Ухвала суду № 74935096, 25.06.2018, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

25 червня 2018 р. м. Чернівці справа № 824/162/18-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням позовної заяви у новій редакції, просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у 2013 р. щодо перерахунку його пенсії за вислугу років в розмірі 80% від розміру середнього заробітку за посадою, з якої йому оформлено пенсію, відповідно до довідки прокуратури Чернівецької області від 18.01.2013 р. за №18/30;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перерахувати йому розмір пенсійного забезпечення із середньомісячного заробітку, згідно з довідкою прокуратури Чернівецької області за №18/30 від 18.01.2013 р. відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 05.11.1991 р.), виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку з 01.01.2013 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області виплатити йому різницю між фактично отримуваною в розмірі 80% від заробітку та належним до виплати розміром пенсії у розмірі 90% від заробітку сумою пенсії з 01.01.2013р. по даний час, згідно довідки прокуратури Чернівецької області №18/30 від 18.01.2013 р.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, заявило клопотання про залишення без розгляду позовних вимог, які знаходяться поза межами шестимісячного строку звернення до суду.

В обґрунтування клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог відповідач вказував, що враховуючи положення ч. 1 ст. 122 КАС України, позивач втратив право на розгляд позовних вимог, які знаходяться поза межами шестимісячного строку звернення до суду, що є підставою для залишення без розгляду позовних вимог за це й період.

Сторонами до суду подано клопотання про розгляд справи за їх відсутності на підставі наявних матеріалів.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України, суд вважає, що подання до суду учасниками справи заяв про розгляд справи за їхньої відсутності, не є перешкодою для розгляду поданого клопотання про залишення без розгляду позову в частині позовних вимогу порядку письмового провадження.

Розглянувши клопотання про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, суд зазначає наступне.

07.12.2012 р. позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях із заявою про перерахунок пенсії.

На підставі вказаної заяви позивачу здійснено перерахунок пенсії за вислугу років з 01.07.2012 р. із розрахунку 80% від суми місячного (чинного) заробітку, що підтверджується розпорядженням №105593 від 07.12.2012 р.

17.12.2012 р. позивач на підставі наказу №1065к від 17.12.2012 р. звільнений з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та органів прокуратури Чернівецької області за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” (ст. 38 КЗпП України).

14.02.2013 р. позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях із заявою про перерахунок пенсії.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 17.12.2012 р., що підтверджується розпорядженням №105593 від 05.03.2013 р. Загальний процент розрахунку пенсії від заробітку склав 80%.

Не погоджуючись із зменшення відповідачем розміру пенсійного забезпечення з 90% на 80% від розміру заробітку позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку пенсії.

09.08.2016 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом №328/В-11 надано відмову у здійсненні перерахунку пенсії позивачу у зв`язку з тим, що Законом України “Про прокуратуру” не передбачено проведення перерахунку пенсії у зв`язку зі збільшенням стажу роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років відповідно до цього Закону.

04.01.2018 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій вказував, що у 2012 році при проведенні перерахунку його пенсії відповідачем незаконно та безпідставно зменшено пенсійне забезпечення до 80%. З огляду на вказані обставини просив здійснити перерахунок пенсії з 2012 року з розрахунку 90% від середнього заробітку.

Розглянувши вказане звернення, 12.01.2018 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом вих.№ 8/В-11 відмовило позивачу у здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку із відсутністю нормативно-правових документів, які б визначали порядок та умови проведення перерахунку пенсії.

У зв'язку з наведеним, як зазначив відповідач у відмові, розглянувши заяву позивача від 07.12.2012 р. № 352/3, ним проведено перерахунок пенсії з 01.07.2012 р. з урахуванням вище зазначених змін в законодавстві, а саме 80% від суми заробітної плати, з якої було сплачено внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Вважаючи відмову у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років в розмірі 80% від розміру середнього заробітку за посадою протиправною, 12.02.2018 р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Аналогічні положення були закріплені в ст. ст. 99 та 100 КАС України, в редакції який діяв до 15.12.2017 р.

З аналізу вищенаведених норм, суд приходить до висновку, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Однак, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків до звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Положення ч. 2 ст. 122 КАС України слугують меті забезпечення принципу правової визначеності, що зокрема потрібно розуміти як спрямованість на створення ситуацій упевненості для суб`єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень.

Предметом спору у даній справі є зменшення розміру пенсійного забезпечення позивача з 90% на 80% заробітку за відповідною посадою на час звільнення його з роботи з органів прокуратури.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч. 3 ст. 122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на наступне.

У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (ст. 1, 3 та 8).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із положенням ст. ст. 22, 64 КАС України право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

При цьому, ОСОБА_2 містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (ст. 24).

Відповідно до ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З аналізу вищенаведеної статті, суд приходить до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення потрібно застосовувати строк встановлений ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV - право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ), ст. ст. 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 233 КЗпПУ, а також на підставі аналізу положення ч. 3 ст. 122 КАС України в системному зв'язку з положенням ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV суд прийшов до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 р.).

Звідси й ще одна вимога принципу верховенства права - захист від свавілля - це означає, що втручання суб'єктів владних повноважень у права людини має підлягати ефективному контролю. Щонайменше це має бути судовий контроль, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Держава також повинна забезпечувати наявність достатніх та ефективних гарантій проти зловживань (п. 55 рішення у справі "Класс та інші проти Німеччини" від 6 вересня 1978 р.).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя.

Враховуючи, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

У демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенні цього положення. Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (ст. 42, п. 36 рішення у справі "Беллет проти Франції").

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, основною складовою права на справедливе судочинство є право доступу до такого судочинства, в розумінні забезпечення особі можливості звернення до суду для вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позивач звертаючись до суду з адміністративним позовом до Головного управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії не пропустив строк звернення до суду.

З огляду на вищенаведені обставини справи та враховуючи приписи ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, суд приходить до висновку, що клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду в частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 121,122, 248, 256 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

Суддя В.К. Левицький