Рішення № 74933837, 19.06.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

місто Дніпро

єдиний унікальний номер судової справи 201/10330/17

номер провадження 2/201/8691/2018

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі судді Ходаківського М.П.,

секретаря судового засідання Пісчанської Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у судовому засіданні приймали участь:

позивач – ОСОБА_1,

представник позивача – ОСОБА_2,

представник відповідача – ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1В.) звернувся до суду із вищезазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі – ПАТ «Державний ощадний банк України») про поновлення на роботі, який згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 липня 2017 року було передано для розгляду судді Ходаківському М.П. (а.с.1)

Ухвалою судді від 21 липня 2017 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.15).

У подальшому позивачем було подано уточнену позову заяву, у якій останній просить визнати незаконним звільнення на підставі наказу № 1743-к від 22 червня 2017 року ОСОБА_1 та поновити його на посаді контролера-касира служби касових операцій ТВБВ ІІІ типу № 10003/0629 Філії-Дніпропетровське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України»; стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь позивача середню заробітну плату за вимушений прогул за період з 23 червня 2017 року по день винесення рішення у справі у розмірі, виходячи із середньої заробітної плати позивача (а.с.21-23).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що перебував у трудових відносинах із ПАТ «Державний ощадний банк України», працюючи на посаді контролера-касира служби касових операцій ТВБВ ІІІ типу № 10003/0629 філії – Дніпропетровське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України». Наказом № 1743-к від 22 червня 2017 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв’язку із втратою довіри. Причиною зазначеного позивач зазначає візування ним видаткової операції із видачі 1550,00 грн. за відсутності клієнта, що відбулося за ініціативою головного економіста банку ОСОБА_4, яка грошові кошти клієнту не видала, а підробивши його підпис, привласнила кошти. Позивач вказує, що ним хоч і було допущено порушення трудової дисципліни, проте застосоване до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення є занадто суворим, оскільки подібне порушення позивачем було допущено вперше та достатнім заходом впливу у даному випадку могло бути попередження або догана. Також позивач указує на те, що у наказі про звільнення було невірно зазначено його прізвище, що також вказує на його незаконність.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було залишено без розгляду (а.с.105-107).

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2018 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.141-143).

Згідно із протоколом передачу судової справи раніше визначеному складу суду від 16 квітня 2018 року справа за указаним позовом передана для розгляду судді Ходаківському М.П. (а.с.152).

Позивач та представник позивача, що діє на підставі договору про надання адвокатських послуг від 20 липня 2017 року (а.с.19), у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача, що діє на підставі довіреності від 15 березня 2018 року (а.с.160), у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні. Також у матеріалах справи містяться письмові заперечення представника відповідача, відповідно до яких позивач не заперечує факту вчинення ним порушення правил операцій касової роботи, а роботодавцем не порушена процедура звільнення позивача. Крім того, представник відповідача зазначає, що наказом від 02 червня 2017 року № 1503-к за неналежне виконання своїх посадових обов’язків в частині порушення при зведенні каси, при виявленні надлишків/нестач, збереження готівки на робочому місці при здійсненні касових операцій позивачу було оголошено догану. Щодо помилки у написанні прізвища позивача у наказі про звільнення представник відповідача зазначає, що наявність технічної помилки у наказі не є підставою для визнання звільнення позивача незаконним. (а.с.24-26, 71-74).

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, з 21 грудня 2011 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ПАТ «Державний ощадний банк України», працюючи на посадіконтролера-касира служби касових операцій ТВБВ ІІІ типу № 10003/0629 філії – Дніпропетровське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» (а.с. 10-12, 27, 28).

Між позивачем та відповідачем 21 грудня 2012 року, 09 лютого 2015 року та 29 серпня 2016 року укладався типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с. 31-33).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 наказом відповідача № 1503-к від 02 червня 2017 року було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх посадових обов’язків в частині невиконання вимог Інструкції з організації роботи та здійснення касових операцій в установах АТ «Ощадбанк», затвердженої постановою правління АТ «Ощадбанк» № 693 від 13 грудня 2012 року у вигляді догани (а.с. 78-79).

Згідно із висновком службового розслідування Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» від 21 червня 2017 року, ОСОБА_1 завізував операцію без присутності клієнта та відповідно без пред’явлення клієнтом паспорта, внаслідок чого з поточного рахунку клієнта було видано 1550,00 грн. Зазначеним ОСОБА_1 порушив п. 5.42 Порядку відкриття, ведення та закриття рахунків фізичних осіб у національній валюті установами АТ «Ощадбанк» від 16 лютого 2014 року № 17-2 зі змінами та доповненнями в частині порушення порядку видачі коштів; п. 3.18 розділу 3 глави ІІІ Інструкції з організації роботи та здійснення касових операцій в установах АТ «Ощадбанк», затвердженою постановою правління АТ «Ощадбанк» від 13 грудня 2012 року № 693 в частині перевірки належності пред’явленого клієнтом паспорта або документа, що його замінює, отримувачу відповідно до даних паспорта тим, що зазначені в касовому документі при здійснені видаткових операцій; п. 3.19 розділу ІІІ указаної Інструкції в частині вимог щодо видачі готівки отримувачу, у зв’язку із чим начальнику обласного управління було рекомендовано звільнити ОСОБА_1 (а.с. 34-36).

Наказом № 1743-к від 22 червня 2017 року було звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв’язку із втратою довіри (а.с. 5).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Тобто розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Як роз'яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довіри суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності – це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, а також питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 займав посаду контролера-касира служби касових операцій, до посадових обов’язків якого відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного та якісного проведення банківських операцій; забезпечення зберігання грошових коштів і цінностей; здійснення операцій з приймання/видачі готівки та цінностей до/із сховища цінностей, передбачені діючими нормативним документами; здійснення операції з розрахунково-касового обслуговування клієнтів; здійснення видачі та приймання грошових коштів за рахунками клієнтів.

Винні дії позивача під час виконання посадових обов’язків встановлені комісією банку та зафіксовані у висновках службового розслідування від 21 червня 2017 року, а саме комісія банку дійшла висновку, що порушення трудових обов’язків ОСОБА_1 не дають можливості в подальшому довірити йому роботу з коштами.

Отже, видаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв’язку з вчиненням ним винних дій, які дають підстави для втрати довір’я до нього як працівника, що безпосередньо обслуговує грошові цінності (на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України), ПАТ «Державний ощадний банк України» діяло відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Крім того, судом також враховано, що до звільнення позивач притягався до дисциплінарної відповідності у вигляді оголошення догани за порушення вимог Інструкції.

Щодо доводів позивача про незаконність звільнення через наявність помилки у написанні його прізвища у наказі про звільнення, то суд не може прийняти їх до уваги, оскільки наявність помилки у написанні прізвища позивача не є підставою для скасування такого наказу, і така помилка може бути усунена іншим шляхом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи усі докази, які було досліджені судом у ході судового розгляду в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позову, у зв’язку з чим вважає за необхідне відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, ураховуючи результат розгляду даної цивільної справи, у відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі викладеного суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська.

Повний текст рішення виготовлено 26 червня 2018 року.

Суддя М.П. Ходаківський