Рішення № 74932316, 24.05.2018, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/682/18

(2/199/1168/18)

РІШЕННЯ

Іменем України

24.05.2018

м. Дніпро

справа №199/682/18

провадження № 2/199/1168/18

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Подорець О.Б.

за участю секретаря Терентієвої Я.О.,

за участю учасників справи:

позивача ОСОБА_1, представника позивача – адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3, представника відповідача – адвоката ОСОБА_4,

представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, де третя особа орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпро ради, про визначення місця проживання дитини разом з батьком, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, де третя особа орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпро ради, про визначення місця проживання дитини разом з батьком. В обґрунтування позову посилаючись на те, що з 06 листопада 2004 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітнього сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

05 листопада 2010 року рішенням Амур-Нижньодніпровського суду м.Дніпропетровська шлюб розірвано.

Після розірвання шлюбу позивач весь час приділяв багато уваги сину.

В кінці вересня 2017 року відповідач забрала сина і поїхала зі своїм новим чоловіком до ОСОБА_4, забрала сина зі школи. Утім, в ОСОБА_4 син відвідував ісламську школу. Сама відповідач не працює та самостійного доходу не має, особистого житла, або у власності нерухомого майна не має взагалі, своєю невпевненістю відповідач кидається в крайнощі і зриває за собою сина, що негативно впливає на нього.

Водночас, позивач має постійну роботу та дохід, має нерухоме майно. В будинку де вони зараз проживають обладнав кімнату для ОСОБА_6, в якій є все, що необхідне для проживання, навчання та відпочинку. Його дружина добре відноситься до його сина ОСОБА_7, вони розуміють один одного. За час перебування ОСОБА_6 в Дніпрі його стан покращився, він пішов до нової школи і порозумівся з однокласниками, вчителя його хвалять, син відвідує секції.

В останню зустріч із матір’ю, син сторін ОСОБА_6 виявив бажання жити з батьком, про що зазначив матері.

Позивач вважає, що нав’язування сину ОСОБА_8, суперечить інтересам дитини.

На підставі викладеного, позивач просить суд визначити місто проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком - ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 08 лютого 2018 року відкрито провадження по справі та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05 квітня 2018 року закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до розгляду по суті на 14 травня 2018 року.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. FranceСуд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити. Зокрема, представник позивача пояснила, що відповідач у 2017 році поїхала з дитиною без згоди батька до ОСОБА_4, де дитина не відвідувала школу. Водночас, дитина перебувала в ісламському закладі, де кожного дня вивчали Коран, що позивач вважає неприпустимим, оскільки дитина повинна відвідувати загальну школу. При цьому позивач не заперечує спілкування сина з матір’ю.

Відповідач ОСОБА_3 суду пояснила, що син бажає проживати з батьком і вона не хоче травмувати дитину, а тому не заперечує проти позову. Водночас, син в ОСОБА_4 повинен був навчатися дистанційно, а центр, про який зазначає позивач, є розвиваючим. Оскільки син не заперечував проживати з батьком, то вона і надала на це згоду на комісії органу опіки та піклування.

Представник відповідача ОСОБА_4 просила врахувати думку матері проте, що вона не заперечує проти того, що син бажає проживати з батьком, утім, враховуючи думку дитини, просила у позові відмовити.

Представник третьої особи ОСОБА_9 просила врахувати висновок органу опіки та піклування, який провів роботу і з урахуванням думки матері і того, що дитина проживає з батьком, відвідує школу, секції, комісія надала висновок щодо проживання дитини з батьком.

Вислухавши учасників справи, допитавши свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

За змістом положень ч.ч. 7,8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 3, ст. 18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 (набрала чинності для України 02.09.1991) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК України).

Стаття 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Декларація прав дитини від 20.11.1959 містить принцип 6, за яким дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України» викладена позиція про те, що дитина може бути розлучена з матір'ю у виняткових випадках.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Як роз’яснив у пункті 18 Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ч. 4 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані поважати дитину.

Відповідно до ст. 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частиною 2 ст. 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством України закріплено обов'язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавством зобов'язано батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України ).

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

Судом встановлено, що сторони по справі – ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 листопада 2004 року по 05 листопада 2010 року, що підтверджується рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2010 року.

Від шлюбу сторони по справі мають дитину – сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровського районної у місті Дніпрі ради №4/4-619 від 27.04.2017 рекомендовано визначити місце проживання дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, що забезпечить повноцінний фізичний та духовний розвиток дитини, сприятиме найкращому забезпеченню її інтересів.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди, щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність сина до кожного з них, вік дитини, стан їх здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном (ч.ч. 1, 2 ст. 171 СК України).

ОСОБА_6 був вислуханий судом у відсутності батьків, в присутності представника Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради ОСОБА_14, і суду пояснив, що проживає з батьком, ходить до шкоди, відвідує секції. Батько та його дружина гарно до нього ставляться. У батьківському домі у нього є своя кімната. Він не проти проживати і з мамою, але у м. Дніпрі, де у нього багато друзів. Крім того, в м. Дніпрі він часто спілкується з бабусею та дідусем.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, в суді надали пояснення проте, що обидва батька приділяють достатньо уваги дитині, люблять сина, піклуються про його розвиток. Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 також додали, що спір між батьками більше виник після прийняття відповідачем ісламу і відвідування дитиною ісламської школи.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2 від 27 листопада 1992 року, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3, за участю органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради, про визначення міста проживання дитини, знайшли своє підтвердження, а тому позов підлягає задоволенню. При цьому суд враховує стабільності середовища проживання дитини, те, що в м. Дніпрі дитина відвідує загальноосвітню школу, секції, має більше друзів, ніж у м. Одеса, бажання дитини проживати саме у м. Дніпрі тощо, згоду батьків щодо цього питання та питання спілкування дитини з матір’ю, яка зараз буде проживати окремо, спілкування дитини з бабусею та дідусем.

Враховуючи клопотання позивача віднести сплату судового збору на його рахунок, суд вважає можливим віднести судові витрати на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання - вулиця Ферганська, 16 в м. Дніпро, 49000) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації - вулиця Дарницька, 11/103 в м. Дніпро, 49083), де третя особа орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м.Дніпро ради (ЄДРПОУ 34734570, місце знаходження – пр. Мануйлівський, 31 в м. Дніпро, 49023), про визначення місця проживання дитини разом з батьком - задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, (свідоцтво про народження серія І-КИ №669669) разом з батьком - ОСОБА_1, за фактичним місцем проживання батька – вулиця Ферганська, 16 в м. Дніпро.

Судові витрати віднести на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська.

Копію судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин видати учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення.

Повний текст судового рішення буде складено 31 травня 2018 року.

Суддя О.Б.Подорець