Рішення № 74916049, 19.06.2018, Чаплинський районний суд Херсонської області

набрала чинності "___"____20____р.

Справа № 665/1770/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р.

Чаплинський районний суд Херсонської області в складі:

головуючої судді Пилипенко І.О.,

за участю секретаря Ткаченко Л.Г.,

представника відповідача – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чаплинка Херсонської області адміністративну справу за позовом комунального підприємства «Колос» до ОСОБА_3 селищної ради Чаплинського району Херсонської області про скасування рішення ОСОБА_3 селищної ради №136 від 09.06.2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 селищної ради Чаплинського району Херсонської області про скасування рішення ОСОБА_3 селищної ради №136 від 09.06.2017 року посилаючись на те, що 09 червня 2017 року селищною радою було прийнято рішення №136 «Про внесення змін та доповнень до рішення ІІ сесії селищної ради VIII скликання від 27.01.2017 року №63 «Про внесення змін та доповнень до рішення VIII сесії селищної ради VII скликання від 17.06.2016 року №101 «Про внесення плати за землю на території ОСОБА_3 селищної ради», яким вирішено внести зміни до п.2 рішення ІІ сесії селищної ради VIII скликання від 27.01.2017 року №63 «Про внесення змін та доповнень до рішення VIII сесії селищної ради VII скликання від 17.06.2016 року №10» Про встановлення плати за землю на території ОСОБА_3 селищної ради, а саме у п.п. 4.8, 4 пільги щодо сплати земельного податку для фізичних та юридичних осіб слова та Чаплинської районної ради Херсонської області виключено та викладено зазначений пункт у новій редакції «п.п. 4.8 Комунальні підприємства, засновниками яких є ОСОБА_3 селищної ради», тобто оскаржуваним рішенням відповідач скасував раніше встановлені ним пільги щодо сплати земельного податку для комунальних підприємств засновником яких є Чаплинська районна рада Херсонської області. Дане рішення суперечить нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Просить суд визнати не законним та скасувати рішення ОСОБА_3 селищної ради №136 від 09.06.2017 року «Про внесення змін та доповнень до рішення ІІ сесії селищної ради VIII скликання від 27.01.2017 року №63 «Про внесення змін та доповнень до рішення VIII сесії селищної ради VII скликання від 17.06.2016 року №101 «Про встановлення плати за землю на території ОСОБА_3 селищної ради».

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав із підстав зазначених в позовній заяві та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 селищна рада Чаплинського району Херсонської області в судове засідання не з’явився, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та докази по справі в їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням ОСОБА_3 селищної ради Чаплинського району Херсонської області від 27 січня 2017 року №63 прийняте на ІІ сесії селищної ради VIII скликання, відповідно до внесених змін Законом України від 21.12.2016 року №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, Бюджетного кодексу України, керуючись статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сесією селищної ради вирішено внести зміни до п.3 Елементи земельного податку за земельні ділянки та викласти у наступній редакції: «п.п.3.1 ставки податку на земельну ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у постійному користуванні суб’єктів господарювання державної та комунальної форми власності, нормативну грошову оцінку, яких проведено (незалежно від місцезнаходження)» для будівництва і обслуговування житлового фонду - 0,02 відсотка від їх нормативної грошової оцінки; для земель промисловості, зв'язку, енергетики, комерційного та іншої О призначення - 2 відсотки від їх нормативної грошової оцінки: для земель загального користування - 1 відсоток від їх нормативної грошової оцінки; для сільськогосподарських угідь - 0,3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки»; «п.п.3.2. Ставки податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються для юридичних осіб: для сільськогосподарських угідь - в розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, для інших угідь - в розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області»; «п.п.3.3. Ставки податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, встановлюється для фізичних осіб: для сільськогосподарських угідь - в розмірі 0,3 відсотки від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області; для інших угідь - в розмірі 0,3 відсотки від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області». Внесені зміни до п. 4. Пільги щодо сплати земельного податку для фізичних та юридичних осіб та викласти у наступній редакції, а саме: «п.п.4.4. Дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування, заклади культури, науки (крім національних та державних дендрологічних парків), освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів»; «П..П.4.5. виключити»; «п.п.4.8. Комунальні підприємства, засновником яких є ОСОБА_3 селищна рада та Чаплинська районна рада Херсонської області».

Рішенням ОСОБА_3 селищної ради Чаплинського району Херсоснької області від 09 червня 2017 року №136 прийняте на V сесії селищної ради III скликання, відповідно до внесених змін Законом України від 21.12.2016 року №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, Бюджетного кодексу України, керуючись статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сесією селищної ради вирішено внести зміни до п.2 рішення ІІ сесії VIII скликання від 27 січня 2017 року №63 «Про внесення змін та доповнень до рішення VIII сесії селищної ради VII скликання від 17 червня 2016 року №101 «Про встановлення плати за землю на території ОСОБА_3 селищної ради», а саме: 1.1 у п.п.4.8 - п.4 Пільги щодо сплати земельного податку для фізичних та юридичних осіб слова «та Чаплинської районної ради Херсонської області» виключити. 1.2. п.п.4.8 - п.4 Пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб та юридичних осіб викласти у новій редакції: «п.п. 4.8 Комунальні підприємства, асновником яких є ОСОБА_3 селищної ради». Рішення набрало чинності з 01.07.2017 року.

Дане рішення опубліковано в газеті «Голос Таврії» 22 червня 2017 року.

Рішенням ОСОБА_3 селищної ради Чаплинського району Херсоснької області від 17 червня 2016 року №101 прийняте на VІІІ сесії селищної ради VII скликання, відповідно до Податкового кодексу України, сесією селищної ради вирішено встановити плату за землю на території ОСОБА_3 селищної ради. Визначено елементи плати за землю згідно із додатком. Дане рішення набрало чинності з 01 січня 2017 року.

Таким чином, комунальному підприємству «Колос» внаслідок прийняття змін до рішення від 27.01.2017 року №63, яке прийнято 09.06.2017 року №136 скасовані пільги щодо сплати земельного податку.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 24 частини 1 статті 26 цього Закону встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, згідно з яким сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України не дозволяється сільським, селищним, міським радам та радам об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.

Підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Згідно пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового Кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

У свою чергу, принцип стабільності можна розглядати як надані платнику податку гарантії для реалізації його економічних прав, в першу чергу передбаченого статтею 42 Конституції України права на зайняття підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом.

Цей принцип розглядається законодавцем в двох аспектах: по-перше, його пов'язують зі строками набуття чинності змін, внесених протягом року до основних елементів податку. Відповідні зміни можуть бути внесені не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набувають чинності не раніше 1 січня нового бюджетного року;

по-друге, стабільність пов'язують із незмінністю податків, зборів, податкових ставок та податкових пільг, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Так, в частині плати за землю в 2016 році внесені зміни до Податкового кодексу України Законом України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та Законом України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», які набрали чинності 01.01.2017 року (далі - Закон № 1791, Закон № 1797).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1797 установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.

Частиною 4 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1791 установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Аналогічну норму містить ч. 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1797, згідно якої установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.

Таким чином, суд зауважує, що у 2017 році ОСОБА_3 селищної ради була наділена повноваженнями приймати рішення з питань встановлення податку в частині плати за землю, керуючись при цьому вимогами Законів № 1791, 1797 та Податкового кодексу України , положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» саме у разі прийняття відповідного рішення органу місцевого самоврядування на виконання вказаних Законів, про що має бути зазначено у їх змісті.

Так, за змістом та спрямуванням оскаржуване рішення ОСОБА_3 селищної ради від 09.06.2017 року є регуляторним актом.

Так, відповідно до частини 12 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Статтею 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено особливості розгляду сільською, селищною, міською, районною у місті, районною, обласною радою проектів регуляторних актів, а саме: кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону.

Відповідальна постійна комісія забезпечує підготовку експертного висновку щодо регуляторного впливу внесеного проекту регуляторного акта, який разом з цим проектом та підписаним аналізом регуляторного впливу подається до уповноваженого органу для підготовки у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку пропозицій щодо удосконалення проекту відповідно до принципів державної регуляторної політики (далі - пропозиції уповноваженого органу).

На підставі аналізу регуляторного впливу, яким супроводжувався проект регуляторного акта при його внесенні на розгляд сесії відповідної ради, а також експертного висновку щодо регуляторного впливу цього проекту та пропозицій уповноваженого органу відповідальна постійна комісія готує свої висновки про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону. У випадках, визначених частиною другою статті 33 цього Закону, такі висновки готуються на підставі експертного висновку щодо регуляторного впливу та пропозицій уповноваженого органу.

Відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що прийняттю відповідного регуляторного акта передує певна процедура такого прийняття, разом з тим, ОСОБА_3 селищної ради не надала суду підтверджуючих документів щодо дотримання вказаної процедури.

Окрім того, суд вбачає за необхідне зазначити, що ОСОБА_3 селищна рада не скористалась своїм правом на прийняття окремого рішення про встановлення ставок земельного податку у 2017 році, оскільки спірним рішенням внесені зміни до рішення від 27.01.2017 р. № 63, яким в свою чергу внесені зміни та доповнення до рішення від 17.06.2016 року №101 «Про встановлення плати за землю на території ОСОБА_3 селищної ради», при цьому органи місцевого самоврядування в рамках визначених бюджетного кодексу України та податкового кодексу України, мають право до 1 липня кожного року приймати окреме рішення про встановлення місцевих податків і зборів на наступний рік.

Також суд зазначає, що скасування пільг щодо сплати земельного податку комунальним підприємствам не може відповідати принципам покращення інвестиційного клімату в Україні, а тому посилання в оскаржуваному рішенні на Закон України №1797 є безпідставним.

Так, з аналізу Закону № 1797 зміни, внесені вказаними законами, окрім встановлення мінімального рівня ставки земельного податку за земельні ділянки та ставки податку за земельні ділянки, були спрямовані на зменшення рівня податкового навантаження, а не на його збільшення.

В той же час, ОСОБА_3 селищної ради в судовому засіданні не було надано обґрунтувань, яким чином оскаржуване рішення за своєю метою та спрямуванням відповідає приписам Закону № 1797 щодо приведення у відповідність до вказаних законів рішення селищної ради про встановлення ставок земельного податку.

Таким чином, ОСОБА_3 селищної ради при прийнятті оскарженого рішення порушені вимоги наведених норм Податкового кодексу України та Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Приймаючи спірне рішення з недотриманням процедури, встановленої частиною 12 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідач діяв поза межами наданих повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Крім того, згідно ч. 4 статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

Проте відповідачем по справі не надано відповідних доказів щодо погодження з Антимонопольним комітетом України проект оскаржуваного рішення. Таким чином, ОСОБА_3 селищною радою при прийняті даного рішення не враховані вимоги викладені в Законі України «Про Антимонопольний комітет України».

Разом із цим суд вбачає за необхідне зазначити, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Так, у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обовязком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Серед критеріїв (принципів), які повинні застосовуватись субєктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого субєкт владних повноважень зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Зазначена норма кореспондується з частиною 2 статті 19 Конституції України, якою визначено, що орган державної влади та орган місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання не законним та скасування рішення ОСОБА_3 селищної ради №136 від 09.06.2017 року «Про внесення змін та доповнень до рішення ІІ сесії селищної ради VIII скликання від 27.01.2017 року №63 «Про внесення змін та доповнень до рішення VIII сесії селищної радиVII скликання від 17.06.2016 року №101 «Про встановлення плати за землю на території ОСОБА_3 селищної ради».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 10, 11, 72-77, 241-244, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов комунального підприємства «Колос» до ОСОБА_3 селищної ради Чаплинського району Херсонської області про скасування рішення ОСОБА_3 селищної ради №136 від 09.06.2017 року задовольнити.

Визнати не законним та скасувати рішення ОСОБА_3 селищної ради №136 від 09.06.2017 року «Про внесення змін та доповнень до рішення ІІ сесії селищної ради VIII скликання від 27.01.2017 року №63 «Про внесення змін та доповнень до рішення VIII сесії селищної ради VII скликання від 17.06.2016 року №101 "Про встановлення плати за землю на території ОСОБА_3 селищної ради".

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Пилипенко