Постанова № 74914354, 19.06.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4669/18

Номер справи місцевого суду: 509/4831/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.

суддів: Калараша А.А., Погорєлової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 березня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ земельних ділянок в порядку поділу спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ земельних ділянок в порядку поділу спільного майна подружжя.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 березня 2018 року - скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні вимог про поділ земельних ділянок в порядку поділу спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7178 га. на території Овідіопольської селищної ради масив № 36, ділянка № 21 є особистою приватною власністю ОСОБА_3, інша земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку площею 0,10 га. по вул. Водоводній 25 в cмт. Овідіополь Одеської області перебуває у комунальній власності Овідіопольської селищної ради. Тобто вказані земельні ділянки не перебувають у спільній сумісній власності подружжя.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим у справі обставинам та засновані на законодавстві.

Судом встановлено, що:

- сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.04.1990 року. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.05.1993 року шлюб було розірвано. Розірвання шлюбу відділом реєстрації актів громадського стану було зареєстровано 08.12.1998 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії 1-ЖД № 156771;

- ОСОБА_3 розпорядженням Овідіопольської райдержадміністрації № 87 від 12.02.2003 року отримала в приватну власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7178 га на території Овідіопольської селищної ради масив № 36, ділянка № 21, що підтверджується державним актом серії ІІ-ОД № 030599 зареєстрованим за № 652 в Книзі записів державних актів на право приватної власності 30.07.2003 року;

- рішенням Овідіопольської селищної ради № 42 від 10.12.1992 року ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка площею 0,10 га по вул. Водоводна 25 в смт Овідіополь, яка залишається не приватизованою і знаходиться у комунальній власності Овідіопольської селищної ради.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України). Зокрема визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Цивільно-правові відносини щодо визнання права власності на земельну частку (пай) регулюються такими нормативно-правовими актами, як Земельний кодекс України, Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», від 08 серпня 1995 року, Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України та ч. 2 ст. 1 Земельного кодексу України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Процес приватизації землі розпочинався з передачі її у власність колективним сільськогосподарським підприємствам (далі – КСП), сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, створеним на базі колишніх колгоспів, радгоспів та інших державних підприємств на підставі державного акта на право приватної власності на землю з доданим до нього списком осіб, які мали право на одержання своєї частки землі.

Відповідно до Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», від 08 серпня 1995 року:

- право на земельну ділянку (пай) мають члени власність колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовно-кадастрових гектарах земельних часток (паїв) є рівними. (п. 2);

- видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією (п. 5);

- у разі виходу власника земельної ділянки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, земельний сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації;

- Кабінету Міністрів України доручено затвердити у місячний строк форму сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразок Книги реєстрації сертифікатів; організувати виготовлення сертифікатів у необхідній кількості (п. 8).

Таким чином, основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Така видача не могла відбутися раніше часу видання Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», від 08 серпня 1995 року.

Проте, як вбачається з рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.05.1993 року, яким було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, сторони припинили спільне проживання та ведення господарства у вересні 1992 року (а. с.17).

Отже, сертифікат про право власності на земельну частку (пай) в умовно-кадастрових гектарах ОСОБА_3 не могла отримати раніше вересня 1995 року – тобто через кілька років після припинення спільного проживання та ведення спільного господарства з позивачем.

Крім того, право власності на земельну ділянку, виділену в натурі (на місцевості) ля ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7178 га. ОСОБА_3 отримала згідно з державним актом серії ІІ-ОД № 030599 зареєстрованим за № 652 в Книзі записів державних актів на право приватної власності 30.07.2003 року, який виданий на підставі рішення Овідіопольської райдержадміністрації № 87 від 12.02.2003 року.

В розумінні ч. 2 ст. 28 КпШС України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх окремого проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Враховуючи наведене у суду першої інстанції не було підстав для задоволення вимог про поділ земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7178 га на території Овідіопольської селищної ради масив № 36, ділянка № 21, що підтверджується державним актом серії ІІ-ОД № 030599 зареєстрованим за № 652 в Книзі записів державних актів на право приватної власності 30.07.2003 року.

Тому висновок суду про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 в цій частині вимог про поділ спільного майна подружжя з посиланням, що вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя відповідає встановленим у справі обставинам і є правильним

Крім того, суд обгрунтовано вважав, що виділена ОСОБА_3 рішенням Овідіопольської селищної ради № 42 від 10.12.1992 року земельна ділянка площею 0,10 га по вул. .Водоводна 25 в смт. Овідіополь також не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки виділення земельної ділянки відбулося вже після фактичного припинення спільного проживання сторін у шлюбі та ведення ними спільного господарства. Крім того, позивач заявив вимоги про виділення частки цієї земельної ділянки йому у власність, в той час, як дана земельна ділянка у власність відповідачем набута не була і знаходиться у комунальній власності Овідіопольської селищної ради.

Враховуючи наведене, рішення суду про відмову у задоволенні вимог про поділ земельної ділянки, які спільної сумісної власності подружжя засновано на законодавстві.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і зведені до переоцінки належним чином встановлених обставин і на невірному розумінні законодавства про шлюб та сім’ю.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, судова колегія –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 березня 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23.06.2018 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.А. Калараш

ОСОБА_4