Постанова № 74930638, 18.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2018 р. Справа№ 910/21757/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 18.06.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-Агро»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 (повний текст складено 28.02.2018)

у справі №910/21757/17 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-Агро»

до Комунального підприємства «Київпастранс»

про стягнення 215 149,65 грн.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-Агро» (попереднє найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан») (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київпастранс» (далі, відповідач) про стягнення 3% річних в сумі 19 428,32 грн., а також 195 721,33 грн. інфляційних втрат за період з 20.09.2014 по 20.09.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2010 у справі №30/17 присуджено до стягнення з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» 215 673 грн. 28 коп. основного боргу, 15 034 грн. 22 коп. збитків від інфляції, 4 351 грн. 22 коп. 3 % річних, 3 000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 2 350 грн. 58 коп. - витрат по сплаті державного мита, 207 грн. 66 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позивач стверджує, що відповідачем вказане рішення суду виконане лише 21.09.2017, у зв'язку з чим позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення з відповідача

інфляційні втрати в розмірі 195 721,33 грн. та 3% річних в розмірі 19 428,32 грн. за період з 20.09.2014 по 20.09.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі №910/21757/17 у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення суд зазначив, що рішення від 04.03.2010 у справі №30/17 виконано відповідачем 08.11.2011, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2012 у справі №1/43, а відтак підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу, стягнуту за вказаним рішенням за період з 20.09.2014 по 20.09.2017 відсутні, в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-Агро» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі №910/21757/17 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

У апеляційній скарзі позивачем також заявлене клопотання про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі №910/21757/17.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд прийняв рішення, посилаючись лише на недостовірні докази, подані відповідачем.

Суд не дослідив, що 02.10.2015 ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві було відкрито ВП №48905201 за наказом №30/17, яке 04.10.2016 було зупинено у зв'язку з розшуком майна боржника, при цьому жодна з постанов державного виконавця не була оскаржена відповідачем і за два роки виконання ВП №48905201 боржник (відповідач) жодного разу не звертався до державного виконавця у зв'язку з добровільним виконання рішення суду у справі №30/17.

Таким чином, як стверджує позивач, до моменту звернення його з позовом у даній справі суму основного боргу у розмірі 215 673,28 грн. по рішенню/наказу №30/17 до 21.09.2017 не було сплачено ні в ході ВП №48905201 шляхом звернення стягнення на майно боржника, ні відповідачем у добровільному порядку. Ця обставина підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі №30/17.

Відтак, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а грошові кошти за наказом №30/17 у сумі 240 616,96 грн. надійшли на розрахунковий рахунок позивача від ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві лише 21.09.2017, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 195 721,33 грн. та 3% річних в розмірі 19 428,32 грн. за період з 20.09.2014 по 20.09.2017, в межах строку позовної давності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-Агро» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2018 поновлено позивачу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження у справі №910/21757/17, розгляд справи призначено на 21.05.2018.

04.05.2018 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити рішення суду першої інстанції у справі №910/21757/17 без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Відповідач у відзиві вказує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2012 у справі №1/43 встановлено, що він 08.11.2011 повністю виконав рішення Господарського суду міста Києва по справі № 30/17, що підтверджується випискою про рух грошових коштів, копія якого наявна в матеріалах справи. Таким чином, вказане рішення суду, на підставі якого видано наказ від 15.03.2010 у справі №30/17, виконано в повному обсязі ще у 2011 році.

У судовому засіданні 21.05.2018 за усним клопотанням позивача судом було оголошено перерву до 11.06.2018.

У судовому засіданні 11.06.2018 суд, заслухавши пояснення представників сторін, оголосив перерву до 18.06.2018; зобов'язав сторони до дня наступного судового засідання надати суду Договір №45.16-15 від 08.07.2016 про реструктуризацію боргу та належні докази сплати заборгованості, присудженої до стягнення згідно рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2010 у справі №30/17.

15.06.2018 позивач на виконання вимог суду подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про долучення до матеріалів справи належним чином засвідченої копії Договору про розстрочення боргу №45.16-15 від 08.07.2016 та банківських виписок від 13.09.2011, 14.09.2011, 15.09.2011, 16.09.2011, 19.09.2011, 20.09.2011. Позивач у клопотанні зазначив, що копіями вказаних банківських виписок підтверджується факт здійснення проплат із призначенням платежу «Проплата за погашення заборгованості, встановленої рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2010 у справі №30/16 без пдв», а не у справі №30/17.

18.06.2018 від представника відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли доповнення до відзиву, до яких відповідачем додані копії банківських виписок на підтвердження сплати боргу за рішення суду у справі №30/17, копія Договору про розстрочення боргу №45.16-15 від 08.07.2016 та листа ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві від 15.06.2018 №48905201/1.

Вказані документи були оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених позивачем у апеляційній скарзі, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.03.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан», яке в подальшому змінило найменування на ТОВ «Нафтопостач-Агро» (постачальник) та Комунальним підприємством «Київпастранс» (замовник) укладено Договір поставки продуктів нафтопереробки рідких №17/03-13/4 від 17.03.2008.

У зв'язку з порушенням відповідачем обов'язку по своєчасній оплаті за отриманий товар згідно Договору поставки продуктів нафтопереробки рідких №17/03-13/4 від 17.03.2008 рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2010 у справі №30/17 присуджено до стягнення з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» (в подальшому найменування якого змінено на ТОВ «Нафтопостач-Агро») 215 673 грн. 28 коп. основного боргу, 15 034 грн. 22 коп. збитків від інфляції, 4 351 грн. 22 коп. 3 % річних, 3 000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 2 350 грн. 58 коп. - витрат по сплаті державного мита, 207 грн. 66 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вказаного рішення суду видано наказ №30/17 від 15.03.2010.

Позивач, звертаючись з позовом до суду, зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2010 у справі №30/17 відповідачем виконано не було, і лише 21.09.2017 від ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві на розрахунковий рахунок позивача надійшли грошові кошти за наказом №30/17 у сумі 240 616,96 грн. (банківська виписка додана до позовної заяви), у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 195 721,33 грн. та 3% річних в розмірі 19 428,32 грн. за період з 20.09.2014 по 20.09.2017.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Вказана стаття також передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні від 25.07.2002 по справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2012 у справі №1/43 за позовом ТОВ «Фірма Октан» до КП «Київпастранс» про стягнення 48 865,71 грн. 3% річних та інфляційних втрат встановлено, що відповідач 08.11.2011 повністю виконав рішення Господарського суду міста Києва у справі №30/17, що підтверджується випискою про рух грошових коштів.

Копія вказаної виписки б/н від 01.12.2011 про рух грошових коштів по контрагенту КП «Київпастранс» згідно наказу про примусове виконання рішення №30/17 від 15.03.2010, крім того, надана відповідачем до суду першої інстанції та до відзиву на апеляційну скаргу.

Посилання позивача на те, що надана відповідачем копія виписки не засвідчена належним чином та є недостовірним доказом не приймаються судом до уваги, оскільки на неї міститься посилання у рішенні Господарського суду міста Києва від 20.02.2012 у справі №1/43, яке має преюдиційне значення для даної справи. Крім того, як обґрунтовано зазначив відповідач, він може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються на його підприємстві, у той час як вказана виписка видана самим позивачем. Також, відповідач наголосив, що оригінал виписки міститься у матеріалах справи №1/43, що не спростовано позивачем.

Враховуючи зазначене, факт повного виконання 08.11.2011 відповідачем рішення Господарського суду міста Києва у справі №30/17, встановлений рішенням суду у справі №1/43, є преюдиційним та повторного доведення не потребує.

Також, відповідачем до матеріалів справи надано копію позовної заяви ТОВ «Фірма Октан» у справі №1/43, у якій сам позивач зазначає, що КП «Київпастранс» 08.11.2011 фактично виконано рішення суду у справі №30/17 (том 1,а с. 37).

Таким чином, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що рішення від 04.03.2010 у справі №30/17 виконано відповідачем 08.11.2011, а відтак підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, стягнуту за вказаним рішенням за період з 20.09.2014 по 20.09.2017 відсутні.

Посилання позивача у позовній заяві та апеляційній скарзі на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі №30/17 встановлено, що відповідачем заборгованість за рішенням суду у справі №30/17 станом на 21.09.2017 погашено не було, оцінюються судом критично, оскільки у вказаній ухвалі суд, розглянувши заяву КП «Київпастранс» про визнання наказу Господарського суду міста Києва №30/17 від 15.03.2010 таким, що не підлягає виконанню, зазначив, що «…не вбачається за можливе встановити, що Комунальне підприємство «Київпастранс» погасило борг саме за наказом Господарського суду міста Києва №30/17 від 15.03.2010, а не за іншими дев'ятьма наказами, вказаними в Договорі №45.16-15 від 08.07.2016.», отже, вказана ухвала не спростовує обставин, встановлених рішенням суду у справі №1/43 щодо сплати боргу.

Твердження позивача із приводу того, що насправді рішення суду у справі №30/17 було виконане відповідачем лише 21.09.2017, що підтверджується банківською випискою про перерахування коштів у розмірі 240 616,96 грн., доданою до позовної заяви, також оцінюються судом критично, оскільки, як уже зазначалося, факт погашення заборгованості відповідачем за рішенням суду у справі №30/17 саме 08.11.2011 встановлений рішенням суду у справі №1/43, а кошти 21.09.2017 були списані з рахунку відповідача та перераховані на рахунок ТОВ «Фірма Октан» державним виконавцем в примусовому порядку, що підтверджується наданою відповідачем до суду апеляційної інстанції копією листа ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві від 15.06.2018 №48905201/1.

Договір про розстрочення боргу №45.16-15 від 08.07.2016, на який посилається скаржник як на доказ, яким підтверджується факт невиконання відповідачем рішення суду у справі №30/17 у 2011 році, досліджений судом апеляційної інстанції, однак також не приймається судом до уваги з огляду на преюдиційні обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2012 у справі №1/43 щодо сплати боргу КП «Київпастранс».

Усі інші доводи та міркування позивача взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, та обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-Агро» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-Агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі №910/21757/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі №910/21757/17 залишити без змін.

Матеріали справи №910/21757/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.06.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх