Постанова № 74938955, 25.06.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/930/17 25.06.2018

Провадження №22-ц/784/639/18

Справа № 486/930/17 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_1

Провадження №22-ц/784/639/18

Категорія 24

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 червня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Яценко Л.В.,

з участю:

позивача - ОСОБА_2,

його представника ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3 рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, яке ухвалене під головуванням судді Волкової О.І. о 14 годині 27 хвилин 12 лютого 2018 року в приміщенні Южноукраїнського міського суду Миколаївської області у цивільній по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термоелектро-Україна» про визнання договору удаваним правочином та стягнення суми несплаченої заробітної плати,

в с т а н о в и л а:

22 серпня 2017 року ОСОБА_2 пред’явив до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термоелектро-Україна" (далі – ТОВ «Термоелектро-Україна») зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

01 лютого 2017 року між ним та ТОВ «Термоелектро-Україна» укладено цивільно-правовий договір про надання послуг № 010217/1-ЮФ строком на 15 днів.

Відповідно до умов якого, ОСОБА_2, як виконавець, брав на себе зобов’язання надавати послуги водія автобуса, а ТОВ «Термоелектро-Україна», як замовник, в свою чергу зобов’язалося проводити оплату за надані послуги, які будуть зазначені у Акті прийому-передачі наданих послуг.

Вартість виконаних робіт за договором складає 6 080 гривень, з яких вираховуються та сплачуються замовником відповідні податки.

16 лютого 2017 року був складений та підписаний сторонами акт №1 прийому - передачі наданих послуг.

Проте замовник не виплатив обумовлену сторонами грошову суму, у зв’язку з чим 24 липня 2017 року ОСОБА_2 направив на адресу ТОВ «Термоелектро-Україна» лист-претензію, на який будь-якої відповіді не отримав.

Посилаючись на те, що він виконав свої зобов’язання за зазначеним договором, в той час як відповідач не розрахувався з ним за надані послуги, просив визнати договір удаваним правочином, так як фактично він був укладений як строковий трудовий договір та стягнути заробітну плату у розмірі 6 080 гривень.

Рішенням Южноукраїнського районного суду Миколаєва від 12 лютого 2018 року в задоволені позову відмовлено.

ОСОБА_2, діючи через свого представника ОСОБА_3, подав на зазначене рішення апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а також, просив стягнути збитки від інфляції, 3% річних від простроченої суми і зобов’язати відповідача сплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 17 лютого 2017 року по 26 травня 2017 року.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на невідповідність висновків суду обставинам справи та положенням чинного цивільного та цивільно-процесуального законодавств.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції - без змін, оскільки суд ухвалив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, районний суд виходив з того, що позивач не довів, що в названий період часу між сторонами існували трудові відносини, а несплачена грошова сума є заробітною платою за відпрацьований час, а тому з названих підстав позов не міг бути задоволений.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами встановленими судом 1 інстанції, висновки щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

За статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За Конституцією України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1,3 ЦК України 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов’язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

В силу ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 названої статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, зміст яких не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; за умови їх вчинення у формі, встановленій законом; особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; за їх вільного волевиявлення, відповідно до їх внутрішньої волі і спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (статті 203-204, 215, 626 ЦК України).

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним (презумпція правомірності) і підлягає виконанню сторонами, відповідно до встановлених в ньому умов (стаття 204 ЦК України).

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За загальним правилом він є укладеним з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими вважаються умови визначені в законі, або умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

За своєю характеристикою, істотні умови відображають природу договору, а тому відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом, необхідні для даного виду або на погоджені яких наполягає хоча б одна сторона, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

Статтею 526 ЦК України встановлені загальні умови виконання зобов'язань та закріплено основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

При цьому, суд за своєї волі не може змінювати характер правовідносин, що визначили та встановили між собою сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, і на цьому ж наполягали у судовому засіданні позивач та його представник, 01 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Термоелектро-Україна" було укладено цивільно-правовий договір про надання послуг (глава 63 ЦК України) №010217/1-ЮФ з терміном дії з 01.02.2017 року по 15.02.2017 року. Відповідно до його умов, ОСОБА_2, як виконавець, брав на себе зобов’язання надавати послуги водія автобуса з перевезення співробітників підприємства замовника, а ТОВ «Термоелектро-Україна», як замовник, в свою чергу зобов’язалося проводити оплату за надані послуги, які будуть зазначені у Акті прийому-передачі наданих послуг. Вартість виконаних робіт за договором складає 6080 гривень. Будь-яких умов, притаманних трудовим договорам, сторони ним не передбачали, зокрема, щодо оформлення наказу про прийняття на роботу, місце роботи, умови оплати виконаної роботи, дотримання правил трудового розпорядку, початок та закінчення робочого дня, виплата страхових внесків, тощо. 16 лютого 2017 року, після закінчення дії договору, було складено акт №1 прийому - передачі наданих послуг та підписано обома сторонами (а.с. 35, 36), що вважається повним виконанням договору, оскільки виконавець здав, а замовник прийняв надані послуги, при цьому жодних зауважень з цього приводу не зафіксував (а.с.6). 24 липня 2017 року ОСОБА_2 направив на адресу ТОВ «Термоелектро-Україна» лист-претензію, проте жодної відповіді не отримав (а.с.7).

Таким чином, у справі немає належних та допустимих доказів удаваності оспорюваного договору, хоча за процесуальним законом, їх надання є обов’язком сторони, яка посилається на них на підтвердження своїх тверджень.

За такого позов не міг бути задоволений з підстав, названих позивачем, а тому у позові слід було відмовити, що вірно і вчинив міський суд.

З тих же підстав суд не міг задовольнити і вимогу позивача про стягнення витребовуваної грошової суми як заробітну плату, оскільки для цього необхідно було б вийти за межі позовних вимог.

Щодо збільшення позовних вимог ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання.

Згідно ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки збільшені позовні вимоги позивачем не були заявлені у суді І інстанції, а лише в апеляційній скарзі, то вони не можуть були задоволені.

Виходячи з виписаних вище норм та встановлених обставин, суд І інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог, а тому відсутні підстави для скасування зазначеного рішення.

За такого колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування оскарженого ним рішення суду.

Що ж до посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, про не застосування судом І інстанції норм Кодексу законів про працю у зв’язку з чим судом було порушено норми матеріального права, то вони не можуть братися до уваги, оскільки ґрунтуються лише на помилковому тлумаченні саме названою особою чинного законодавства, так як зазначені позовні вимоги випливають із характеру не трудових, а договірних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Южноукраїнського районного суду Миколаєва від 12 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П.Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_4

Повний текст постанови складено 26 червня 2018 року