Постанова № 74928828, 21.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 755/4340/17 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Чех Н.А.

21 червня 2018 року м. Київ

Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

секретаря судового засідання Дячук І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустріальний фонд» про звернення стягнення на предмет застави,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило звернути стягнення на предмет застави згідно з договором застави № 755/31/1-5 від 11.11.2013.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.02.2018 позов задоволено. В рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Індустріальний фонд» перед ПАТ «Державний ощадний банк України» за договором кредитної лінії № 755/31/1-1від 11.11.2013 за основною сумою кредиту у розмірі 51 5000 грн. 00 коп. звернуто стягнення на предмет застави згідно з договором застави № 755/31/1-5 від 11.11.2013, укладеним між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1, а саме: на належну частку (долю) в розмірі 51 500 грн. 00 коп., що складає 0,06 % від розміру статутного капіталу ТОВ «Індустріальний фонд», визначивши спосіб реалізації предмету забезпечувального обтяження - продаж Банком від імені заставодавця шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем за початковою ціною - 39 919 грн. 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» судові витрати в розмірі 91 600 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» судових витрат в розмірі 91 600 грн. 00 коп., прийняти нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5508/2018В обґрунтування своїх доводів вказує, що не був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи, що призвело до порушення його процесуальних прав відповідача. Звертає увагу, що експертиза у даній справі була необов'язковою, а за відсутності згоди відповідача - передчасною. Зазначив, що в матеріалах справи відсутній попередній розрахунок судових витрат, тому оскаржуваним судовим рішенням безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача необґрунтовано завищені витрати на проведення експертизи. Зауважив, що відповідно до п. 2 Додаткового договору №1 від 25.02.2014 до договору застави № 755/13/1-5 від 11.11.2013 заставодавець ОСОБА_1 діє за заявою-згодою своєї дружини ОСОБА_2, а отже судом до участі не залучена дружина відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ «Державний ощадний банк України» просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначив, що витрати за проведення експертизи підтверджуються рахунком на оплату №221 від 24.07.2017 та платіжним дорученням №3913 від 28.07.2017.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку з чим, справа підлягає розгляду Апеляційним судом м. Києва.

У судовому засіданні представники ПАТ «Державний ощадний банк України» заперечували проти апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав зазначених в ній та просила останню задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження при розгляді справи, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню судовий збір та судові витрати за проведення експертизи.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет застави не оскаржується, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції не переглядається.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 11.11.2013 між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Індустріальний фонд» укладено Договір кредитної лінії № 755/31/1-1. Згідно умов договору банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти, а позичальник зобов'язався отримати, належним чином використати та повернути у визначені строки та сплатити відсотки, та інші платежі за користування кредитом у порядку, та на умовах, визначених договором. Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 кредитного договору кредит надається у вигляді не відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 08.11.2019 року (включно). Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування - 16 000 000,00 грн.Відповідно до п. 2.4 кредитного договору кредит надається траншами з позичкового рахунку в безготівковому порядку. Порядок сплати процентів визначено п. 2.7 кредитного договору(а. с. 8-19).

11.11.2013 між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено Договір застави № 755/31/1-5, за умов якого заставодавець передав у забезпечення виконання ТОВ «Індустріальний фонд» кредитного договору майно та права - корпоративні (майнові) права, пов'язані з правом власності застоводавця на частку (долю) у статутному капіталі ТОВ «Індустріальний фонд», в розмірі 51 500,00 грн., що складає 0,06 % від розміру статутного капіталу ТОВ «Індустріальний фонд». При цьому, було погоджено, що договірна вартість предмету застави становить 1,00 грн. Пунктом 7.2 Договору застави визначено, що у випадку не виконання або часткового невиконання позичальником зобов'язань, заставодержатель має право на звернення стягнення на предмет застави на підставі рішення суду, позасудовими способами, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, іншими способами передбаченими законодавством(а. с. 47-55).

Встановлено, що ТОВ «Індустріальний фонд» взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим має заборгованість.

28.11.2016 в справі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ТОВ «Індустріальний фонд» про стягнення боргу, Господарський суд Донецької області постановив рішення, яким стягнув з відповідача заборгованість по кредиту, процентам, та штрафні санкції(а. с. 62-64).

З листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 5357157/18 від 14.02.2018 встановлено, що рішення Господарського суду Донецької області від 28.11.2016 про стягнення з ТОВ «Індустріальний фонд» на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» коштів, не виконано, погашення боргу не відбувалося.

Встановлено, що станом на 01.03.2017 у ТОВ «Індустріальний фонд» існує прострочена заборгованість за кредитом - 14 502 819,72 грн. та прострочена заборгованість за процентами в сумі 6 251 468,93 грн. Загальний розмір простроченої заборгованості складає 28 515 029,38 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 14 502 819,72 грн., прострочена заборгованість за процентами - 6 251 468,93 грн., 3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту - 881 509,52 грн., 3 % річних за не своєчасне погашення процентів - 238 478,46 грн., інфляційні втрати за несвоєчасне погашення кредиту - 5 118 070,21 грн., інфляційні втрати за несвоєчасне погашення процентів - 1 522 682,54 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся із відповідним позовом про звернення стягнення на предмет застави для погашення заборгованості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 6 , 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК, зокрема договорів.

Статтею 572 ЦК України, яка узгоджується із ст. 1 Закону України «Про заставу» передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно дост. 589 ЦК Україниу разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленного майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно дост. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що у разі невиконання зобов'язання позичальником, позикодавець має право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про заставу»у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Згідно з ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Пунктом 4.3. Договору застави від 11.11.2013 сторонами погоджено вартість предмету застави в розмірі 1,00 грн., що є «символічним» розміром.

Таким чином, для визначення початкової ціни предмета застави під час розгляду справи в суді першої інстанції за клопотанням представника ПАТ «Державний ощадний банк України» 15.06.2017 ухвалою суду призначено експертизу для визначення початкової ціни застави для її подальшої реалізації (а. с. 99).

На виконання вимог ухвали суду ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» надано висновок експерта №07/08-17 від 03.08.2017 (а. с. 106-137).

Відповідно до положень ст. ст. 3, 12 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження. Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний, зокрема провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.

Згідно з ч. 1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 2 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Визначені ЦПК Українивиди судових витрат є вичерпними, тому на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, не може покладатися обов'язок нести інші витрати, не передбачені законодавством. Склад судових витрат по окремим його видам не є вичерпним.

Пунктом 45 зазначеної Постанови передбачено, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз, суду необхідно враховувати, що відповідно до ст. 15 Закону України від 25.02.1994 № 4038-XII «Про судову експертизу» витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово-психіатричними установами Міністерства охорони здоров'я України відшкодовуються в порядку, передбаченому законодавством.

При цьому витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести сторона, яка заявила клопотання про проведення судової експертизи, а якщо таке клопотання заявлено двома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну (ст. 86 ЦПК України). Тому в ухвалі про призначення експертизи суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, у тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи експертній установі (судовому експерту, який не є працівником державної спеціалізованої установи) (ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»). У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи, суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи (ч. 2ст. 86 ЦПК України) і настають наслідки, передбачені ч. 1 ст. 146 ЦПК України.

Законом не заборонено оплатити витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, іншою стороною у справі.

Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах, визначених ст. 88 ЦПК України. При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» встановлено граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз.

За наведеного можна дійти до висновку про те, що у разі задоволення позову, витрати пов'язані з проведенням судової експертизи покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК Українирозмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

За проведення вищевказаної експертизи ПАТ «Державний ощадний банк України» сплачено 90 000 грн. відповідно до платіжного доручення №3913 від 28.07.2017 згідно рахунку на оплату №221 від 24.07.2017 ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» (а. с. 154-155).

Отже, висновки суду першої інстанції про необхідність стягнення витрат з відповідача на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в розмірі 91 600 грн. 00 коп. за проведення експертизи, колегія суддів вважає правильними.

Доводи апеляційної скарги про те, що експертиза у даній справі була необов'язковою, а за відсутності згоди відповідача - передчасною, є необґрунтованими.

Вимогами чинного законодавства передбачена необхідність у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначати: початкову ціну предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження, враховуючи ціну зазначену в договорі застави в розмірі 1,00 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що витрати на проведення експертизи є необґрунтовано завищені не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки відповідач не оскаржував дії експерта та вартість проведеної експертизи в судовому порядку. Разом з тим, матеріали справи містять данні про те, що зазначена сума витрат позивача на проведення вказаної експертизи підтверджується рахунком на оплату №221 від 24.07.2017.

Враховуючи вище викладене, вимоги апелянта є недоведеними та такими, що не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 25.06.2018.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк