Рішення № 74933697, 19.06.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

місто Дніпро

єдиний унікальний номер судової справи 201/5097/17

номер провадження 2/201/361/2018

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі судді Ходаківського М.П.,

секретаря судового засідання Пісчанської Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5

про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,

у судовому засіданні брали участь:

представник позивача – ОСОБА_6,

представник відповідача – ОСОБА_7,

представник відповідача – ОСОБА_8,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1С.) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2Д.), ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3Р.), ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4М.), третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 (далі – приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_5М.) про визнання договору дарування частково недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. 5-11).

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2017 року справа за указаним позовом передана для розгляду судді Ходаківському М.П. (а.с. 1).

Ухвалою судді від 08 квітня 2017 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_5 про визнання договору дарування частково недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с.42).

У подальшому позивач свої позовні вимоги уточнив та просив визнати недійсним договір дарування від 05 жовтня 2013 року в частині дарування ОСОБА_2 3/8 частин квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5, індексний номер рішення про державну реєстрацію № 6446054 від 05жовтня 2013 року; скасувати державну реєстрацію права власності на ім’я ОСОБА_4 на 3/8 частин квартири АДРЕСА_2; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 3/8 частин квартири АДРЕСА_3 та передати зазначене нерухоме майно у володіння позивача.

В обґрунтування уточнених вимог позивач зазначив, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом йому належало 3/8 частин квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4. Інші 5/8 частин указаної квартири належало ОСОБА_2 Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року було задоволено позов ОСОБА_2 про припинення права власності ОСОБА_1 на 3/8 спірної квартири. Однак рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року було скасовано. Однак відповідач ОСОБА_2 ще до ухвалення рішення апеляційним судом Дніпропетровської області зареєстрував за собою право власності на 3/8 частин квартири та здійснив відчуження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 05 жовтня 2013 року на користь ОСОБА_3 У подальшому відповідач ОСОБА_3 14 жовтня 2013 року уклала договір купівлі-продажу указаної квартири із ОСОБА_4 Таким чином, позивач протиправно був позбавлений права власності на 3/8 частин квартири та його права підлягають захисту шляхом витребування від відповідача ОСОБА_4 на його користь 3/8 частини спірної квартири (а.с.101-107).

Представник позивача, що діє на підставі договору про надання правової допомоги від 31 жовтня 2017 року (а.с.98-99), у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив. У матеріалах справи містяться заперечення відповідача, у яких останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки про існування договору дарування позивачу було відомо та у грудні 2013 року він вже звертався із аналогічним позовом та ухвалою суду від 17 березня 2014 року позов було залишено без розгляду (а.с.89-90).

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Представники відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні. Також у матеріалах справи містяться заперечення відповідача на позов, у яких остання посилається на те, що позивачу було відомо про наявність оспорюваного правочину ще наприкінці 2013 року, а тому позивач пропустив строк позовної давності для захисту свого права. Також відповідач зазначає, що вона є власником спірної квартири та позивач не має права на витребування цього майна від законного власника (а.с.126-129, 134).

Третя особа приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_5 у судове засідання не з’явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, надала до суду клопотання про розгляд справи без її участі (а.с.55, 119).

Указом Президента України № 449/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» ліквідовано Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська та утворено Третій окружний суд міста Дніпра – у Соборному районі міста Дніпра та Солонянському районі Дніпропетровської області із місцезнаходженням у місті Дніпрі та селищі міського типу Солоному Дніпропетровської області.

Згідно із ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська.

Суд, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Установлено судом та це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 червня 2011 року належало 3/8 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.13).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2012 року були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частину квартири та припинено право власності ОСОБА_1 на 3/8 частини квартири АДРЕСА_5, а також визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частини указаної квартири (а.с.16-17).

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на 3/8 частин указаної квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2012 року, а 05 жовтня 2013 року приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 було посвідчено договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.157).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2013 року було скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частину квартири (а.с.18-21).

У подальшому 14 жовтня 2013 року ОСОБА_3 уклала договір купівлі-продажу квартири із ОСОБА_4, яка і на даний час є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.22-23).

Суд відзначає, що згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, в тому числі встановлених ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-95цс13, яка є обов’язковою для усіх судів України, указано, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Статтею 388 ЦК України унормовано, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом .

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на 3/8 частин спірної квартири на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2013 року, яке було скасовано судом апеляційної інстанції 17 червня 2013 року, та у подальшому відчужив її на підставі договору дарування від 05 жовтня 2013 року на користь ОСОБА_3, чим порушив права позивача.

Разом з тим відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 в ході вирішення справи заявлено про застосування строку позовної давності, що відповідає змісту ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Так, ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно із частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує на тому, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 12 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У позовній заяві позивач не зазначає, коли він дізнався про порушене право. При цьому у судовому засіданні представник позивача посилався на те, що позивачу стало відомо про порушення його прав у 2015 році під час розгляду Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська цивільної справи № 201/1605214-ц (2/201/97/2015) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, відновлення права власності.

Як убачається із матеріалів справи, спірний договір було укладено 05 жовтня 2013 року, а із позовною заявою позивач звернувся у квітні 2017 року.

Разом з тим згідно із копією ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2014 року у провадженні суду перебувала цивільна справа № 201/14897/13-ц (2/201/297/2014) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним та 25 лютого 2014 року від представника позивача до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду. При цьому представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що предметом спору у вказаній цивільній справі був саме договір дарування від 05 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Уся ця сукупність встановлених судом фактичних обставин справи указує на те, що позивач міг та мав всі можливості дізнатися про порушення своїх прав для звернення до суду в установлений законом строк.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявили відповідачі, оскільки він мав об’єктивну можливість дізнатися про порушення його прав і заявити позов в обумовлений законом строк.

На підставі викладеного суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська.

Повний текст рішення складено 26 червня 2018 року.

Суддя М.П. Ходаківський