Рішення № 74935824, 25.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1463/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левчук О.А.,

за участю секретаря Балабан М.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправними дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, які полягають у невиплаті недоотриманої пенсії ОСОБА_2 в період з 01.07.2014 року по 31.01.2015 року, зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити ОСОБА_1 нараховані недоотримані суми пенсії ОСОБА_2 в період з 01.07.2014 року по 31.01.2015 року негайно після проголошення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що його батько, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер 14 грудня 2017 року в м. Луганськ (свідоцтво про смерть серія І-ЖД № 518507 від 08.01.2018р. - копія додається), який при житті здобув право на державне пенсійне забезпечення за віком згідно статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991. Після звернення до відповідача щодо виплати недоотриманої пенсії померлого батька (копія заяви додається) Позивачеві було нараховано до виплати 78637,34 грн. Позивач підтверджує отримання суми 78637,34 грн., але ця сума нижча приблизно на 17000,00 грн. ніж недоотримана пенсія за період з 01.07.2014 р. по 31.12.2017рр. (три роки шість місяців). Він письмово звернувся до відповідача щодо надання інформації помісячної пенсії померлого батька ОСОБА_2 в період з 01.07.2014 р. по 31.12.2017рр., на звернення надано відповідь №121/Ж-01 від 27.03.2018 р., що сума в розмірі 78637,34 грн. була виплачена за період невиплати з 01.02.2015 р. по 31.12.2017 рр., а відомості про розмір призначеної пенсії визначені як конфіденційні та не можуть бути отримані позивачем. Період з 01.02.2015 р. по 31.12.2017 рр. дорівнює 2 роки 11 місяців, а не три роки. ОСОБА_2 фактично жив у м. Луганськ до дня своєї смерті, але з липня 2014 року Пенсійний фонд України припинив йому виплати пенсії. Батько Позивача не зміг виїхати з м. Луганськ та отримати пенсію в іншому місті, тому що не мав інших джерел існування окрім пенсії, був хворою людиною похилого віку, а також з причини бойових дій в період антитерористичної операції. Місто Луганськ визначено в переліку, зазначеному у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводиться антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014. Таким чином з липня 2014 року його батько до кінця життя був позбавлений єдиного джерела існування. Згідно частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», № 1058-ІУ, від 09.07.2003 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Згідно частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», № 1058-ІУ, від 09.07.2003 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Представником Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що 15.03.2018 року ОСОБА_1 звернувся до управління щодо розміру пенсії померлого батька ОСОБА_2 та листом від 27.03.2018 року № 121/Ж-01 роз’яснено, що керуючись ст.. 46 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058 нарахування недоотриманих сум пенсій за минулий час особам з числа внутрішньо переміщених осіб при взятті на облік, в тому числі і після виплати недоотриманої пенсії померлого пенсіонера виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Відповідно до заяви позивача від 05.02.2018 за період з 01.02.2015 року по 31.12.2017 року було виплачено недоотриману пенсію за померлого ОСОБА_2 в розмірі – 78 637,34 грн.

Також, представник відповідача вказує, що незаконне витрачання коштів Пенсійного фонду України тягне за собою дефіцит бюджету Пенсійного фонду, що породжує соціальну напругу у суспільстві і може спричинити невиконання державною своїх функцій по соціальному забезпеченню громадян.

Позивачем до суду надано відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідач у відзиві на позов не спростував тверджень та аргументи стосовно суті позовних вимог.

Представником Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі до суду надано заперечення, які відповідають відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 23 квітня 2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін і призначено перше судове засідання на 15 травня 2018 року на 12:00 год.

В судовому засіданні 15 травня 2018 року з метою отримання відзиву на позовну заяву та витребуваних копій документів розгляд справи відкладено на 05 червня 2018 року на 14:15 год.

В судовому засіданні 05 червня 2018 року, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від відповідача було повторно витребувано інформацію та копії документів, визнано явку представника Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі до суду обов’язковою та оголошено перерву до 20 червня 2018 року до 14:15 год.

20 червня 2018 року в судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 був пенсіонером та отримував пенсію за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення серії ААБ № 052373 (а.с. 23).

В липні 2014 року ОСОБА_2 припинено виплату пенсії (а.с. 102).

14 грудня 2017 року ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть (а.с. 45).

05 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою, в якій просив виплатити недоодержану пенсію за померлого батька, ОСОБА_2 (а.с. 46, 103).

08.02.2018 року Центральним об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі винесено протокол про виплату недоодержаної пенсії померлого ОСОБА_2 за період з 01.02.2015 року по 31.12.2017 року у сумі 78 637,34 грн. (а.с. 105).

15 березня 2018 року ОСОБА_1 отримано виплату у розмірі 78 637,34 грн. (а.с. 47).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Частиною 2 статті 52 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Згідно ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю, передаються членам його сім’ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. При зверненні кількох членів сім’ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, аналізуючи норми законодавства в частині, що стосується виплати недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю пенсіонера, вбачається, що звернення за виплатою пенсії померлого пенсіонера повинно відбутись протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 помер 14 грудня 2017 року, про що 08 січня 2018 року складено відповідний актовий запис № 246 (а.с. 45).

Таким чином, звертаючись 05.02.2018 року до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про виплатити недоодержану пенсію, ОСОБА_1 дотримано шестимісячний строк звернення.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», від 20 жовтня 2014 року внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до норм статті 7 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до положень статті 5 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути повязане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий звязок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обовязки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, право ОСОБА_2 на отримання пенсії було було обмежено починаючи з липня 2014 року з незалежних від нього обставин.

Будь-яких доказів на підтвердження неотримання ОСОБА_2 нарахованої пенсії з безпосередньої вини пенсіонера Центральним об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі суду не надано.

При цьому, ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» будь-яких посилань на виплату недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю пенсіонера не містить.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, нарахування пенсії ОСОБА_2 продовжувалося після припинення її виплати, що свідчить про те, що відповідачем було формально обмежено право ОСОБА_1 на отримання пенсії померлого батька з дати припинення такої виплати, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України.

Згідно з частиною першої статті 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до вимог ст.14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Так, статтею 8 Контитуції України, ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людин, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначают зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «ОСОБА_3 проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року. «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «ОСОБА_4 Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року ).

За таких підстав, доводи представника відповідача щодо того, що дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі є правомірними та повністю відповідають вимогам чинного законодавства, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, шляхом визнання протиправними дій Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо невиплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.07.2014 року по 31.01.2015 року; зобов’язання Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити ОСОБА_1 недоотриману нараховану суму пенсії ОСОБА_2 за період з 01.07.2014 року по 31.01.2015 року. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., відповідно до оригіналу квитанції № 22 від 03.04.2018 року (а.с. 3).

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) слід стягнути судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 132, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, адреса місця проживання: 65114, АДРЕСА_1) до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (код ЄДРПОУ 41248812, адреса місцезнаходження: 65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4 а) про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо невиплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.07.2014 року по 31.01.2015 року.

Зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити ОСОБА_1 недоотриману нараховану суму пенсії ОСОБА_2 за період з 01.07.2014 року по 31.01.2015 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (код ЄДРПОУ 41248812, адреса місцезнаходження: 65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4 а) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду в порядку та в строки встановлені ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п. 15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 25 червня 2018 року.

Суддя О.А. Левчук

.