Ухвала суду № 74927910, 12.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 439/7/14-к Головуючий у 1 інстанції: Бородійчук О.І.

Провадження № 11-кп/783/5/18 Доповідач: Партика І. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Львів

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючої-судді ОСОБА_1,

суддів: Гончарук Л.Я., Белени А.В.,

при секретарі Проворній Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_2 та заступника прокурора Львівської області Голомші А.М. на вирок Бродівського районного суду Львівської області від 24.11.2017р. щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, у кримінальних провадженнях № 12012150210000102 від 29.12.2012р., № 12013150210000811 від 09.10.2013р., № 12014140210000326 від 10.05.2014р.,

за участю: прокурора Телепка В.В.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_2,

законного представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Бродівського районного суду Львівської області від 24.11.2017р. ОСОБА_3 виправдано за ч. 3 ст. 185 КК України по епізоду крадіжки з проникненням у приміщення кафе-бару «Лебідь» та по епізоду крадіжки з проникненням у приміщення ТзОВ «Золочівський цегляний завод» за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Цим же вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України по епізоду крадіжки з проникненням у приміщення бару «Мисливський двір» та по епізоду крадіжки з проникненням у приміщення Золочівського коледжу Національного університету «Львівська політехніка» та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75, 104 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.

Відповідно до вимог ст. 76 КК України на обвинуваченого ОСОБА_3 покладено процесуальні обов’язки: 1) періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирішено витання про речові докази.

За вироком суду, неповнолітній ОСОБА_3 у ніч на 8 жовтня 2013р. за попередньою змовою із неповнолітнім ОСОБА_5, знаходячись у м. Золочеві Львівської області, з метою крадіжки чужого майна, шляхом розбиття шибки Золочівського коледжу Національного університету «Львівська політехніка», який розташований у м. Золочеві по вул. І. Труша, 6, Золочівського району Львівської області, умисно, таємно, із корисливих спонукань, із кабінету директора викрали один ноутбукмарки Lenovo В 575 серійний номер WВ04874497 вартістю 2788, 25 грн., ноутбук марки НР Раvillion dv 6000 вартістю 2736 гри., туристичний ніж марки Gosla вартістю 80 грн., орден Української автокефальної православної церкви № 14 - присвоєний ОСОБА_6, значок із надписом «за дальний поход» та три значки депутата районної ради, всього майна останнього на загальну суму 5604,25 гривень.

Окрім того, 10.05.2014р. близько 03 години, неповнолітній ОСОБА_3 з метою крадіжки чужого майна, шляхом розбиття віконного скла приміщення бару «Мисливський двір», який знаходиться у м. Золочеві по вул. Базарній, 5 та належить ОСОБА_7, проник у середину бару, звідки умисно, таємно, із корисливих спонукань, викрав гроші у сумі 4304 грн., чим завдав потерпілій ОСОБА_7 матеріальної шкоди на зазначену суму.

Окрім цього, органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачено у тому, що він у період часу з 21-ої години 12.10.2010р. по 11-ту годину 13.10.2010р., за попередньою змовою разом із рідним братом неповнолітнім ОСОБА_8, 21.02.1999р. народження, розбивши віконне скло на другому поверсі, проникли у приміщення кафе-бару «Лебідь», що у м. Золочеві по вул. Бродівській 33 Львівської області, звідки таємно, умисно із корисливих спонукань, викрали набір шоколадок «Рошен» кількістю 70 штук загальною вартістю 70 гривень, батончик шоколадний кількістю 2 штуки загальною вартістю 10 гривень, шоколад «Оленка» кількістю 5 штук загальною вартістю 50 гривень, шоколад «Чайка» кількістю 5 штук загальною вартістю 50 гривень, печиво кількістю 5 пачок загальною вартістю 25 гривень, торт «Шоколадний замок» кількістю 2 штуки загальною вартістю 30 гривень, шоколад «Рошен» кількістю 8 штук загально вартістю 80 гривень, пачка цукерок вартістю 60 гривень, 2 коробки цукерок загальною вартістю 80 гривень, сік 1 л в кількості 4 пачки загальною вартістю 56 гривень, розмінну монету в сумі 15 гривень. Загальна сума заподіяних потерпілій матеріальних збитків становить на суму 526 гривень.

Також ОСОБА_3 обвинувачується органом досудового розслідування у тому, що 09.10.2013р. близько 16 год. він умисно, таємно, із корисливих спонукань, шляхом підбору ключа від замка вхідних дверей, проник у приміщення контори ТзОВ «Золочівський цегляний завод», що розташований по вул. Тернопільській, 7, у м. Золочеві, звідки із гаманця, що знаходився у жіночій сумочці ОСОБА_9, вчинив крадіжку грошей у сумі 170 гривень, після чого втік у невідомому напрямку.

Не погоджуючись із даним вироком, апеляційні скарги подали захисник ОСОБА_2 та заступник прокурора Львівської області Голомша А.М.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 просить скасувати частково оскаржуваний вирок у частині визнання ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, по епізоду крадіжки з проникненням у приміщення бару «Мисливський двір» та по епізоду крадіжки з проникненням у приміщення Золочівського коледжу Національного університету «Львівська політехніка» та ухвалити новий вирок, яким закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 за всіма статтями обвинувачення. Матеріали провадження направити прокурору для здійснення кримінального провадження у загальному порядку.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що вирок суду у частині визнання ОСОБА_3 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, є незаконним та необґрунтованим у зв’язку із неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вважає, що показання ОСОБА_3 щодо заперечення ним вини в інкримінованих злочинах не були спростовані ні під час досудового розслідування, ні у судовому засіданні. У судовому засіданні ОСОБА_3 показав, що в ніч на 08.10.2013р., коли була скоєна крадіжка з приміщення Золочівського коледжу Національного університету «Львівська політехніка», він жив у м. Львові у тітки ОСОБА_10, яка у судовому засіданні показала, що з вересня по 15.10.2013р. ОСОБА_3 проживав у неї у Львові, 7, 8, 9, 10 по 15.10.2013р. ОСОБА_3 ночував у неї.

Окрім цього, на час скоєння крадіжки у ніч на 10.05.2014р. з приміщення бару «Мисливський двір» ОСОБА_3 перебував у себе вдома у м. Золочеві, що можуть підтвердити його батьки, брати та сестри.

Вважає, що жоден із наведених судом першої інстанції доказів не являється прямим та переконливим, і такі лише стверджують саму подію злочинів, а не причетність ОСОБА_3 до їх вчинення. Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_5 зазначив, що оговорив ОСОБА_3 під фізичним тиском, та зазначив, що останній крадіжки не вчиняв. Викрадені речі було виявлено лише у ОСОБА_5 Ставить під сумнів дані слідчого експерименту за участю ОСОБА_5

З метою встановлення істини у справі стороною захисту заявлялось клопотання про проведення у справі комплексної трасологічної та хімічної судово-криміналістичної експертизи, судово-криміналістичної портретної експертизи, фоноскопічної експертизи. Дані експертизи не було проведене у зв’язку із тим, що сторона обвинувачення не надала суду необхідні для проведення експертиз речові докази, які у матеріалах справи відсутні.

Покликається на те, що у матеріалах справи відсутній оригінал диску цифрового носія інформації на який було знято слідчий експеримент за участю ОСОБА_5, а надана копія даного диску знаходиться у матеріалах справи без відповідних процесуальних документів про її доручення до матеріалів справи, а отже такий доказ є недопустимим та відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України не може бути використаний при прийнятті рішення.

Зазначає, що по епізоду крадіжки з проникненням у приміщення бару «Мисливський двір» у судовому засіданні було допитано свідків – працівників школи, де навчався ОСОБА_3, які після перегляду відеозапису із камери спостереження бару зазначили, що на даному відеозаписі особі подібні на ОСОБА_3, але точно про це не ствердили. За таких обставин, сторона захисту клопотала про проведення судово-криміналістичної портретної експертизи, яка не була проведена, оскільки стороною обвинувачення не було надано суду оригінала цифрового носія, на який було проведено запис та оригінал записуючого пристрою.

Вважає, що наявний у матеріалах справи диск – цифровий носій, який ніби то був вилучений та наданий ОСОБА_7, і на якому нібито зображено ОСОБА_3, повинен бути визнаний недопустимим доказом , оскільки у судовому засіданні не було з’ясовано що це за диск, чи це оригінал, чи копія, і як цей диск було долучено до матеріалів справи.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Львівської області Голомша А.М. просить оскаржуваний вирок суду скасувати у зв’язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні всіх інкримінованих йому епізодів кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що оскаржуваний вирок не відповідає вимогам ст. 374 КПК України. Також, в описовій частині вироку не зазначено про дослідження судом першої інстанції інших доказів вини ОСОБА_3 за епізодами, у яких його виправдано, та не надано їм оцінки.

Зокрема, судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано визнано недопустимим доказом протокол огляду місця події – кафе-бару «Лебідь» від 13.10.2010р. та протокол огляду речових доказів – грошових коштів від 16.10.2010р., не врахувавши у тому числі п. 8 Перехідних положень КПК України щодо порядку визначення допустимості доказів, зібраних до набрання чинності цим Кодексом.

Зазначає, що судом першої інстанції у вироку не усім доказам, що були зібрані на досудовому розслідуванні, так і подані у ході судового розгляду, надано відповідний аналіз та належну правову оцінку.

При цьому, судом не взято до уваги список викраденого товару та акт ревізії викраденого майна, протоколом пред’явлення предметів для впізнання від 16.10.2010р., а саме речового доказу – ключа з позначкою «МЗ» від вхідних дверей кафе-бару «Лебідь», проведеного за участю потерпілої ОСОБА_11, який добровільно видано ОСОБА_3 Показання потерпілої ОСОБА_11, надані у судовому засіданні, не було взято до уваги.

Вказує, що у мотивувальній частині оскаржуваного вироку судом констатовано факт вчинення ОСОБА_3 крадіжки грошей із сумки потерпілої ОСОБА_9, однак всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України судом не наведено належного обґрунтування, мотивів та підстав прийняття рішення про виправдання за цим епізодом, не надано повної та об’єктивної оцінки висунутому ОСОБА_3 обвинувачення, не описано та не мотивовано причин не доведення його вини.

Окрім цього, у порушення вимог ст. 314-1, ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні оскаржуваного вироку судом не прийнято до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Також, всупереч вимогам ст. 103 КПК України судом взагалі не досліджено та не враховано обтяжуючу обставину – вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння, незважаючи на те, що в обвинувальному акті така зазначена за епізодом крадіжки з проникненням у приміщення Золочівського коледжу Національного університету «Львівська політехніка». Разом з тим, безпідставно було враховано таку обтяжуючу обставину, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.

Окрім цього, у порушення вимог ст.ст. 368, 374 КПК України судом першої інстанції безпідставно не вирішено питання щодо стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат, незважаючи на те, що в обвинувальних актах за епізодами, у яких ОСОБА_3 визнано винуватим, зазначено інформації про процесуальні витрати, пов’язані зі проведенням судових експертиз.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора та заперечив апеляційну скаргу захисника, виступ захисника, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та заперечив апеляційні вимоги прокурора, думку обвинуваченого ОСОБА_3 та його законного представника, які підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечили апеляційну скаргу прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі до задоволення не підлягають, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку дотримані.

Вирок суду ухвалений на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом першої інстанції відповідно до ст. 94 КПК України в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. У вироку суду наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, навівши такі у вироку, та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, по епізоду крадіжки з проникненням у приміщення бару «Мисливський двір» та по епізоду крадіжки з проникненням у приміщення Золочівського коледжу Національного університету «Львівська політехніка».

Дані обставини підтверджуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку та вірно взяв до уваги, обґрунтувавши своє рішення.

Так, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні крадіжки, поєднаної з проникненням у коледж, доводиться, зокрема, поясненнями потерпілого ОСОБА_6, який у судовому засіданні суду першої інстанції зазначив, що є директором відокремленого структурного підрозділу Золочівського коледжу Національного університету «Львівська політехніка», що у м. Золочеві по вул. І. Труша, 6, у якому 08.10.2013 року сталася крадіжка з його службового кабінету ордена ОСОБА_12, кількох значків та двох ноутбуків. Про дану обставину він повідомив усіх золочівських скупщиків і попросив повідомити його у випадку, якщо до них принесуть такі речі. Через деякий час ОСОБА_13 повідомив йому, що хлопець приніс значки та орден та запропонував впізнати їх. Це були справді його орден та значки. Коли на ринку працівники поліції затримали ОСОБА_5, той повідомив, що крадіжку вчинив разом із ОСОБА_3

Показаннями свідка ОСОБА_13, який у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що він колись на ринку у м. Золочеві займався реалізацією антикварних речей, тому ОСОБА_6 у 2013 році у розмові повідомив про те, що у нього викрали нагороди. Згодом на цьому ж ринку ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_13 купити ордени та медалі. Він припустив, що це можуть бути викрадені у ОСОБА_6 цінності і викликав міліцію, яка згодом встановила, що у ОСОБА_5 знаходяться ті самі медалі і нагороди, що викрадені з коледжу.

Показаннями свідка ОСОБА_14, який у судовому засіданні суду першої інстанції вказав на ОСОБА_5, як на особу, яка приносила у сервісний центр, що в м. Золочеві, ноутбук «Леново» без документів.

Показаннями свідка ОСОБА_15, який у судовому засіданні суду першої інстанції зазначив, що два роки тому ОСОБА_5 приносив в його магазин по ремонту техніки, що у м. Золочеві по вул. Пушкіна 1/11 ноутбук.

Даними вироку Буського районного суду Львівської області від 19.02.2014 року, з якого вбачається, що ОСОБА_5 засуджено за вчинення крадіжки з відокремленого структурного підрозділу Золочівського коледжу Національного університету «Львівська політехніка», що у м. Золочеві по вул. І. Труша, 6, яку він вчинив у змові із своїм знайомим ОСОБА_3, і у ході судового розгляду справи він суду давав визнавальні покази щодо крадіжки разом з ОСОБА_3 з коледжу нагород та ноутбуків. Він пояснював, куди заходили в приміщення коледжу, куди збували викрадені речі та інші обставини вчинення злочину (а.с. 251-253 т. 4).

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано не надав віри свідченням ОСОБА_5, наданим у судовому засіданні суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи щодо нього Буським районним судом Львівської області він надав неправдиві покази щодо ОСОБА_16, оскільки на нього чинився тиск, так як такі покази є голослівними та спростовуються вищезгаданим вироком Буського районного суду Львівської області від 19.02.2014 року.

При цьому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що тиску на обвинуваченого ОСОБА_5 під час розгляду справи щодо нього Буським районним судом Львівської області не могло бути, оскільки у судовому засіданні були присутні захисник - адвокат ОСОБА_17, законний представник неповнолітнього обвинуваченого – його мама ОСОБА_18, представник служби у справах дітей Золочівської райдержадміністрації - ОСОБА_19, і жодних скарг учасники судового провадження з даного приводу не подавали.

Даними протоколу проведеного слідчого експерименту від 10.08.2013р., з якого вбачається, що ОСОБА_5 показав на місцевості та розказав, як разом з ОСОБА_3 вчиняв крадіжку майна із Золочівського коледжу Національного університету «Львівська політехніка», звідки брали драбину, куди її ставили, у яке вікно залізали. (а.с. 49-51 т. 6)

Поясненнями свідка ОСОБА_18, яка повідомила суду першої інстанції про те, що є матір’ю ОСОБА_5, була його законним представником під час кримінального провадження відносно неповнолітнього сина, а також була присутня при проведенні слідчого експерименту, проведеного в ході досудового розслідування і бачила, що син показував на місцевості і розказував, як саме вчиняв крадіжку з коледжу разом з ОСОБА_3 Свідок зазначила, що син повідомляв про те, що саме ОСОБА_3 вказував куди йти і що робити, драбину несли разом з ОСОБА_3

Винуватість ОСОБА_3 у вчиненні крадіжки, поєднаної з проникненням у приміщення бару «Мисливський двір» доводиться поясненнями потерпілої ОСОБА_7, яка у судовому засіданні суду першої інстанції зазначила, що в ніч на 10.05.2014 року в її барі «Мисливський двір» вчинено крадіжку грошей у сумі 4304 грн. Коли вона зранку прийшла в бар, то побачила розбите віконне скло та зняті грати, у приміщенні був побитий посуд. Оскільки в барі ведеться відеоспостереження, то вона разом з чоловіком відразу ж переглянули відео і впізнали ОСОБА_3. Вони його добре знають, бо він проживає неподалік бару.

Даними заяви потерпілої ОСОБА_7 від 10.05.2014р., з якої вбачається, що 10.05.2014р. нею виявлено крадіжку грошей з бару «Мисливський двір», що знаходиться у м. Золочеві по вул. Базарній, 5 (а.с. 154 т. 5).

Даними протоколу огляду місця події від 10.05.2014р. вбачається, що оглянуто приміщення бару «Мисливський двір», звідки вилучено сліди рук та сліди підошви взуття (а.с. 158 т. 5).

За таких обставин, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_3 щодо заперечення ним своєї вини у вчиненні даних злочинів, та прийшов до обґрунтованого висновку що такі спрямовані на уникнення відповідальності за скоєне.

Отже, апеляційні доводи захисника ОСОБА_2 про необхідність скасування вироку суду у частині засудження ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 185 КК України не спростовують висновки суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_3 вищезазначених злочинів.

Окрім цього, органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачено у тому, що він у період часу з 21-ої години 12.10.2010р. по 11-ту годину 13.10.2010р., за попередньою змовою разом із рідним братом неповнолітнім ОСОБА_8, 21.02.1999р. народження, розбивши віконне скло на другому поверсі, проникли у приміщення кафе-бару «Лебідь», що у м. Золочеві по вул. Бродівській 33 Львівської області, звідки таємно, умисно із корисливих спонукань, викрали набір шоколадок «Рошен» кількістю 70 штук загальною вартістю 70 гривень, батончик шоколадний кількістю 2 штуки загальною вартістю 10 гривень, шоколад «Оленка» кількістю 5 штук загальною вартістю 50 гривень, шоколад «Чайка» кількістю 5 штук загальною вартістю 50 гривень, печиво кількістю 5 пачок загальною вартістю 25 гривень, торт «Шоколадний замок» кількістю 2 штуки загальною вартістю 30 гривень, шоколад «Рошен» кількістю 8 штук загально вартістю 80 гривень, пачка цукерок вартістю 60 гривень, 2 коробки цукерок загальною вартістю 80 гривень, сік 1 л в кількості 4 пачки загальною вартістю 56 гривень, розмінну монету в сумі 15 гривень. Загальна сума заподіяних потерпілій матеріальних збитків становить на суму 526 гривень.

Також ОСОБА_3 обвинувачується органом досудового розслідування у тому, що 09.10.2013р. близько 16 год. він умисно, таємно, із корисливих спонукань, шляхом підбору ключа від замка вхідних дверей, проник у приміщення контори ТзОВ «Золочівський цегляний завод», що розташований по вул. Тернопільській, 7, у м. Золочеві, звідки із гаманця, що знаходився у жіночій сумочці ОСОБА_9, вчинив крадіжку грошей у сумі 170 гривень, після чого втік у невідомому напрямку.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Європейський суд з прав людини у справі «ОСОБА_20 проти Сполученого Королівства» вказував, що рівень певності, якого має досягати суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Лише таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.

Отже, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов’язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об'єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

Згідно з ч.1 ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ч.1 ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

При цьому, безпосереднє пізнання слідчим, судом обставин, що підлягають доказуванню, та побічних доказів може мати правове значення, якщо воно відбувалося в кримінальному провадженні при проведенні тих дій, які передбачені КПК, у встановленому порядку і закріплені в процесуальних документах. Коли таке пізнання здійснюється поза межами процесу прокурором, слідчим, суддею, слідчим суддею, то це є перешкодою для участі у розслідуванні чи судовому розгляді даної справи.

Згідно ч.1, 2 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Верховний суд України у п. п. 19, 20 Постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року за № 9, роз'яснив судам, що визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом , або за допомогою дій , не передбачених процесуальними нормами.

Згідно ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає, що під час судового розгляду суд першої інстанції належним чином дослідивнаявні у справі докази та надав їм оцінку відповідно до ст. 94 КПК України в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв’язку, та прийшов до обґрунтованого висновку, що у кримінальному провадженні не здобуто доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 таємного викрадення чужого майна з проникненням у приміщення кафе-бару «Лебідь» та ТзОВ «Золочівський цегляний завод».

Так, суд першої інстанції прийшов до переконання, що протокол огляду місця події від 13.10.2010р. кафе-бару «Лебідь» (а.с. 44 т. 5) отриманий з порушенням встановленого законом порядку, з тих підстав, що дана слідча дія була проведена за участю лише одного понятого.

До такого висновку суд першої інстанції прийшов з тих підстав, що у протоколі вказано, що до участі у проведенні огляду місця події було залучено понятих ОСОБА_21 та ОСОБА_17. Разом з тим, для з’ясування обставин проведення огляду місця події від 13.10.2010р. кафе-бару «Лебідь», судом першої інстанції вживались заходи для допиту понятого ОСОБА_17, однак було встановлено, що така особа за вказаною у протоколі адресою не проживає, а іншого місця проживання даного понятого не встановлено.

Колегія суддів погоджується із даним висновком та вважає його обґрунтованим.

Окрім того, суд першої інстанції визнав недопустимим доказом протокол огляду речових доказів від 16.10.2010р., з тих підстав, що наведені у ньому дані є незрозумілими, зокрема, яка саме кількість копійок (штук) оглядалась та яка загальна сума грошей (копійками) оглянута, оскільки у протоколі вказано, що «в результаті огляду встановлено наступне: монети номіналом 10 копійок кількістю 37 копійок; монети номіналом 50 копійок кількістю 8 копійок; монети номіналом 25 копійок кількістю 25 копійок; монети номіналом 5 копійок кількістю 15 копійок...».

При цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що сума грошей, описаних у даному протоколі (14,70 грн.) не співпадає з кількістю грошей, які згідно розписки потерпілої ОСОБА_11 вона отримала на відповідальне зберігання від слідчого( розмінну монету у сумі 15,45 грн. (а.с. 68 т. 5).

Також, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недопустимим доказом у кримінальному провадженні і речовий доказ, а саме ключ від вхідних дверей кафе-бару «Лебідь», з тих підстав, що стороною обвинувачення даний доказ не було представлено суду для огляду у судовому засіданні.

Щодо невизнання судом першої інстанції як доказу у справі, представленою стороною обвинувачення, заяви потерпілої ОСОБА_11 (а.с. 42 т. 5), яка містить невідповідність даним щодо особи потерпілої, яка зазначена в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 12012150210000102 від 29.12.2012р. як ОСОБА_22 (а.с. 151 т. 5), то на думку апеляційного суду, такий висновок суду першої інстанції є вірним.

При цьому, суд першої інстанції підставно врахував, що з наданих у судовому засіданні суду першої інстанції пояснень ОСОБА_11, не вбачається жодних даних про особу, яка вчинила злочин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого переконання про виправдання ОСОБА_3 за епізодами інкримінованого йому таємного викрадення чужого майна з проникненням у приміщення кафе-бару «Лебідь» та ТзОВ «Золочівський цегляний завод», з тих підстав, що у кримінальному провадженні не здобуто доказів на підтвердження його вини у вчиненні даних злочинів, а тому апеляційні доводи прокурора про незаконність оскаржуваного вироку у цій частині є безпідставними.

Щодо покликання прокурора в апеляційній скарзі на те, що у порушення вимог ст.ст. 368, 374 КПК України судом першої інстанції безпідставно не вирішено питання щодо стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат, незважаючи на те, що в обвинувальних актах за епізодами, у яких ОСОБА_3 визнано винуватим, зазначено інформації про процесуальні витрати, пов’язані зі проведенням судових експертиз, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Як вбачається з апеляційної скарги прокурора у прохальній частині поданої ним апеляційної скарги ставиться питання про скасування вироку суду щодо ОСОБА_3 та ухвалення нового вироку, яким ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні всіх інкримінованих йому епізодів кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Жодні вимоги про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 процесуальних витрат, пов’язаних зі проведенням судових експертиз в апеляційній скарзі прокурора відсутні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, судом першої інстанції не допущено.

За наведених обставин, колегія суддів визнає подані апеляційні скарги безпідставними, та вважає вирок щодо ОСОБА_3 законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційні скарги захисника ОСОБА_2 та заступника прокурора Львівської області Голомші А.М. залишити без задоволення, а вирок Бродівського районного суду Львівської області від 24.11.2017р. щодо ОСОБА_3 – без змін.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня його проголошення.

С у д д і

ОСОБА_1 ОСОБА_23 ОСОБА_24