Постанова № 74927428, 21.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 755/12797/17-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/4064/2018 Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.

21 червня 2018 року Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів - Саліхова В.В., Стрижеуса А.М.,

при секретарі - Сербін Т.І.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у міста Києві, ОСОБА_7, про звільнення майна з-під арешту та припинення обтяження,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про звільнення майна з-під арешту посилаючись на те, що 7 липня 2017 року ОСОБА_5 ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Зазначив, що на час укладення договору спірна квартира під забороною не перебувала.

14 липня 2017 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Федорчуком М.Ф. накладено та зареєстровано арешт в межах виконавчого провадження № 43487857, за яким боржником значиться ОСОБА_5

Вважає, що державний виконавець неправомірно наклав арешт, оскільки не перевірив власника майна. Позивач не є боржником по виконавчому провадженню, не має жодного відношення до боргу ОСОБА_5 перед ОСОБА_6, і накладення арешту на його майно грубо порушує його права, як власника майна.

У зв'язку із викладеним, просив суд звільнити з-під арешту об'єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_4

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 5 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти постанову про задоволення позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, 7 липня 2017 року ОСОБА_5 ОСОБА_7. та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_5 та ОСОБА_7 як власники в рівних частках, продали, а ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1.

Згідно п. 1.4 Договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_1 під забороною (арештом) відчуження не перебуває, що підтверджено витягами за результатами пошуку інформації, сформованими приватним нотаріусом ОСОБА_9

З матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні в Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження № 43487857 з примусового виконання виконавчого листа № 755/28748/2013-ц, виданого 21 травня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 боргу в розмірі 89 246,24 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження відкрито 29 травня 2014 року. Копія постанови направлялася боржнику 30 травня 2014 року.

27 жовтня 2014 року головним державним виконавцем Чайка І.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Копія постанови була направлена до УДАІ МВС України в м. Києві до виконання, та для відома стягувачу і боржнику.

12 серпня 2016 року старшим державним виконавцем Рудьковською О.С. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, копія направлена до Регіонального сервісного центру МВС України для виконання, та для відома стягувачу і боржнику.

14 липня 2017 року у державній виконавчій службі із заяви стягувача ОСОБА_6 стало відомо про факт продажу боржником ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, половина якої належала йому на праві власності.

14 липня 2017 року державним виконавцем Федорчуком М.Ф. з метою збереження майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, внесено відомості про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження згідно постанови від 12 серпня 2016 року.

11 вересня 2017 року державним виконавцем Федорчуком М.Ф. було направлено до Київської місцевої прокуратури № 4 подання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_5

28 лютого 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва розглянуто справу № 755/28248/13-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором, який обґрунтований тим, що 8 серпня 2013 року між нею, ОСОБА_5 ОСОБА_7 був укладений попередній договір, згідно якого 3 вересня 2013 року вони мали укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

В якості завдатку ОСОБА_6 передано ОСОБА_5 та ОСОБА_7 кошти в сумі 87 890 грн., проте у визначений день останні для укладення договору не з'явилися, як і не повернули кошти. У зв'язку з чим суд стягнув з ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 по 89 246,24 грн.

Відповідно до ст. 382 КК України умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню - карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені службовою особою, - караються штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням.

Частиною 8 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Після передачі майна стягувачу або внесення покупцем коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця арешт з проданого майна боржника знімається за постановою виконавця.

Встановлено, що рішення суду до цього часу не виконано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність заборони на відчуження до виконання відповідачем покладених рішенням зобов'язань не є перешкодою для здійснення права володіння та користування спірною квартирою, квартира є об'єктом, який перебуває під арештом згідно постанови державного виконавця від 12.08.2016 року, винесеної в рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі судового рішення від 28.02.2014 року, тобто - документів, прийнятих задовго до придбання спірної квартири позивачем.

Крім того, судом враховано, що ОСОБА_5 чотири роки не виконує судове рішення, здійснив відчуження належної йому на праві власності частини спірної квартири, яка перебувала згідно постанови державного виконавця під арештом.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що на момент укладання договору купівлі-продажу квартири заборон на її відчуження не було зареєстровано, оскільки той факт, що встановлені постановою державного виконавця обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що ОСОБА_5 мав право вільно розпоряджатися нерухомим майном, укладаючи договір купівлі-продажу квартири.

Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесено старшим державним виконавцем Рудьковською О.С. 12 серпня 2016 року копія направлена для відома стягувачу і боржнику.

Порядок та умови придбання арештованого майна врегульований статтею 61 Закону № 606-XIV. Бажання певної особи придбати арештоване майно не є безумовною підставою для зняття з цього майна арешту.

Доводи про те, що позивач не є боржником в іншій справі, а тому єдиним способом захисту прав щодо скасування арешту є даний позов, колегія не приймає, з огляду на те, що позивач придбав спірну квартиру 7 липня 2017 року, після прийняття постановипро її арешт (12 серпня 2016 року), а тому станом на дату прийняття постанови державним виконавцем в 2016році, права позивача таким арештом жодним чином не могли бути порушені.

Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 23 червня 2018 року.

Головуючий

Судді