960/17

«Законне сподівання» на отримання «активу» в цьому випадку відсутнє та не може захищатися статтею 1 Першого протоколудо Конвенції , так як для такого права у національному законодавстві відсутнє достатнє підґрунтя - у тому числі, відсутня усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову , та вважає, що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи , а також , що наявні підстави для скасування рішення суду 1-ої інстанції та задоволення апеляційної скарги .

В порядку ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв’язку із новим розподілом судових витрат не підлягають відшкодуванню судові витрати ОСОБА_4 та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Керуючись ст.8,19,57,67 Конституції України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 2, 3, 6, 7,242,264,264, 308, 309, 310,313, п.2 ч.1 ст.315, 317,321,322,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – задовольнити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2018р – скасувати .

Ухвалити по справі нове судове рішення

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 –відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів.

Повне судове рішення складене та підписане 25.06.2018 року

Суддя-доповідач ОСОБА_1Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3