Рішення № 74920684, 15.06.2018, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/357/18

Провадження №2/541/399/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 червня 2018 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді - Куцин В.М.,

за участю секретаря - Непокупної Л. М.,

представника третьої особи, адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради про скасування рішення ОСОБА_3 сільської ради Миргородського району Полтавської області, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ВСТАНОВИВ:

13.02.2018 ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просив скасувати: рішення виконкому ОСОБА_3 сільської ради №5 від 29.05.1998 року щодо оформлення права власності на домоволодіння №145 вул. Леніна с. Попівка на ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 по 1\3 частині на кожного; свідоцтво про право власності на спірний будинок серії САА, № 463255 від 24.12.2003 року; державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно видане ДКП «Миргородтехінвентаризація» від 24.12.2003, стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2040 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21 травня 1987 року в період зареєстрованого шлюбу із ОСОБА_4 за спільні кошти, купив у ОСОБА_6 будинок, що знаходиться в с. Попівка, на земельній ділянці 0,40 га закріпленої за колгоспом «Перемога» та належав до колгоспного двору. Договір купівлі - продажу посвідчений виконавчим комітетом ОСОБА_3 сільської ради та оформлений на позивача.

Без його відому було видано свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння та проведено реєстрацію права власності 24.12.2003 року на трьох осіб, на ОСОБА_2, колишню дружину ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5 по 1\3 частині кожному. Але син ОСОБА_7, на час придбання нерухомості був малолітнім і на думку позивача не має ніякого відношення до придбаної нерухомості в 1987 році. Окрім цього, позивач ні в 1998 році ні в 2003 році, ні при яких обставинах не звертався до ОСОБА_3 сільської ради з проханнями про оформлення та видачу свідоцтва на право власності на трьох осіб та реєстрацію жилого будинку. По стану на серпень 2017 року вважав, що єдиними правовстановлюючим документом на жилий будинок є договір купівлі продажу укладений 21.05.1987 року, який і повинен був стати підставою для його реєстрації в 2017 році.

14.03.2018 від ОСОБА_3 сільської ради надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності. Зазначивши, що вперіод з 01.06.1988 року по 01.01.1991 року по особовому рахунку погосподарських книг виконкому ОСОБА_3 сільської ради господарство ОСОБА_2 обліковувалося як колгоспний двір, за приписом ст. 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.Крім того ОСОБА_4 на той час працювала та була членом КСП «Перемога», ОСОБА_5 був малолітнім і автоматично набув права власності на частину спірного житлового будинку (а.с.57-60). Реєстрація права власності на житловий будинок була проведена у відповідності із нормами діючого на той час законодавства.

14.03.2018 від третіх осіб надійшли письмові пояснення в яких вони просили відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Оскільки по законодавству, яке діяло на день придбання будинку, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. Відтак малолітній син ОСОБА_7 набув на частину спірного житлового будинку і він до 15.04.1991 року не втратив права на частку в його майні (а.с.62-65).

Ухвалою суду від 04 червня 2018 року поновлено судовий розгляд цивільної справи за вищезазначеним позовом з метою з’ясування дати прийняття позивача ОСОБА_2 в члени колгоспу «Перемога» та з’ясування часу та особи якою отримано технічний паспорт на садибний житловий будинок №145 по вулиці Леніна (Центральна) села Попівка Миргородського району Полтавської області, виготовлений 11.11.2003 року Лубенським міжрайонним бюро технічної інвентаризації.

Для з’ясування вказаних обставин витребувано у позивача для огляду в судовому засіданні оригінал трудової книжки виданий на ім’я ОСОБА_2 та викликано в судове засідання для допиту свідка ОСОБА_8 (а.с.115-116).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав просив їх задовольнити в повному обсязі. Стверджував, що 21 травня 1987 року в період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти із ОСОБА_9, купив будинок, що знаходиться в с. Попівка, на земельній ділянці 0,40 га закріпленої за колгоспом «Перемога» та належав до колгоспного двору. На день купівлі будинку, ні він ні його дружина ОСОБА_4, не були членами колгоспу «Перемога», але працювали в колгоспі на різних посадах, а син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 був малолітнім. Про те, що на жилий будинок 145 по вул. Леніна (Центральна) куплений ним 21.05.1987 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно та проведено реєстрацію права власності 24.12.2003 року, на трьох осіб, по 1\3 частині стало відомо 01.08.2017 коли він звернувся до ДКП «Миргородтехінвентаризація» з проханням надати документи, які посвідчують його право власності на жилий будинок. Підтвердив, що у 2003 році він сам займався та оформляв всі необхідні документи для проведення газу в будинок. Він особисто писав заяву на виготовлення технічного паспорта на будинок в 2003 році. Сам отримав цей техпаспорт та збирав документи для проведення газу.

Представник відповідач ОСОБА_3 сільської ради Миргородського району Полтавської області в судове засідання не з’явився, від нього надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.

Представник третіх осіб ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав подані письмові заперечення, пояснивши, що договір купівлі-продажу спірного житлового будинку укладено 21.05.1987 року. За змістом наданої позивачем суду копії особового рахунку господарства ОСОБА_2 № 160 у погосподарській книзі виконкому ОСОБА_3 сільської ради на 1986-1990 роки станом на 01.06.1987 року, 01.06.1988 року, 01.01.1989 року, 01.06.1989 року, 01.01.1990 року, 01.06.1990 року та 01.01.1993 року (по 01.01.1994 року) дане господарство обліковувалося як колгоспний двір. В період з 01.06.1988 року по 01.01.1991 року господарство ОСОБА_2 обліковувалося як колгоспний двір, оскільки ОСОБА_4 в цей час працювала та була членом КСП «Перемога». З огляду на те, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності то малолітній на той час ОСОБА_5 набув права власності на частку майна колгоспного двору, у тому числі на частину спірного житлового будинку. ОСОБА_5 на той час був непрацездатним, а тому його право на частку у майні колгоспного двору зберіглося після припинення його існування і він до 15.04.1991 року не втратив права на частку в його майні. З огляду на це позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними.

Третя особа ОСОБА_4 підтримала пояснення представника та просила відмовити у задоволені позову.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову за безпідставністю. Також просив застосувати строк позовної давності.

Судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі із 15 жовтня 1983 року по 10 листопада 2014 року, що підтверджується копією рішення суду про розірвання шлюбу (а.с.42).

21 травня 1987 року ОСОБА_2 купив у ОСОБА_6 будинок в с. Попівка розташований на земельній ділянці 0,40 га закріпленої за колгоспом «Перемога» та належав до колгоспного двору, що підтверджується договір купівлі - продажу від 21.05.1987 року (а.с.37).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 24.12.2003 року на підставі рішення сільської ради 29.05.1998 року та зареєстрованого в ДКП «Миргородтехінвентаризація» 24.12.2003 року за реєстраційним № 4147080, будинок по вул. Леніна (Центральна) 145, в с. Попівка Миргородського району Полтавської області, належить на праві приватної власності ОСОБА_5, ОСОБА_4А, ОСОБА_2 по 1/3 частки кожному, що підтверджується копією указаного свідоцтва (а.с. 17). Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації виготовило технічний паспорт на житловий будинок приватного житлового фонду за адресою вул. Леніна (Центральна) 145, с. Попівка Миргородського району Полтавської області (а.с.71-73).

У витягу з погосподарської книги №9 ОСОБА_3 сільської ради Миргородського району Полтавської області на 1986-1990 роки, з погосподарської книги №17 на 1991-1995, 1996-2000, 2001-2005, 2006-2010, книги №8, в списку членів домогосподарства ОСОБА_2 зазначений як голова, ОСОБА_4, - дружина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 –син, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 – дочка (а.с.21-26)

Відповідно до довідки виданої виконавчим комітетом ОСОБА_3 сільської ради від 05.10.2017 року домогосподарство по вул. Центральна, 145 (Леніна) з 1983 по 1987 відносилось до суспільної групи «Колгоспний двір», з 01.01.1991 – по 01.01.1992 - суспільна група робітників.

За період з 21.05.1987 по 01.01.2000 ОСОБА_2 працював «Миргород шофер» «ОСОБА_3 сільпо вантажником», «геологія №ІІ», «с/школа теслярем» «слюсарем» КСП «Перемога». ОСОБА_4 працювала «побут комбінат техробітницею», к-п «Перемога», «ОСОБА_3 сітроцех», ОСОБА_3 ССТ, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_2, архівною довідкою від 15.03.2018 (а.с.31, 95, 99).

Рішенням ОСОБА_3 сільської ради Миргородського району Полтавської області від 14.11.2017 року відмовлено позивачу у скасуванні рішення виконкому ОСОБА_3 сільської ради від 29.05.1998 року щодо оформлення права власності на домогосподарство ОСОБА_2 за необґрунтованістю та безпідставністю (а.с. 39,40).

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тобто, за змістом ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заслухавши, учасників процесу, дослідивши матеріали справи суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР ( у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР № 885-ХІІ був введений в дію Закон України Про власність.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом – Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім’ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

В постанові Верховного Суду України від 15 січня 2014 року зазначено, що для правильного застосування положень статей 120, 121 ЦК УРСР необхідно з’ясувати питання щодо правильності віднесення будинку до суспільної групи господарства – колгоспний двір.

Судом встановлено, що станом на день купівлі позивачем будинку зареєстрованого в ОСОБА_3 сільській раді у ОСОБА_6 21.05.1987 році, будинок належав до колгоспного двору. На день придбання будинку 21.05.1987 року та на 15 квітня 1991 року ОСОБА_2, як голова домогосподарства, не був членом колгоспу, оскільки він став членом колгоспу «Перемога» у 06.04.1992 році. Цей факт підтверджується записом в трудовій книжці позивача. Відтак на момент ухвалення рішення ОСОБА_3 сільською радою 29 травня 1998 року про оформлення права власності на будинок №145 по вул. Леніна (Центральна) в с. Попівка Миргородського району спірне домогосподарство не відносилося до колгоспного двору, а відповідно до витягів із погосподарської книги відносилося до суспільної групи робітників, відтак позовні вимоги позивача є обґрунтованими.

Поряд із тим, при вирішенні спору суд враховує, що відповідачем та третіми особами в процесі розгляду справи заявлено клопотання про застосування судом до виниклих правовідносин строку позовної давності, яким відповідно до ст. 256 ЦК України є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність надає потерпілій особі чітко визначений, але цілком достатній строк для захисту свого права.

Цей строк покликаний сприяти усуненню невизначеності у відносинах учасників цивільно-правового обороту, оскільки за відсутності позовної давності потерпіла особа могла б скільки завгодно утримувати боржника під загрозою застосування заходів державно-примусового впливу, не вдаючись при цьому до реалізації свого інтересу.

Встановлення строку позовної давності має і суттєве процесуальне значення, оскільки із спливом тривалого часу ускладнюється (навіть унеможливлюється) збирання доказів, необхідних для розгляду справи судом.

Таким чином, встановлення строку позовної давності не тільки спонукає особу, права чи охоронювані інтереси якої порушено, до звернення до суду, а й служить інтересам іншої сторони, встановлюючи часові межі такого звернення, сприяє стабільності правопорядку в цілому.

Застосування строку позовної давності в цілях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність та остаточність, а поновлення судом строку оскарження без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд.

Отже, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується позивачем, ОСОБА_2 в 2003 році подавав заяву в БТІ про виготовлення технічного паспорта на спірний будинок. 11 листопада 2003 року був виготовлений Лубенським міжрайонним бюро технічної інвентаризації технічний паспорт в якому зазначено власників ОСОБА_2, ОСОБА_4А, ОСОБА_5 по 1/3 частині кожному (а.с. 71-73). Цей технічний паспорт отримував позивач особисто, як свідчили треті особи та не заперечував сам позивач в судовому засіданні. В подальшому, при обладнанні будинку системою газопостачання в 2003 році позивач особисто передавав в газове господарство технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок року. Таким чином ОСОБА_2 вже в 2003 році було відомо, що право власності на будинок належить йому, колишній дружині та сину по 1/3 частці.

До суду з позовом про скасування рішення ОСОБА_3 сільської ради Миргородського району Полтавської області, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_2 звернувся лише 13 лютого 2018 року. Трирічний строк позовної давності щодо такого строку звернення до суду сплив у 2006 році.

Відповідно до ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з`ясувавши всі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та з урахуванням клопотання відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову за спливом строків давності звернення до суду.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь понесених судових витрат, на підставі положень ст. 141 ЦПК України, також задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 3, ст. 5, 10, 12, 13, 81, 263, 264, 265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, ст. 256,257,267 ЦК України, ст. 120, 123 ЦК УРСР, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Миргородського району Полтавської області про скасування:

- рішення виконкому ОСОБА_3 сільської ради №5 від 29.05.1998 року щодо оформлення права власності на домоволодіння №145 вул. Леніна с. Попівка на ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 по 1/3 частині;

- свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії САА, № 463255 від 24.12.2003року виданого ОСОБА_3 сільською радою Миргородського району Полтавської області на будинок 145, по вулиці Леніна ( Центральна) села Попівка, Миргородського району власники з приватною формою власності: ОСОБА_2 1/3 частка, ОСОБА_4 1/3 частка, ОСОБА_5 1/3 частка, виданого на підставі рішення сільської ради від 29.05.1998року;

- державної реєстрації права приватної власності на будинок 145 вулиця Леніна (Центральна) села Попівка, Миргородського району, Полтавської області по 1/3 частині ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, здійсненої ДКП «Миргородтехінвентаризація» за реєстраційний номер 4147080, номер запису 219 в книзі 1 , на підставі свідоцтва про право власності серії САА №463255 від 24.12.2003 виданого ОСОБА_3 сільською радою Миргородського району Полтавської області, - відмовити в зв’язку зі спливом позовної давності.

Відмовити у стягненні з відповідача ОСОБА_3 сільської ради Миргородського району Полтавської області на користь ОСОБА_2 судового збору в сумі 2040 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.

Повне судове рішення складено 25 червня 2018 року.

Суддя: ОСОБА_11