Рішення № 74910275, 20.02.2018, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/3938/17

2/296/470/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2018 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира

в складі: головуючого - судді Галасюка Р.А.,

при секретарі - Могилевець В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Житомирторф» про стягнення коштів та зобов»язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.05.2017 року позивач звернулася до суду з позовом з вимогами про стягнення заборгованості про зарплаті, заборгованості про розрахунках із підзвітною особою (заборгованість по відрядженнях), стягнення заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення виконання рішення суду, стягненню моральної шкоди та зобов’язання відповідача заплатити ЄСВ за увесь період роботи Позивача і повернути трудову книжку.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що починаючи з серпня 2012 року він перебував на посаді виконуючого обв’язки директора Державного Підприємства «Житомирторф». Наказом МЕВ України № 37-к/к від 01.04.2013 р., позивач був звільнений з даної посади, а наказом № 4-к від 03.04.2014 року був призначений першим заступником директора. 15.01.2016 року Позивач був звільнений із займаної посади у зв’язку із скороченням.

Станом на день звільнення йому було нараховано за фактично відпрацьований час заробітну плату у розмірі 93358 грн. 95 коп. На момент звільнення підприємство не виконало вимогу ст.ст. 47, 116 - 117 КЗпП України, а саме не здійснило повний фактичний розрахунок та не повернули трудову крижку.

У зв’язку із цим, позивач звернувся до суду з вимогою стягнення заборгованості по зарплаті та середнього заробітку по день фактичного розрахунку.

Разом із тим, позивач вказує, що існує Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2014 року, яким стягнуто з Державного підприємства «Житомирторф» на користь Позивача - 81612,24грн. з яких: 26580,99грн. - заборгованість по заробітній платі з серпня 2012р. по червень 2014р.; 14832,35грн. - заборгованість по розрахунках із підзвітною особою (заборгованість по відрядженнях); 26763,40грн. - сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв&a33;apos;язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі за період з 25.05.2010р. по 15.08.2012р.; 13435,50грн. - сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.06.2014р. по 05.09.2014р.

Позивач стверджує, що вказане рішення не виконано, що дає йому підстави стягнути з Державного підприємства «Житомирторф» індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення виконання рішення суду.

Також ОСОБА_1 стверджує, що за увесь час роботи на підприємстві не здійснювались відрахування до бюджету щодо сплати єдиного соціального внеску. Таким чином, триваючою бездіяльністю Державного підприємства «Житомирторф», як вказує ОСОБА_1, йому завдано моральної шкоди.

Позивач в судове засідання не з"явився, однак надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з"явивлася однак надала до суду заяву про слухання справи у її відсутність, заперечувала проти задоволення позовним вимог із мотивів, викладених у письмову запереченні.

Зокрема, у запереченні від 24 жовтня 2017 року відповідач вказує, що 05.10.2017 року ними було частково погашено заборгованість по заробітній платі, а що стосується рішення суду, то по виконавчому провадженні заборгованість теж частково погашена.

Відповідач вказує що доказів заборгованості про розрахунках із підзвітною особою (заборгованість по відрядженнях) ОСОБА_1 до суду не надано.

В частині вимог, які стосуються стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення виконання рішення суду, представник відповідача посилається на правову Позицію ВСУ у справі № 6-2759цс15, з мотивів того, що відносини між працівником і роботодавцем регулюється трудовим законодавством а тому до них не можна застосовувати норму ст. 625 Цивільного кодексу України. Представник відповідача також вказує що вимога щодо сплати ЄСВ є недопустимою, оскільки Житомирська ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області наділена повноваженнями щодо стягнення ЄСВ. Також у своєму запереченні відповідач стверджує що за період роботи ОСОБА_1 підприємство ставилось до нього лояльно не забороняючи працювати за сумісництвом а тоум не завдало йому моральної шкоди.

26 січня 2018 року через канцелярію суду представник позивача надав відповідь на відзив, в якій вказав, що ДП «Житомирторф» дійсно частково погасила заборгованість у розмірі 25000 грн. проте не зрозуміло яку із вимог відповідач визнав і сплатив борг.

Також у відповіді на відзив представник позивача вказує, що фактичного повного розрахунку із Позивачем не здійснено, що в свою чергу збільшило розмір середнього заробітку на час затримки та інфляційних втрат за час невиконання рішення суду. Також посилається на правову позиці. викладену у Постанові ВСУ від 29.01.2014 року по справі № 6-144цс13 в якій вказано, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (Постанова ВСУ від 14.12.2016 року по справі № 428/7002/14-ц (№ в ЄДРСРУ 63749527).

У відповідь позиції ДП «Житомирторф» щодо того, що відносини між працівником і роботодавцем регулюється трудовим законодавством а тому до них не можна застосовувати норму ст. 625 Цивільного кодексу України, представник позивача звертає увагу, ст. 625 ЦК застосовується до грошового зобов’язання, яке виникло з рішення суду що не суперечить згаданій правовій позиції, оскільки позивач не нарахував інфляційні втрати та 3% відсотки річних до заявленої вимоги щодо стягнення середнього заробітку, моральної шкоди та заборгованості по заробітній платі.

08 лютого 2018 року через канцелярію суду представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог із мотивів того, що фактичного повного розрахунку із позивачем не здійснено, що в свою чергу збільшило розмір середнього заробітку на час затримки та інфляційних втрат за час невиконання рішення суду. Таким чином, з урахуванням збільшення вимог позивач просить суд:

Стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі з липня 2014 року по січень 2016 року у розмірі 93358 грн. 95 коп. Стягнути з відповідача заборгованість про розрахунках із підзвітною особою (заборгованість по відрядженнях) у розмірі 14962 грн. 40 коп. Стягнути з відповідача середні заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з січня 2016 по 05 лютого 2018 року у сумі 218692 грн. 45 коп. Стягнути з відповідача індекс інфляції за весь час прострочення (виконання рішення суду) в сумі 75 172,81 грн. та три проценти річних в сумі 7 955,49 грн., всього – 83128,30 грн. Стягнути моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. Зобов’язати відповідача заплатити ЄСВ за увесь період роботи позивача. Зобов’язати відповідача видати трудову книжку позивачу. Судові витрати покласти на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, з урахуванням пояснень сторін, меж заявлених позовних вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом дослідивши матеріали справи встановлено, що позивач починаючи з серпня 2012 року перебував на посаді виконуючого обв’язки директора Державного Підприємства «Житомирторф». Наказом МЕВ України № 37-к/к від 01.04.2013 р., позивач був звільнений з даної посади, а наказом № 4-к від 03.04.2014 року був призначений першим заступником директора. 15.01.2016 року Позивач був звільнений із займаної посади у зв’язку із скороченням.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2014 року, яким стягнуто з Державного підприємства «Житомирторф» на користь позивача - 81612,24грн. з яких: 26580,99грн. - заборгованість по заробітній платі з серпня 2012р. по червень 2014р.; 14832,35грн. - заборгованість по розрахунках із підзвітною особою (заборгованість по відрядженнях); 26763,40грн. - сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв&a д;apos;язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі за період з 25.05.2010р. по 15.08.2012р.; 13435,50грн. - сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.06.2014р. по 05.09.2014р.

Згідно довідки ДП «Житомирторф» за вих.№ 16-1-48 від 06 березня 2017 року, станом на 01 березня 2017 року заборгованість підприємства перед ОСОБА_1 із заробітної плати становить 93358 грн. 95 коп.

Проте позивач підтвердив часткове погашення заборгованості у розмірі 25000 грн.

З у рахуванням цієї обставини, суд частково задовольняє вимогу що стягнення заборгованості із заробітної плати, яка таким чином складає 68358,95 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з ДП «Житомирторф» середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з січня 2016 по 05 лютого 2018 року у сумі 218692 грн. 45 коп.,

Судом встановлено, що фактичного розрахунку з ОСОБА_2 після звільнення не проведено.

Відповідно до вимог ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, про вадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплаче ні не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв»язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз’яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку

Здійснення розрахунків середнього заробітку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, пунктом 2 якого визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов»язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п. 5 розділу IV цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи із розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Згідно із п. 6 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 ро»яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов»язком роботодавця та працівника, суд визначає суму заробітної плати, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов»язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до розрахунків, здійснених на підставі довідки ПФУ форми ОК-7, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на час роботи в ДП «Житомирторф» складала: 5906,67 грн. (листопад 2015 року) + 6200,00 (грудень 2015 року): 44 робочий дні за два місяці (21 робочих днів у листопаді 2015 року та 23 робочий дні у грудні 2015 року) = 275 грн. 15 коп. (п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100).

Період не виплати належної заробітної плати розраховується з дня фактичного звільнення 15.01.2016 року по дату, на яку позивачем здійснено розрахунок за вимогою - 05.02.2018 року.

За таких обставин, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 218692 грн. 45 коп. (275 грн. 15 коп. * 523 робочих днів).

Суд дійшов висновку про задоволення цієї заявленої позивачем вимоги в повному обсязі.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по розрахунках із підзвітною особою (заборгованість по відрядженнях) у розмірі 14962,40 грн., суд в цій частині дійшов висновку про відмову у задоволенні, оскільки позивачем жодними доказами наявність такого боргу не доведена.

Суд не може погодитись із доводами відповідача з мотивів того, що відносини між працівником і роботодавцем регулюється трудовим законодавством а тому до них не можна застосовувати норму ст. 625 Цивільного кодексу України.

щодо заявлених вимог ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2014 року в сумі 75 172,81 грн. та три проценти річних в сумі 7 955,49 грн., всього – 83128,30 грн виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

За приписом частини п»ятої статті 11 ЦК України грошове зобов»язання може виникати з рішення суду.

Будь-яке зобов’язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов’язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Підстави припинення зобов’язання передбачені ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов’язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов’язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов»язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604–609 ЦК, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов»язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, як і не звільняє відсутність коштів від виконання зобов’язання.

Суд дійшов висновку що ДП «Житомирторф» на підставі Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2014 року має грошове зобов’язання перед ОСОБА_1, оскільки воно зводиться до сплати грошей.

Доказів часткового погашення боргу саме за цим рішенням відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що вимога про стягнення з відповідача індекс інфляції за весь час прострочення (виконання рішення суду) в сумі 75 172,81 грн. та три проценти річних в сумі 7 955,49 грн., всього – 83128,30 грн підлягає повному задоволенню.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки право позивача порушено її незаконним звільненням, то згідно із ст. 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов»язаний відшкодувати моральну шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов»яязковому з»ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв»язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема повинен з»ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Факт заподіяння такої шкоди у зв»язку неможливістю отримати заробітну плату, встановлено в судовому засіданні. Так, порушення трудових прав спричинили позивачу моральні страждання, які негативно впливають на його життя, здоров»я, він відчуває глибокий психологічний дискомфорт, порушено його душевну рівновагу.

Також суд вважає за можливе частково у половинному розмірі в сумі 10000 грн. задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої бездіяльністю ДП «Житомирторф» . При цьому суд виходить із приписів ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, згідно з якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, лікування та відновлення психоемоційного стану і психологічного статусу.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди позивачу, суд враховував роз»яснення, викладені у п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до яких розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров»я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов’язання ДП «Житомирторф» сплатити ЄСВ за увесь період роботи не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Нормами законодавцем встановлено лише орієнтовний перелік способів захисту прав, який не є вичерпним. Відтак, суд уповноважений захищати права та інтереси осіб в інші способи, встановлені договором або законом, як це і передбачено п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК. У разі порушення права чи інтересу особи в останньої виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов’язальних відносин. Тобто особа, права якої порушено, обирає для себе саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу. Частиною 3 ст. 16 ЦК чітко визначено випадки, в яких суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи. Така відмова можлива у разі порушення особою положень ч.ч. 2–5 ст. 13 ЦК.

Таким чином, суд зобов’язаний з»ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням того що ГУ ДФС в Житомирській області наділений повноваженнями щодо стягнення ЄСВ, лише в межах дії та компетенції цього органу інтерес Позивача може бути поновлений та захищений.

Представник відповідача у судовому засіданні підтвердила що трудову книжку ОСОБА_1 дійсно не повернули.

Враховуючи визнання учасником цієї позовної вимоги, вона підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, у зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_1, на ДП «Житомирторф» покалається обов’язок відшкодувати понесені позивачем судові витрати пропорціійно розміру задоволених вимог.

На підставі наведеного, ст.ст.197,200,247,263-265,273,280-281,284,289, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Житомирторф» про стягнення заборгованості по заробітній платі з липня 2014 року по січень 2016 року у розмірі 93358 грн. 95 коп; стягнення заборгованості про розрахунках із підзвітною особою (заборгованість по відрядженнях) у розмірі 14962 грн. 40 коп; стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з січня 2016 по 05 лютого 2018 року у сумі 218692 грн. 45 коп; стягнення індексу інфляції за весь час прострочення (виконання рішення суду) в сумі 75 172,81 грн. та три проценти річних в сумі 7 955,49 грн., всього – 83128,30 грн; стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.; Зобов’язання Відповідача заплатити ЄСВ за увесь період роботи Позивача; Зобов’язання Відповідача видати трудову книжку Позивачу; - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Житомирторф» ЄДРПОУ 02968154 (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 25) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі з липня 2014 року по січень 2016 року у розмірі 68358,95 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Житомирторф» ЄДРПОУ 02968154 (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 25) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з січня 2016 по 05 лютого 2018 року у сумі 218692 грн. 45 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Житомирторф» ЄДРПОУ 02968154 (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 25) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) індекс інфляції за весь час прострочення (виконання рішення суду) в сумі 75 172,81 грн. та три проценти річних в сумі 7 955,49 грн., всього – 83128,30 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Житомирторф» ЄДРПОУ 02968154 (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 25) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Зобов’язати Державне підприємство «Житомирторф» ЄДРПОУ 02968154 (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 25) повернути трудову книжку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1).

У задоволенні вимог про стягнення заборгованості про розрахунках із підзвітною особою (заборгованість по відрядженнях) у розмірі 14962 грн. 40 коп. та зобов’язання Відповідача заплатити ЄСВ за увесь період роботи Позивача - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Житомирторф» ЄДРПОУ 02968154 (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 25) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) 4100,51 (чотири тисячі сто) грн. 51 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Cуддя Р. А. Галасюк