Постанова № 74939699, 19.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року № 876/2827/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Багрія В.М., Рибачука А.І.,

при секретарі судового засідання – Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Фермерського господарства «Золотий жайвір» та Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі №819/2067/17 (суддя Шульгач М.П., рішення ухвалене об 11/19 год, м.Тернопіль, повний текст складено 19 березня 2018 року) за позовом Фермерського господарства «Золотий жайвір» до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Фермерське господарство «Золотий жайвір» (далі – ФГ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі – ГУДФС) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.11.2017 №0049851205 (далі – ППР).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року позов задоволено частково. Скасовано частково ППР на суму 227500 грн основного платежу по податку на додатну вартість (далі – ПДВ), а також на суму 56875 грн штрафних фінансових санкцій. В решті ППР залишено без змін.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині залишення в силі ППР у частині 41748,25 грн штрафних фінансових санкцій та ухвали нове, яким позов в цій частині задовольнити.

В доводах апеляційної скарги наводить вимоги пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (далі – ПК) та посилається на його безпідставне незастосування судом. Вказує, що ФГ було самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлено помилки у поданій 20.09.2017 декларації з ПДВ за серпень 2017 року (далі – Декларація) та подано 20.11.2017 уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі – Уточнюючий розрахунок), фактично сплачено суму недоплати в розмірі 160795 грн та 3 % штрафу в розмірі 4824 грн від такої суми (у зв’язку з чим вважає недоцільним оскаржувати рішення суду в цій частині). В контролюючого органу не було правових підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК, або вони підлягали зменшенню на суму самостійно сплаченого штрафу.

Рішення в частині задоволення позовних вимог оскаржив і відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати таке у відповідній частині та повністю відмови в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі із вказівкою на вимоги пункту 192.1 статті 192 ПК та пункту 21 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом Міністерства фінансів України (далі – МФУ) від 31.12.2015 №1307 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі – МЮУ) 26.01.2016 за №137/28267; далі - Порядок) стверджує, що якщо, як доводить позивач (з чим фактично погодився суд першої інстанції), ним протягом серпня 2017 року було подано на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) помилкові (зайві) податкові накладні, а саме, від 16.08.2017 №7 (виписана на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд ЮА (далі – ТОВ) на суму 455000 грн, в т.ч. ПДВ 75833,33 грн) (далі – ПН №7) та 18.08.2017 №11 (виписана на ТОВ на суму 910000 грн, в т.ч. ПДВ 151666,67 грн) (далі – ПН №11), то для звільнення від обов'язку включення сум ПДВ, вказаних у цих податкових накладних, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період, позивач мав скласти розрахунок коригування до податкової накладної та зареєструвати його в ЄРПН, чого не зробив, а відтак не скористався своїм правом на виправлення помилок у визначений законом спосіб. Суд не врахував особливості та порядок проведення саме камеральної перевірки.

Сторони у відзивах на апеляційні скарги заперечують вимоги таких, вважають рішення суду першої інстанції, кожен у своїй частині, законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу ФГ слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу ГУ ДФС – повністю, з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ФГ по господарських операціях з ТОВ в серпні 2017 року було помилково складено та подано на реєстрацію в ЄРПН ПН №№7, 11, такі слід виключити з переліку податкових накладних, які необхідно враховувати при обчисленні розміру сплати ПДВ за цей місяць, вони не відповідали вимогам бухгалтерського та податкового обліку через відсутність господарської операції. Податковим законодавством не передбачено порядку відкликання помилково складених податкових накладних.

Щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог, то через самостійне донарахування позивачем податкового зобов’язання в сумі 166993 грн і подання Уточнюючого розрахунку, суд вважав ППР у відповідній частині правомірним.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, частково зроблені без додержання норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 6 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Судом апеляційної інстанції, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.10.2017 працівником ГУ ДФС складено акт №1457/19-00-12-05/35578504 про результати камеральної (електронної) перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ ФГ за серпень 2017 року (далі – ОСОБА_1), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з ПДВ за серпень 2017 року в розмірі 394493 грн (а.с.12-15).

Акт отримано позивачем 01.11.2017 про що відзначено ним в позовній заяві (а.с.5).

Передумовою для встановлення порушень податкового законодавства були такі події та обставини.

В серпні 2017 року ФГ складено та подано на реєстрацію 10 податкових накладних про поставку Приватному акціонерному товариству «Оболонь» (далі – ПАТ) ячменю пивоварного на загальну суму ПДВ 91666,64 грн:

№4 від 11.08.2017 ПДВ 16666,67 грн;

№5 від 14.08.2017 ПДВ 8333,33 грн;

№6 від 15.08.2017 ПДВ 8333,33 грн;

№19 від 16.08.2017 ПДВ 8333,33 грн;

№8 від 17.08.2017 ПДВ 8333,33 грн;

№9 від 19.08.2017 ПДВ 8333,33 грн;

№10 від 21.08.2017 ПДВ 8333,33 грн;

№14 від 22.08.2017 ПДВ 8333,33 грн;

№17 від 28.08.2017 ПДВ 8333,33 грн;

№18 від 29.08.2017 ПДВ 8333,33 грн.

Такі податкові накладні не були прийняті на реєстрацію в ЄРПН (в реєстрації відмовлено).

Поряд з цим, у Декларації ФГ включило до податкових зобов’язань ПДВ лише по першій податковій накладні в розмірі 16666,67 грн, а суму ПДВ 74999,97 (75000) грн по інших дев’яти податкових накладних до податкових зобов’язань з ПДВ не включило, що підтверджується додатком 5 до Декларації - «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» (далі – Розшифровка податкових зобов’язань; а.с.22-25).

В цьому ж місяці ФГ складено та подано на реєстрацію 7 податкових накладних про

поставку ТОВ пшениці 2-го класу на загальну суму ПДВ 996836,8 грн:

ПН №7;

№10 від 18.08.2017 ПДВ 151666,67 грн;

ПН №11;

№12 від 21.08.2017 ПДВ 491991,50 грн;

№13 від 22.08.2017 ПДВ 76447,58 грн;

№15 від 23.08.2017 ПДВ 33685,17 грн;

№16 від 28.08.2017 ПДВ 15545,83 грн.

Такі податкові накладні не були прийняті на реєстрацію в ЄРПН (в реєстрації відмовлено), крім ПН №7, реєстрацію якої зупинено відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК (а.с.67-76).

При цьому, в Декларації ФГ включило до податкових зобов’язань ПДВ лише по трьох податкових накладних в сумі 677343,34 грн, а саме, №10 від 18.08.2017, №12 від 21.08.2017 і №15 від 23.08.2017, а суму ПДВ 319493,41 грн по інших чотирьох податкових накладних до податкових зобов’язань з ПДВ не включило, що підтверджується Розшифровкою податкових зобов’язань.

Уточнюючим розрахунком ФГ збільшило податкові зобов’язання по ПДВ в Декларації по ПАТ на суму 75000 грн, а по ТОВ – 91993,42 грн (разом 166993 грн), що стверджується додатком 5 до Уточнюючого розрахунку - «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» (а.с.27-32).

Одночасно, ФГ фактично сплатило недоплату податкового зобов’язання шляхом зарахування відповідної суми у зменшення суми податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2017 року (відображено у поданій 20.11.2017 декларації з ПДВ за жовтень 2017 року) та сплатило штраф 3 % від суми недоплати податкового зобов’язання у розмірі 4824 грн (а.с.34-41)

Відтак, суми ПДВ по двох податкових накладених №№7, 11 до податкових зобов’язань з ПДВ у Декларації не включено (а.с.42-45).

Позивач зазначає, що такі податкові накладні ним складені та подані на реєстрацію в ЄРПН помилково, зазначені в них дані не відповідали даним його бухгалтерського та податкового обліку, а податкові зобов’язання не були відображені в Декларації.

ППР контролюючим органом збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 394493 грн та 98623,23 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.10).

У відповідності до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За пунктом 187.1 статті 187 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

У свою чергу, за змістом пункту 201.10 цієї ж статті при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в ЄРПН не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що для виникнення обов’язку платника податку – продавця (постачальника) товарів з включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов’язань за відповідний завітний період, не є важливим факт реєстрації такої податкової накладеної в ЄРПН (прийняття податкової накладної, неприйняття її в електронному вигляді чи зупинення її реєстрації), а визначальним є факт її складення та подання на реєстрацію в ЄРПН.

Приписами пункту 192.1 статті 192 ПК передбачено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в ЄРПН.

Розрахунок коригування до податкової накладної складається також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, у тому числі не пов’язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг.

Постачальник має право зменшити суму податкових зобов’язань лише після реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування до податкової накладної (підпункт 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 ПК).

Згідно з пунктом 21 Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі здійснення коригування сум податкових зобов'язань, а також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, не пов'язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг, відповідно до статті 192 розділу V ПК постачальник (продавець) товарів/послуг складає розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (далі - розрахунок коригування) за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної.

Порядок складання розрахунку коригування та його реєстрації в ЄРПН аналогічний порядку, передбаченому для податкових накладних, крім випадків, передбачених цим Порядком.

У разі складання розрахунку коригування з метою виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, не пов'язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг, у розрахунку коригування зазначаються виправлені дані.

Таким чином, для виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, не пов’язаних із зміною суми компенсації вартості товарів, платник податку – продавець (постачальник) має право скласти розрахунок коригування до податкової накладної, зазначивши в ньому виправлені дані, та зобов’язаний зареєструвати його в ЄРПН, і лише після такої реєстрації він має право зменшити суму податкових зобов’язань за відповідний звітний період (звільняється від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період).

При наведеному, очевидно помилковим є твердження суду першої інстанції, який погодився із доводами позивача, про те, що податковим законодавством не передбачено порядку відкликання помилково складених податкових накладних і податкові зобов’язання за ними не повинні нараховуватися.

У свою чергу, правильним є доводи ГУ ДФС про те, що позивач для звільнення від обов'язку включення сум ПДВ, вказаних у ПН №№ 7, 11, до суми податкових зобов'язань у Декларації, мав скласти розрахунок коригування до цих податкових накладних та зареєструвати їх в ЄРПН, чого не зробив, а відтак не скористався своїм правом на виправлення помилок у визначений законом спосіб.

Наведене розуміння зазначених приписів податкового законодавства в обсязі встановлених у справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, переконує в тому, що суд першої інстанції задовольняючи частково позов неправильно застосував норми матеріального права, а тому апеляційна скарга ГУ ДФС підлягає задоволенню повністю, судове рішення у цій частині скасуванню із відмовою в позові.

Щодо решти частини позовних вимог, то суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні (хоча помилково вказав про залишення ППР в решті без змін) з огляду на таке.

Відповідно до пункту 200.10 статті 200 ПК протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Покликання на вказану правову норму, як на підставу для проведення перевірки, за результатами якої встановлено наведені вище порушення, є в ОСОБА_1 (а.с.12).

Види перевірок визначені статтею 75 ПК, за пунктом 75.1 якої контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних ЄРПН та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального (підпункт 75.1.1 пункту 75.1 ст.75 ПК).

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною позаплановою електронною перевіркою за заявою платника податків (далі - електронна перевірка) вважається перевірка, що проводиться на підставі заяви, поданої платником податків з незначним ступенем ризику, визначеним відповідно до пункту 77.2 статті 77 цього Кодексу, до контролюючого органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Заява подається за 10 календарних днів до очікуваного початку проведення електронної перевірки, але не раніше офіційного повідомлення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, про запровадження проведення такої перевірки для відповідних платників податків: які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; суб’єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва; інших платників податків. Форма заяви, порядок її подання, прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

«Порядок подання платником податків заяви про проведення документальної невиїзної позапланової електронної перевірки та прийняття рішення контролюючим органом про проведення такої перевірки, затверджено наказом МФУ від 20.11.2015 №1040 (зареєстровано в МЮУ 08.12.2015 за №1522/27967).

В розрізі викладеного, вказівка позивача в позовній заяві та апеляційній скарзі на факт проведення щодо нього електронної перевірки є недоречною, позаяк контролюючим органом у дійсності проведено саме камеральну перевірку (в заголовку ОСОБА_1 є лише посилання «(електронна)» через уніфікованість відповідних актів).

Статтею 50 ПК урегульовано питання внесення змін до податкової звітності.

У пункті 50.1 цієї статті указано, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Натомість, у статті 123 ПК викладено норми щодо штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання, за пункт 123.1 якої у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як встановлено вище, камеральну перевірку проведено та ОСОБА_1 складено 20.10.2017 (до ОСОБА_1 також долучено розрахунок штрафних (фінансових) санкцій), такий отримано позивачем 01.11.2017, контролюючий орган визначив ФГ суми податкового зобов’язання шляхом прийняття ППР 20.11.2017 і в цей же день позивачем подано Уточнюючий розрахунок.

Відтак, немає підстав вважати, що позивач самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявив факт заниження податкового зобов'язання в Декларації по господарських операціях з ПАТ і ТОВ, оскільки факт такого заниження встановив контролюючий орган внаслідок камеральної перевірки.

Більше того, за встановлених фактичних обставин справи, подання ФГ Уточнюючого розрахунку, сплата суму недоплати та штрафу у розмірі трьох відсотків від такої суми, не звільняє позивача від обов’язку сплатити штраф, передбачений пунктом 123.1 статті 123 ПК,

бо відповідну суму податкового зобов’язання самостійно визначив позивачу контролюючий орган (а.с.102).

Тобто, таким Уточнюючим розрахунком ФГ збільшило податкові зобов’язання по ПДВ в Декларації в сумі на яку вже було встановлено заниження податкових зобов’язань з ПДВ в ОСОБА_1.

На безпідставність доводів апелянта - ФГ і таке їх спростування вказує і позивач у відзиві на апеляційну скаргу.

Не є можливим врахування суми штрафу сплаченого ФГ у розмірі 4824 грн в розмір штрафу накладений ППР, так як правова природа цих штрафів різна.

У зв'язку з цим, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що контролюючим органом прийнято ППР у відповідній частині (грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 166993 грн та 41748,25 грн (фактично 41748,36 грн (а.с.102) за штрафом) правомірно та наявні підстави для відмови у задоволенні частини позовних вимог, проте з підстав, викладених судом апеляційної інстанції.

І останнє.

У відповідності до змісту частин першої та другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення; далі - КАС) при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У пункті 1 частини п’ятою статті 246 цього ж Кодексу передбачено, що в резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.

За змістом пункту 10 підпункту 10.1 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції, а тому повинна містити чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, апеляційної чи касаційної скарги.

Резолютивна частина судового рішення, за загальним правилом, повинна містити, зокрема: висновок суду про задоволення позову (клопотання, подання), апеляційної чи касаційної скарги повністю або частково чи відмову в його (її) задоволенні повністю або частково, чи залишення його (її) без задоволення; висновок суду по суті вимог. У рішеннях про часткове задоволення позовних вимог суд повинен зазначити про залишення без задоволення решти вимог.

Цих вимог процесуального права суд першої інстанції не дотримав та помилково зазначив у резолютивній частині рішення про залишення без змін ППР в решті вимог, замість вказати про відмову в позові в решті незадоволених вимог.

За пунктом 4 частини першої, частини четвертої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підсумовуючи, враховуючи наведені вимоги КАС, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій допустив порушень норм процесуального права, які є підставою для його зміни, а тому апеляційну скаргу ФГ слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» задовольнити частково, а апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області – повністю.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року в частині часткового скасування податкового повідомлення-рішення від 20 листопада 2017 року №0049851205 на суму 227500 гривень основного платежу по податку на додатну вартість, а також на суму 56875 гривень штрафних фінансових санкцій, скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції:

«В решті позову відмовити.»

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_1 Повний текст складений 25 червня 2018 року.