Рішення № 74921141, 21.06.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/19994/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року Рівненський міський суд

в особі судді – Ковальова І.М.

при секретарі – Тригубець Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання права власності на квартиру,-

в с т а н о в и в :

В Рівненський міський суд з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання права власності на квартиру звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2

В судовому засіданні позивачі та представник позивачів заявлені позовні вимоги повністю підтримали, просять суд їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право приватної спільної сумісної власності на квартиру №46 за адресою м.Рівне, вул.Ст.Бандери, 67Б.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачам по справі на підставі свідоцтва про право власності на житло належала квартира АДРЕСА_1.

13 березня 2018 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 (іпотекодавцями) та ЗАТ (на даний час ПАТ) КБ «ПриватБанк» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки квартири, за яким іпотекодавці в рахунок зобов’язань ОСОБА_3 за укладеним ним з банком 13 березня 2008 року кредитним договором в іноземній валюті передали банку, як іпотекодержателю в іпотеку квартиру.

Рішенням Рівненського міського суду від 28 липня 2010 року по справі за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ЗАТ КБ Приватбанк; виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_3.

У своїх вимогах позивачі посилаються на постанову від 25 червня 2014 року по справі №6-67цс14 Верховного Суду України, який відзначив, що «Як випливає з роз’яснення, яке міститься в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» позов про визнання права власності на майно (стаття 393 ЦК України) є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, відчуженого третьою особою за договором, учасником якого він не був, і це майно ще не вибуло з його володіння».

Однак з даними твердженнями суд погодитись не можу з тих підстав, що у даному випадку спірне майно вибуло з володіння позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та перебуває у володінні відповідача ПАТ КБ «Приватбанк».

Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Як вбачається з правової позиції викладеної у Постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі №6-2124цс15 «За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки відповідно до статі 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосування цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК цього Кодексу.».

Тобто, позивачами при зверненні до суду з даним позовом було обрано не правильний спосіб захисту.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності суд вважає, що позивачами та їх представником при подачі позову до суду було обрано не правильний спосіб захисту, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачам відмовлено, тому не підлягає до задоволення і позовна вимоги про стягнення судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання права власності на квартиру – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя :