Постанова № 74939613, 26.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3481/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.,

за участю секретаря судового засідання Смидюк Х.В.,

представника позивача Тютька А.Б.,

представника відповідача Шимін Н.М.,

представника третьої особи ТзОВ «УРЗ» ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Львівська макаронна фабрика» в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Тарасенка Тараса Петровича на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року про закриття провадження у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівська макаронна фабрика» в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Тарасенка Тараса Петровича до Прокуратури Львівської області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «УРЗ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Макфа-Л», Товариство з обмеженою відповідальністю «Оберіг-Сервіс» про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Грень Н.М.,

час ухвалення рішення - 16:06:57,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 30 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

07 грудня 2017 року Відкрите акціонерне товариство «Львівська макаронна фабрика» в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Тарасенка Тараса Петровича звернулося в суд з адміністративним позовом до Прокуратури Львівської області, в якому просило: скасувати постанову про скасування постанови прокурора про скасування постанови слідчого про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно від 02 вересня 2014 року; скасувати постанову про скасування постанови прокурора про скасування постанови слідчого про накладення арешту на нерухоме майно від 02 вересня 2014 року; зобов'язати прокуратуру Львівської області подати реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна заяву про припинення арешту рухомого майна ВАТ «Львівська макаронна фабрика».

До суду першої інстанції від відповідача та третіх осіб надійшли клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. В обґрунтування вказаних клопотань зазначено, що вказані постанови прийнято в межах проведення досудового розслідування у кримінальній справі №181-0221. Відтак, зазначають, що вирішення питання про скасування постанов, зобов'язання прокуратури області вчинити дії, пов'язані із припиненням арешту рухомого та нерухомого майна ВАТ "Львівська макаронна фабрика", що накладений у порядку кримінального-процесуального законодавства в межах кримінальної справи № 181-0221 про обвинувачення посадових осіб ВАТ "Львівська макаронна фабрика" у ряді вчинених ними злочинів, не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, позаяк таке належить розглядати в порядку ст.ст. 303, 304, 324 КПК України (в редакції 1960 року) судом загальної юрисдикції.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року провадження в адміністративній справі закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відносини, які виникають між Відкритим акціонерним товариством "Львівська макаронна фабрика" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Тарасенка Тараса Петровича та Прокуратурою Львівської області регламентовані Кримінальним процесуальним кодексом України, тому вимоги позивача про скасування постанов про скасування постанови прокурора про скасування постанови слідчого про накладення арешту на майно повинні розглядатись у межах кримінального, а не адміністративного судочинства.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Відкрите акціонерне товариство «Львівська макаронна фабрика» в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Тарасенка Тараса Петровича подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, винесеною з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що прийняті 02 вересня 2014 року оскаржувані постанови жодним чином не захищають права держави або потерпілих в кримінальному процесі, а грубо порушують право власності, захист якого гарантується Конституцією України, порушують Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», завдають додаткових збитків кредиторам банкрута. Вказує, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузьменко проти України» від 09 березня 2017 року, Європейський суд дійшов висновку про порушення самої суті права на доступ до суду і констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на відмову національних адміністративних судів розглядати позов заявника про оскарження дій органу досудового слідства і подальше відсилання його до процедури оскарження, передбаченої Кримінально-процесуальним кодексом України, яка не є доступною, не забезпечувала швидкий та безпосередній розгляд позову заявника. Враховуючи, що відповідно до ст. 55 Конституції України гарантується кожному право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, та ту обставину, що постанови прокурора Львівської області винесені поза межами Кримінально-процесуального законодавства України, даний спір підлягає розгляду в адміністративному судочинстві.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що всі питання щодо арешту майна, накладеного як засіб забезпечення кримінального провадження(накладення, зміна, скасування), є кримінально-процесуальними правовідносинами й повинні вирішуватися судом, що розглядає кримінальну справу. Також, прокурор під час вирішення питань, пов'язаних з арештом майна, застосованого ним як засіб забезпечення кримінального провадження, не здійснює публічно-владних управлінських функцій, тому на даний спір не поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Також, відзив на апеляційну скаргу подано Товариством з обмеженою відповідальністю «УРЗ», яке вважає вірним висновок суду першої інстанції про непоширення юрисдикції адміністративних судів на даний спір.

Під час судового засідання представник позивача подав заперечення на відзив Прокуратури Львівської області в якому зазначив, що постановами прокурора у вигляді публічного обтяження накладено арешт на майно ВАТ «Львівська макаронна фабрика», яке не є обвинуваченим у кримінальній справі. Також, вказує, що згідно норм КПК в редакції 1960 року та 2012 року постанови про скасування постанови слідчого про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно від 02 вересня 2014 року прийняті не в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, тому прокурор, при прийнятті таких постанов, виконував публічно-владні функції.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача та представник третьої особи ТзОВ «УРЗ» щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Треті особи ТзОВ «Макфа-Л», ТзОВ «Оберіг-Сервіс» явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу та заперечень на відзив, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, у провадженні Франківського районного суду м. Львова перебуває кримінальна справа №181-0221 про обвинувачення ОСОБА_3 та інших за ч.3 ст. 27, ч.3 ст.28 - ч.5 ст. 191, ч.2 ст.222, ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366, ч.3 ст. 209 та ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Остаточного судового рішення в межах даної кримінальної справи судом не постановлено.

02 вересня 2014 року прокуратурою Львівської області прийнято рішення про скасування постанови заступника прокурора Львівської області Грицка Ю.М., від 27 травня 2014 року про скасування постанови слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління прокуратури області Осташевського А.М. про накладення арешту на нерухоме майно ВАТ "Львівська макаронна фабрика" у вигляді нежитлових будівель, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170 від 31 січня 2011 року, скасувати як незаконну. Вважати чинними постанову слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління прокуратури області Осташевського А.М. про накладення арешту на вищевказане майно ВАТ "Львівська макаронна фабрика" від 31 січня 2011 року.

Вказані постанови прийнято в межах проведення досудового розслідування у кримінальній справі №181-0221.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що ця адміністративна справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із преамбулою до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» він встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(у редакції, чинній на час визнання ВАТ "Львівська макаронна фабрика" банкрутом) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, установлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Згідно із ч. 1 ст. 41 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»(у редакції, чинній на час визнання ВАТ "Львівська макаронна фабрика" банкрутом) публічне обтяження припиняється на підставі рішення уповноваженого органу з дня набрання ним законної сили. Публічне обтяження також припиняється внаслідок реалізації прав, що випливають із змісту публічного обтяження.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 того ж Закону після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Згідно із ст. 2 КАС України(у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України(у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судом) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 4 КАС України(тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 КАС України встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

З матеріалів справи слідує, що арешт на рухоме та нерухоме майно ВАТ "Львівська макаронна фабрика" накладено постановами прокурора Львівської області від 21 січня 2011 року та від 31 січня 2011 року в ході розгляду матеріалів кримінальної справи N 181-0221 про обвинувачення посадових осіб ВАТ "Львівська макаронна фабрика" та продовжено дію арешту постановами про скасування постанов прокурора про скасування постанов слідчого про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно від 02 вересня 2014 року.

Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Серед таких заходів є арешт майна (п. 7 ч. 2 цієї статті).

Враховуючи вищенаведене, арешт майна є інститутом кримінально-процесуального права та має спеціальну мету - забезпечення кримінального провадження.

Правовідносини щодо арешту майна в межах кримінального провадження регулюються главою 17 КПК України.

Згідно із ст. 173 КПК України питання про арешт майна вирішують слідчий суддя, суд.

Відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Аналогічна норма викладена і у п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України, в якому зазначено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що всі питання щодо арешту майна, накладеного як засіб забезпечення кримінального провадження (накладення, зміна, скасування), є кримінально-процесуальними правовідносинами й повинні вирішуватися судом, що розглядає кримінальну справу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року N 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Отже, прокурор під час вирішення питань, пов'язаних з арештом майна, застосованого ним як засіб забезпечення кримінального провадження, не здійснює публічно-владних управлінських функцій.

Можливості здійснення Прокуратурою таких функцій у зв'язку з наявністю чи відсутністю підстав для скасування арешту майна, накладеного в ході здійснення кримінального провадження, не вбачається й з наведених вище положень законів «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо порядку й підстав припинення публічних обтяжень боржника у зв'язку з його банкрутством та ліквідацією.

Посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузьменко проти України» від 09 березня 2017 року, колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на наступне.

У рішенні «Кузьменко проти України» йдеться про недосконалість процедури оскарження рішення слідчого передбаченого статтею 234 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин у справі Кузьменко).

В той же час, у цій справі предметом спору є постанови про скасування постанов прокурора про скасування постанов слідчого про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно від 02 вересня 2014 року, прийняті на підставі Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин у справі №813/4522/17), в якому встановлений чіткий порядок оскарження постанов прокурора.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, на даний спір не поширюється юрисдикція адміністративного суду.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Львівська макаронна фабрика» в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Тарасенка Тараса Петровича залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року про закриття провадження у справі № 813/4522/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. Я. Качмар О. І. Мікула