Рішення № 74937981, 25.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1646/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

12 квітня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виражена у ненаданні відповіді на два запити ОСОБА_1 від 07.03.2018р.; зобов'язати відповідача надати відповіді на два запити ОСОБА_1 від 07.03.2018р.; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 100000 грн. у якості компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07.03.2018 року засобами електронної пошти він направив два запити до відповідача, однак відповіді на момент звернення до суду не отримав. На думку позивача, не надавши відповіді на запити на отримання інформації, відповідач порушив ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Позивач зазначив, що така бездіяльність Міністерства оборони України завдала йому моральних страждань, оскільки унеможливила функціонування його особистості на конституційних засадах.

Позивач просить розглянути справу за його відсутності.

Ухвалою суду від 18 квітня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку недодержанням вимог ст. 160, 161 КАС України, та встановлено 7-денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

19 квітня 2018 року від позивача до суду надійшла заява з додатками по справі 815/1646/18 (вх.№ЕП/2191/18) на виконання вимог ухвали суду від 18.04.2018 року, чим усунені недоліки, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 24.04.2018 року відкрито провадження у справі №815/1646/18 та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

24 травня 2018 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№14707/18), в якому, заперечуючи проти за адміністративного позову, представник зазначив, що з урахування розподілу повноважень Генштабу ЗСУ за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 останньому була надана відповідь в порядку, визначеному чинним законодавством та уповноваженою на те особою, а тому ознак бездіяльності, на яку посилається позивач, у діях МО України немає.

04 червня 2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від (вх.№ ЕП/3147/18), в якій позивач зазначив, що на момент звернення до суду він не отримував відповіді на свої запити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 07.03.2018 року засобами електронної пошти ОСОБА_1 направив два запити на отримання інформації на ім'я Міністра оборони України, в яких позивач просить підтвердити або спростувати твердження про підпорядкованість усіх без винятку військових частин, зокрема військової частини А3783, Міністерству оборони України та підтвердити, що держава не забезпечила Міністерство оборони України державною електронною скринькою (на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2

При цьому в запитах на інформацію вказується адреса електронної скриньки запитувача: ІНФОРМАЦІЯ_1

Так, відповідно до ст.3 Конституції України, людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» регламентовано те, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з листа №266/240 від 22.05.2018 року, запити ОСОБА_1 від 07.03.2018 року, надійшли на електронну адресу відповідача та після попереднього розгляду запити були кваліфіковані як звернення громадянина.

12 березня 2018 року відповідачем було надано відповідь на запит ОСОБА_1 щодо державного забезпечення Міністерства оборони України державною електронною скринькою та надано контакти Міністерства оборони України, на підтвердження чого відповідачем надано витяг з електронної поштової скриньки на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Судом встановлено, що 12.03.2018 року запит ОСОБА_1 щодо надання інформації про підпорядкованість військових частин, зокрема військової частини А3783, Міністерству оборони України було зареєстровано в системі електронного документообігу (СЕДО) за №3-2478 та направлено за належністю до Генерального штабу Збройних сил України для опрацювання відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про звернення громадян».

Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа тимчасово виконуючого обов'язки начальника управління планування штабу Командування Сухопутних військ Збройних сил України О.В. Романова від 04.04.2018 року №116/2/2/4797, звернення ОСОБА_1 щодо підтвердження або спростування твердження про підпорядкованість усіх без винятку військових частин Міністерству оборони України було розглянуто.

За змістом даного листа позивачу повідомляється, що військові частини (установи, заклади), які сформовані на підставі вимог наказів (директив) Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України, входять до складу Збройних сил України та підпорядковуються Міністерству оборони України через відповідні органи військового управління, зокрема військова частина А3783 підпорядкована військовій частині А2393.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення позивачу відповіді на його запити, за його електронною адресою, вказаною у запитах, а витяг з електронної поштової скриньки не містить інформації щодо відправки та прийняття такого направлення, тобто, доводи представника відповідача щодо своєчасності надання відповіді на запити ОСОБА_1 від 07.03.2018 року не підтверджуються належними доказами.

Також, посадовими особами Міністерства оборони України були порушені вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки позивач звертався із запитом на отримання інформації, а відповідач самостійно кваліфікував вищевказані запити як звернення та розглянув його запити, керуючись нормами ЗУ «Про звернення громадян», хоча його запити ознак такого звернення у розумінні норм ст.ст.1, 3 ЗУ «Про звернення громадян» не містили.

Таким чином, за результатами розгляду запитів позивача, останньому фактично не було надано відповіді у встановлені законом строки, чим порушено право ОСОБА_1 на одержання письмової відповіді про результати розгляду його запиту на інформацію, закріпленого положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації»

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо ненадання відповіді ОСОБА_1 на його запити від 07.03.2018р. та зобов'язання Міністерство оборони України надіслати на адресу ОСОБА_1 відповідь на його запити від 07.03.2018 року.

Вирішуючи позовну вимогу щодо стягнення моральної шкоди в сумі 100000,00 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд погоджується з доводами представника відповідача, що позивачем не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача.

Тобто, позивачем не доведено факт завдання йому моральної шкоди, не надано належних доказів того, що саме бездіяльність відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише протиправну бездіяльність Міністерства оборони України, якою, на думку позивача, йому завдано моральних страждань та унеможливлено функціонування його особистості на конституційних засадах.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач не обґрунтовує належним чином розмір моральної шкоди в сумі 100000 грн., а лише зазначає, що саме такий розмір компенсаціє є справедливою сатисфакцією моральної шкоди.

Суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Міністерства оборони України моральної шкоди в розмірі 100000 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Вагомих та доречних аргументів в обґрунтування підстав для вимоги про відшкодування моральної шкоди позовна заява не містить.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1.2 ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У відповідності до частини 2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту направлення позивачу відповідей на його запити від 07.03.2018 року в порядку та у строки, встановлені ЗУ «Про доступ до публічної інформації».

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-243-246, 250, 262, 255, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (65049, АДРЕСА_1) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненадання відповідей на запити на отримання інформації ОСОБА_1 від 07.03.2018 року.

Зобов'язати Міністерство оборони України надати відповіді на запити ОСОБА_1 про отримання інформації від 07.03.2018 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено 25 червня 2018 року у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді з 21.06.2018р. до 23.06.2018р. включно.

Суддя М.М. Аракелян

.