Постанова № 74938414, 21.06.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2018 р. Справа № 920/15/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Сіверін В.І.

за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач – не з’явився;

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача – Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вх. № 785С/1-35) на рішення господарського суду Сумської області від 22.03.18 (повний текст якої підписано 26.03.18, суддя Заєць С.В.) у справі № 920/15/18

за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” , м. Київ

до Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” , м. Суми

про стягнення 1 650 304, 70 грн

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 1 000 000 грн - основного боргу за виданим простим векселем № 783375462437 від 04.05.2000, 157 150, 68 грн - 6% річних, 493 154,02 грн - інфляційних збитків.

Рішенням господарського суду Сумської області від 22 березня 2018 року у справі № 920/15/18 (суддя Заєць С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 157 150, 68 грн, 6% річних та 2 357, 26 грн - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову – відмовлено.

Позивач - Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 22 березня 2018 року у справі № 920/15/18 скасувати в частині відмови ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” у стягненні з Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” 1 000 000,00 грн - основної заборгованості, 493 154,02 грн інфляційних витрат за векселем № 783375462437 від 04 травня 2000 року та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 000,00 грн - основної заборгованості, 493 154,02 грн інфляційних витрат за векселем № 783375462437. Просить відшкодувати ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за рахунок ПАТ “Сумиобленерго” витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача - ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення господарського суду Сумської області від 22 березня 2018 року у справі №920/15/18. Відповідачу запропоновано в строк до 14 травня 2018 року надати суду відзив на апеляційну скаргу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 263 ГПК України, а також докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з моменту отримання відзиву на апеляційну скаргу.

На виконання ухвали суду відповідачем надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду – без змін. До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем додано докази надсилання копії відзиву позивачу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 року призначено справу №920/15/18 до розгляду на 21 червня 2018 року на 10:00 год.

У судове засідання позивач не з’явився.

Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях до нього.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2000 між позивачем та ОСОБА_2 кредитним банком (правонаступником якого є ПАТ “Акцент-Банк”) було укладено договір №Т-102/042000, у відповідності до якого банк зобов’язується передати позивачу вексель ПАТ “Сумиобленерго” з бланковим індосаментом протягом 10 днів з моменту заключення даного договору згідно із додатком № 1 до даного договору.

У подальшому, ПАТ “Акцент-Банк” на звороті спірного векселя був проставлений бланковий індосамент на пред’явника “Платити наказу: без обороту на мене”.

Актом приймання-передачі до договору №Т-102/042000 від 24.04.2000 ОСОБА_2 кредитним банком було передано позивачу, в тому числі і вексель, який є предметом даного спору.

Позивач є законним власником простого векселя ПАТ “Сумиобленерго” на загальну суму 1000000 грн. № 783375462437, випущеного 4 травня 2000 року, зі строком платежу - по пред’явленню, але не раніше 01 січня 2015 року.

Як встановлено місцевим судом, позивач 13.03.2015 року листом № 26-1847/1.2-15 звернувся до відповідача з вимогою про оплату векселя № 783375462437 до 19.03.2015. Відповідач вексель не оплатив.

Позивач 19.03.2015 року звернувся до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу з листом № 26-2003/1.2-15 про опротестування вказаного вище векселя у неплатежі.

Розпискою від 26.03.2015 про передачу векселів для опротестування приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 отримала, в тому числі і вексель № 783375462437 на суму 1000000 грн.

Приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 25.03.2015 звернулась до відповідача з телеграмою-вимогою з пропозицією до 12 години 26.03.2015 здійснити оплату, в тому числі вказаного вище векселя або повідомити нотаріуса про відмову вчинити такі дії.

У зв’язку з невиконанням вказаної вимоги відповідачем, 26.02.2015 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 видано акти про протест вказаного вище векселя (зареєстровано в реєстрі № 975).

Актом приймання-передачі від 26.03.2015 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 передано, в тому числі вищезазначений вексель та акт про протест векселя позивачу.

Позивач 31.03.2015 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 з листом № 26-2333/1.2-15 про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості, в тому числі за вказаним векселем на суму 1 000 000 грн.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 01.04.2015 видано виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за № 493) про стягнення з відповідача заборгованості за векселем № 783375462437 від 04.05.2000 на суму 1 000 000 грн.

Позивач зазначає, що відповідач борг за вищезазначеним векселем не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення 1000000 боргу, 493154 грн. 02 коп. інфляційних витрат, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та 157150 грн. 68 коп. 6% річних, відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (надалі – Уніфікований закон).

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 1 000 000 грн. основного боргу за виданим простим векселем № 783375462437 від 04.05.2000, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Слід зазначити, що, згідно зі ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно зі статтею 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України, - і за її межами.

Відповідно до статті 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу, як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчим документом.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат " для стягнення грошових сум або витребовування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 № 1172, відбувається стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.

Статтею 8 Закону України "Про обіг векселів в Україні" зазначається, що вексель опротестований нотаріусом у встановленому законом порядку, є виконавчим документом (крім векселя, опротестованого у недатуванні акцепту).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У разі відсутності добровільного виконання з боку боржника зобов'язання, кредитору потрібно звертатись до органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, судових наказів, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, виконавчих написів нотаріусів.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач та боржник. при цьому боржник зобов'язаний вчинити на користь стягувача вчинити певні дії (сплатити кошти тощо).

З аналізу положень статей 17,18 ЦК України вбачається, що у статті 17 ЦК України йдеться про захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами АРК або органами місцевого самоврядування, а саме, у ч. 3 статті 17 ЦК України міститься положення, відповідно до якого рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду, при тому що стаття 18 ЦК України такого положення не містить. Так, на відміну від виконавчого напису нотаріуса, Президент України, органи державної влади, органи влади АРК або органи місцевого самоврядування при захисті цивільних прав особи не видають документи, які підлягають примусовому виконанню згідно статті 3 Закону України "про виконавче провадження".

Реалізовуючи власну правоздатність, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" самостійно обрало спосіб захисту цивільних прав нотаріусом, що передбачений ст. 18 Цивільного кодексу України.

Як встановлено та зазначено вище, апелянт (ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернувся до нотаріуса, який вчинив виконавчий напис щодо векселя, і за цим виконавчим документом відкрито виконавче провадження щодо стягнення боргу в примусовому порядку. На момент звернення позивача з позовом до суду, на момент прийняття оскаржуваного рішення, виконавче провадження не закрито, не закінчено. Отже, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що позивач скористався своїм правом та обрав на свій розсуд спосіб у який він міг захистити своє порушене право, а саме - шляхом вчинення виконавчого напису.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку тому, що позивач звернувся за захистом цивільного права до нотаріуса, який вчинив виконавчий напис на векселях, і за яким порушено виконавче провадження, на момент звернення позивача до суду та прийняття оскаржуваного рішення виконавче провадження триває, тому права позивача захищені у інший спосіб.

Такий правовий висновок міститься у рішенні судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.03.2008, постанові Вищого господарського суду України від 12.11.2009 № 32/134.

Також судова колегія Харківського апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що підставою для пред'явлення позову про стягнення боргу за векселем є оригінал векселя.

Однак, позивачем не надавався оригінал векселя до суду першої інстанції та не надано пояснень та обґрунтувань щодо його ненадання.

Зважаючи на викладене, відсутні правові підстави для задоволення вимог в частині стягнення 1000000 грн. основного боргу за виданим простим векселем № 783375462437 від 04.05.2000 року.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача 493154 грн. 02 коп. інфляційних втрат за період з 20.03.2015 по 31.10.2017 слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні” передбачені ст.ст. 48, 49 Уніфікованого закону відсотки на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки НБУ на день подання позову та від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право”, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_1 України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, норми Цивільного кодексу України до правовідносин, пов’язаних з вексельним обігом, можуть бути застосовані лише у тій частині, яка не врегульована нормами вексельного законодавства і можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що названі в Законі “Про обіг векселів в Україні”.

Відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати.

Отже, за прострочку виконання вексельного зобов'язання, законодавством встановлені спеціальні санкції.

Вищезазначеною нормою не передбачено покладення на особу, зобов’язану за векселем, інших платежів, зокрема, збитків від інфляції, оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, а тому ст. 625 Цивільного кодексу України у даному випадку застосуванню не підлягає.

Тому, підстави для стягнення інфляційних втрат в розмірі 493154 грн. 02 коп. за період з 20.03.2015 по 31.10.2017, нарахованих на суму вексельного зобов'язання, відсутні.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 157150 грн. 68 коп. 6% річних за період з 20.03.2015 по 31.10.2017, то суд дійшов висновку, що така вимога підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вже зазначалося, векселедавцем за векселем № 783375462437 є відповідач.

В силу вимог ст. 1, ст. 15, ст. 25 Уніфікованого закону векселедавець - ПАТ “Сумиобленерго”, зобов’язаний за простим векселем № 783375462437 як трасат (акцепт) за переказним векселем.

Сам вексель № 783375462437 передано у власність позивача ОСОБА_2 кредитним банком (правонаступником якого є ПАТ “Акцент-Банк”) на підставі договору від 24.04.2000 № Т-102/042000.

В подальшому на вказаному векселі ПАТ “Акцепт-Банк” здійснено банковий індосамент “Платити наказу: без обороту на мене”.

Відповідно до ст. 43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений.

Згідно зі ст. 47 Уніфікованого закону всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, що забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем. Держатель має право пред'явити позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, необов'язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони зобов'язалися.

Відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, в тому числі відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу.

Отже, право векселедержателя на стягнення 6% річних із зобов’язаної за векселем особи від дати настання строку платежу, передбачене п. 2 ст. 48 вказаного Уніфікованого закону.

Пунктом 5 статті 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні” встановлено, що відсотки, про які йдеться у пункті 2 статті Уніфікованого закону, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.

Враховуючи вищезазначене та порушення відповідачем строків платежу, оскільки до 19.03.2015 відповідачем не оплачено вимоги за векселем, а також те, що право на стягнення 6% передбачено Уніфікованим законом, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 157150 грн. 68 коп. 6% річних (за період з 20.03.2015 по 31.10.2017) є такими, що підлягають задоволенню.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що висновки, викладені в рішенні господарського суду Сумської області від 22.03.2018 у справі 920/15/18, ґрунтуються на чинному законодавстві та зроблені при належному повному та об'єктивному дослідженні обставин справи. Судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду має бути залишене без змін.

Враховуючи положення статті 129 ГПК України та зважаючи на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати у вигляді судового збору, який сплачений апелянтом за звернення з апеляційною скаргою, відшкодуванню не підлягають та покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 254, 269, 270, 273, п.1, ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 22 березня 2018 року у справі № 920/15/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписаний 26.06.2018 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Сіверін В.І.