Постанова № 74910491, 20.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1182/18 Справа № 202/6148/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Платинум Банк” про захист прав споживача, стягнення суми, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

24 липня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним з позовом, обґрунтовуючи його тим, що 19 грудня 2014 року між нею та ПАТ “Платинум Банк” в особі відділення №3 ПАТ “Платинум банк” м. Дніпропетровська був укладений строковий банківський договір №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця”, відповідно до умов якого останній прийняв у позивача вклад в розмірі 20000,00 доларів США, шляхом перерахування вказаних коштів з поточного/карткового рахунку №26204569820701 на вкладний банківський рахунок №26304569820708, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 19 грудня 2014 року.

19 березня 2015 року відповідно до пункту 2.2 вказаного Договору, позивач звернулася до відповідача з вимогою повернення вкладу. За пропозицією ПАТ “Платинум Банк”, яка полягала в тому, що для спрощення процедури повернення всього вкладу необхідно укласти новий вкладний банківський договір, не вдаючись в тонкощі такої пропозиції, ОСОБА_2 погодилася на укладання та уклала з відповідачем договір №00337409 про розміщення вкладу “Вільні кошти” від 19 березня 2015 року, за яким на вкладний рахунок №26209569820751 передбачалось зарахування строком на три місяці 200 доларів США від суми вкладу, який підлягав поверненню за договором №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 грудня 2014 року.

Після звернення ОСОБА_2 до суду із даним позовом, з 05 листопада 2015 року ПАТ “Платинум Банк” розпочав частинами здійснювати повернення вкладу за договором №0039025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 грудня 2014 року. Останню суму вкладу за цим договором відповідач повернув 10 грудня 2015 року.

10 грудня 2015 року ПАТ “Платинум Банк”, також, було здійснено повернення частини вкладу за договором №00337409 про розміщення вкладу “Вільні кошти” від 19 березня 2015 року в розмірі 25,98 доларів США.

Залишок у розмірі 174,02 долари США за цим договором відповідачем не повернуто.

У зв'язку з чим, враховуючи надані уточнення до позовної заяви, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ПАТ “Платинум Банк” на її користь:

- кошти за договором №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 грудня 2014 року, а саме проценти на суму вкладу в розмірі 1574,44 доларів США та 3% річних від простроченої суми грошового зобов’язання в розмірі 410,69 доларів США;

- суму неповернутого вкладу за договором №00337409 про розміщення вкладу “Вільні кошти” від 19 березня 2015 року в розмірі 174,02 доларів США, проценти на суму вкладу в розмірі 3,97 доларів США, 3% річних від простроченої суми грошового зобов’язання в розмірі 2,65 доларів США;

- відшкодування моральної шкоди - 20000,00 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ “Платинум Банк” про захист прав споживача, стягнення суми, відшкодування моральної шкоди — було відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2017 року ПАТ “Платинум Банк” не скористалось.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно ч. 3 ст. 82 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті “Голос України” повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Тож, до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження та переглядати рішення судів перших інстанцій.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу — задовольнити, рішення суду — скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, з таких підстав.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався положеннями Закону України “Про банки та банківську діяльність” та виходив із того, що початок процедури ліквідації ПАТ “Платинум Банк” та делегування повноважень ліквідатора банку на підставі рішення від 24 лютого 2017 року №743, прийнятого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виключає можливість стягнення з банку коштів за договором банківського вкладу між сторонами.

Однак, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 19 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ “Платинум банк” був укладений договір №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця”, за умовами котрого позивач передала відповідачу, а той прийняв від неї вклад у розмірі 20000,00 доларів США, здійснивши на підставі платіжного доручення №1 від 19 грудня 2014 року перерахування коштів в сумі вкладу з поточного/карткового рахунку №26204569820701 позивача, відкритого у ПАТ “Платинум Банк”, на вкладний банківський рахунок №26304569820708, із зобов’язанням повернути вклад та сплатити проценти за його користування на умовах та в порядку, передбачених договором, який долучений до матеріалів справи у копії.

Відповідно до п. 2.2, п. 2.3, п. 2.5, п. 3.1, п. 3.2 договору повернення вкладу повинно було відбутися за заявою позивача 19 березня 2015 року зі сплатою процентів за користування вкладом за фіксованою процентною ставкою у розмірі 11,7% річних, розрахованими на дату повернення вкладу, шляхом повернення вкладу та нарахованих процентів на картковий/поточний рахунок позивача №26204569820701, відкритий у ПАТ “Платинум Банк”.

19 березня 2015 року відповідно до пункту 2.2 договору, а саме, в дату коли вклад разом зі всіма нарахованими на нього відсотками підлягав поверненню, ОСОБА_2 звернулася до ПАТ “Платинум Банк” з вимогою про повернення вкладу, разом із тим за пропозицією відповідача, що полягала в тому, що для спрощення процедури повернення всього вкладу необхідно укласти новий вкладний банківський договір, позивач погодилася та уклала з відповідачем договір №00337409 про розміщення вкладу “Вільні кошти” від 19 березня 2015 року, за котрим на вкладний рахунок №26209569820751 передбачалось зарахування строком на три місяці 200 доларів США від суми вкладу, що підлягав поверненню за договором від 19 березня 2014 року.

Починаючи з 19 березня 2015 року за вимогою позивача про повернення вкладу, відповідач повинен був за чотири дні забезпечити касу готівковими коштами та 24 березня 2015 року повернути позивачу суму вкладу у розмірі 19800,00 доларів США разом з нарахованими процентами за користування коштами.

У визначений заявою-замовленням строк, банківський вклад відповідач не повернув позивачу. З каси відповідача, з власного рахунку №26204569820701, позивач не змогла отримати належний їй вклад згідно умов договору №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 грудня 2014 року.

Маючи підстави вважати, що відповідач розмістив вклад на депозитному рахунку №26209569820751, на підставі договору №00337409 про розміщення вкладу “Вільні кошти” від 19 березня 2015 року, ОСОБА_2 стала вимагати повернення вкладу з зазначеного рахунку.

Те, що вклад дійсно був розміщений на депозитному рахунку №26209569820751, а не на рахунку №26204569820701, в наступному підтвердив і сам ПАТ “Платинум Банк” своїми довідками №20-03-34/138-ДЗ від 10 квітня 2015 року, №20-05034/140-ДЗ від 10 квітня 2015 року, копії котрих долучені до матеріалів справи.

Будь-яких розпоряджень ПАТ “Платинум Банк” та згоди про розміщення вкладу на рахунку №26209569820751 ОСОБА_2 не надавала.

За письмовими вимогами до банку про повернення вкладу від 20 квітня 2015 року, 22 квітня 2015 року, а також за зверненням до контролюючих органів від 29 квітня 2015 року, вклад своєчасно повернуто вкладнику не було.

З 05 листопада 2015 року ПАТ “Платинум Банк” розпочав частинами здійснювати повернення вкладу за договором №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 квітня 2014 року.

Останню суму вкладу за цим договором банк повернув 10 грудня 2015 року.

Водночас, 10 грудня 2015 року ПАТ “Платинум Банк” було здійснено повернення частини вкладу позивачу за договором №00337409 про розміщення вкладу “Вільні кошти” від 19 березня 2015 року в розмірі 25,98 доларів США.

Залишок у розмірі 174,02 доларів США за вказаним договором банком повернуто позивачу не було.

Згідно з розрахунком, долученим до матеріалів справи, розмір процентів за договором №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 грудня 2014 року складає 1574,44 доларів США за період з 20 березня 2015 року по 23 грудня 2015 року за процентною ставкою депозитного договору в розмірі 11,7% з урахуванням періодів повернення відповідачем суми вкладу позивачеві за цим договором;

Розмір 3% річних від простроченої суми за договором №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 грудня 2014 року становить 410,69 доларів США за період з 20 березня 2015 року по 23 грудня 2015 року за прострочення грошового зобов’язання з урахуванням періодів повернення відповідачем суми вкладу позивачці за цим договором.

Також, ОСОБА_2 було надано розрахунок відсотків на суму вкладу в розмірі 200 доларів США за договором року №00337409 про розміщення вкладу “Вільні кошти” від 19 березня 2015 року і за вказаним розрахунком розмір відсотків становить 3,97 доларів США за період з 14 липня 2015 року по 23 грудня 2015 року за процентною ставкою депозитного договору в розмірі 4,5% з урахуванням періоду повернення відповідачем позивачці частини суми вкладу за цим договором та 3% річних від простроченої суми в розмірі 2,65 доларів США період з 14 липня 2015 року по 23 грудня 2015 року за прострочення грошового зобов’язання з урахуванням періоду повернення відповідачем частини суми вкладу позивачу за цим договором.

Поміж іншого, із матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 23 лютого 2017 року №95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ “Платинум Банк” виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24 лютого 2017 року №743 “Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства “Платинум Банк” та делегування повноважень ліквідатора банку”.

Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ “Платинум Банк” з 24 лютого 2017 року по 23 лютого 2019 року включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “Платинум Банк”.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 1058 ЦК Укрїни, до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією; (відмиванням) доходів, одержаним; злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Порядок та умови виплати коштів за договорами банківського рахунку, у випадку виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, визначені Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 26 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом.

Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Виконання зобов’язань Фонду перед вкладниками здійснюється у спосіб, визначений цим Законом.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно ст. 29 вказаного Закону, Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду. Фонд також набуває прав кредитора на суму сплачених Фондом витрат, пов’язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також на суму цільової позики, наданої банку протягом дії тимчасової адміністрації.

За змістом ст. 36 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 вказаного Закону обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов’язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

З метою забезпечення виконання зобов’язань банку, передбачених п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону, Фонд має право надати банку цільову позику. Виплати за такими зобов’язаннями за рахунок цільової позики Фонду мають розпочатися не пізніше першого місяця з дати запровадження у неплатоспроможному банку тимчасової адміністрації, а для системно важливих банків - не пізніше двох місяців.

Таким чином, виходячи із того, що між сторонами укладено договір банківського вкладу та із проаналізованих вище положень Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, колегія суддів приходить до висновку, що зобов’язальним по виплаті коштів позивачу є саме ПАТ “Платинум Банк”, а не Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Водночас, у разі недостатності у ПАТ “Платинум Банк” коштів для виконання зобов’язань, йому Фондом надається цільова позика.

Отже, у вказаній справі, виходячи із підстав і предмета позову, позивач у будь-яких матеріально-правових відносинах з Фондом не перебуває.

Згідно функцій Фонду, визначених ст. 4 Закону, на нього покладено обов’язок здійснювати заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію банку, а не проведення ним безпосередньо таких виплат.

Тобто Фонд лише гарантує виплату вкладнику коштів в граничному розмірі, передбаченому ст. 26 Закону, в тому числі за рахунок коштів самого фонду, які надаються банку у вигляді цільової позики на ці потреби.

Запровадження тимчасової адміністрації і ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист, Фонд набуває лише право кредитора банку на відшкодовані вкладникам кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов’язаннями відповідає банк.

При відсутності у Законі заборони на подання позову і його вирішення в суді відмова в задоволенні вимог до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи, є порушенням права особи на судовий захист.

Порядок виплати коштів, встановлений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», судовим рішенням, у разі задоволення позову, не змінюється, воно підлягає виконанню з дотриманням положень цього Закону. Таке рішення не зобов’язує Фонд проводити виплати і задовольняти вимоги кредиторів, здійснення яких заборонене ст. 36 цього Закону, або ж порушувати встановленому ним черговість виплат.

На користь цього свідчить і те, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» запровадження тимчасової адміністрації банку-боржника зумовлює обов’язкове зупинення виконавчого провадження, а прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку боржника його закінчення, після чого виконавчий документ надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (п. 3-1 ч. 1, ч. 5 ст. 49 цього Закону).

Аналогічна правова позиція щодо безпідставності відмови фізичним особам у стягненні банківського вкладу у випадках перебування банків в стадії ліквідації висловлено в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цивільних справах №6-30668ск15 від 16 березня 2016 року, №6-34921ск15 від 23 березня 2016 року та №6-25751ск15 від 24 лютого 2016 року.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для відмови ОСОБА_2 у стягненні з ПАТ “Платинум Банк” заборгованості по депозитним вкладам через початок процедури ліквідації банку відсутні.

Між тим, Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів не регулюється.

Щодо ст. 36 цього Закону, відповідно до якої під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, то це свідчить про те, що не здійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку, а уповноважена особа має право діяти від імені банку без довіреності (ст. ст. 36, 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Як зазначено, порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Колегія суддів вважає, що саме таким чином і у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів, а не шляхом відмови у позові вкладника до банку і у разі встановлення порушення, невизнання чи оспорення його прав та позбавлення останнього права на судовий захист.

При цьому, колегія суддів приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з ПАТ “Платинум Банк” на користь позивача за Договором №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 грудня 2014 року лише 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання в розмірі 410,69 доларів США, а за Договором №00337409 від 19 березня 2015 року про розміщення вкладу “Вільні гроші” суми неповернутого вкладу в розмірі 174,02 долари США та 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання в розмірі 2,65 долари США.

Щодо іншої частини позовних вимог, то колегією суддів не встановлено наявності правових підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

За правилами положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із ч. 2 ст. 1070 ЦК України, проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Відповідно до п.п. 4.1 п. 4 як Договору №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 грудня 2014 року, так і Договору №00337409 про розміщення “Вільні кошти” від 19 березня 2015 року, ці договори набувають чинності з моменту їх укладення, в частині зберігання Вкладу — з моменту його внесення Вкладником, і діють до моменту повернення Вкладнику всієї суми Вкладу, а в частині розрахунків — до повного виконання грошових зобов'язань.

Положеннями п. 3 вказаних Договорів встановлено порядок сплати відсотків за користування Банком коштами вкладу.

Проте, ані положеннями вказаних Договорів, ані діючими положеннями цивільного законодавства України не передбачено нарахування відсотків (розмір яких встановлено договорами депозитних вкладів за користування банком коштами) після закінчення дії цих договорів, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення процентів за договором №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 грудня 2014 року складає 1574,44 доларів США за період з 20 березня 2015 року по 23 грудня 2015 року за процентною ставкою депозитного договору в розмірі 11,7% та процентів за договором №00337409 про розміщення вкладу “Вільні кошти” від 19 березня 2015 року в розмірі 3,97 доларів США за період з 14 липня 2015 року по 23 грудня 2015 року за процентною ставкою депозитного договору в розмірі 4,5%.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шокди, то в цій частині позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне відмовити, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ч. 4 ст. 611 ЦК України, моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов’язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України.

Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України “Про захист прав споживачів” чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 4 Закону України “Про захист прав споживачів” передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Отже, виходячи з аналізу зазначених правових норм слід дійти висновку про те, що в даному випадку також ні чинним законодавством, ні самими договорами, укладеними між ОСОБА_2 та ПАТ “Платинум Банк” не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з неповерненням банком грошових коштів переданих на депозит, а відтак підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. відсутні.

Тож, враховуючи вище встановлені обставини справи, проаналізовані норми діючого законодавства України, колегія суддів приходить до висновку, що, по-перше, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, оскільки запровадження процедури ліквідації не є підставою для відмови у стягненні з банку заборгованості за неналежне виконання зобов'язань за договорами депозиту і може бути лише підставою для отримання в подальшому банком від Фонду цільової позики для виконання своїх обов'язків або підставою для зупинення провадження на стадії виконання рішення суду, а, по-друге, обґрунтованими та належним чином доведеними вимоги позивача є лише в частині нарахування 3 відсотків річних та суми неповернутого вкладу за договором №00337409 про розміщення вкладу “Вільні кошти” від 19 березня 2015 року в розмірі 174,02 долари США.

Водночас, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне розподілити судові витрати по справі та стягнути з ПАТ “Платинум Банк” на користь держави судовий збір в розмірі 1157,52 грн, з яких 551,20 грн. - судовий збір за подання позовної заяви та 606,32 грн. - за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2017 року – скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Платинум Банк” про захист прав споживача, стягнення суми, відшкодування моральної шкоди — задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Платинум Банк” на користь ОСОБА_2 за Договором №00309025 про розміщення вкладу “Готівка щомісяця” від 19 грудня 2014 року три відсотки річних від простроченої суми грошового зобов'язання в розмірі 410,69 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 20 червня 2018 року еквівалентно сумі в розмірі 10858,64 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Платинум Банк” на користь ОСОБА_2 за Договором №00337409 від 19 березня 2015 року про розміщення вкладу “Вільні гроші” суму неповернутого вкладу в розмірі 174,02 долари США, що відповідно до курсу НБУ станом на 20 червня 2018 року еквівалентно сумі в розмірі 4601,10 грн. та три відсотки річних від простроченої суми грошового зобов'язання в розмірі 2,65 долари США, що відповідно до курсу НБУ станом на 20 червня 2018 року еквівалентно сумі в розмірі 70,10 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог — відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Платинум Банк” в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1157,52 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

ОСОБА_3