Ухвала суду № 74910051, 19.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1205/18 Справа № 214/4457/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Кононенко О.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кононенко О.М.

суддів Кондакова Г.В., Коваленка В.Д.

секретаря судового засідання Москаленко В.В.

за участю прокурора Крижановського О.В.

обвинуваченого ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції)

захисника ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції)

розглянувши 19 червня 2018 року у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро в порядку дистанційного судового провадження матеріали кримінального провадження №12017040230001015 за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 та її адвоката ОСОБА_5 на вирок Саксаганського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2018 року щодо:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження місто Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, який зареєстрований та мешкає за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Алексєєнка, 27, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

В апеляції :

- адвокат ОСОБА_5 та потерпіла ОСОБА_4 просять вирок скасувати, ухвалити новий та призначити покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.

В обґрунтування своїх вимог вказують на те, що призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки не враховано судом першої інстанції наслідки суспільної небезпеки кримінального правопорушення, а саме те що потерпіла перенесла хірургічну операцію по вживлянню металевої пластини на праву ключицю, була позбавлена фізичної можливості використання правої руки, хвилювання з приводу майбутньої операції та відсутність відшкодування витрат на лікування з боку обвинуваченого.

В доповненнях до апеляційної скарги адвокат ОСОБА_5 просив вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд, оскільки суд в резолютивній частині вироку вказав, що автобус «MERCEDES-BENZ 310D» реєстраційний номер НОМЕР_1, який визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017040230001015 та постановою слідчого від 19 червня 2017 року передано на зберігання ОСОБА_2 - залишити у користуванні останнього та дозволено розпоряджатися на власний розсуд. Однак, вказаний автомобіль належить громадянину ОСОБА_6 Обвинувачений на момент ДТП керував ним на підставі трудового договору як водій на міському маршруті. Вказані обставини призвели до порушення права власності іншої особи.

Цим вироком суд першої інстанції ОСОБА_2 визнав винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 3 400 грн., з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 1 рік.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Цим вироком, ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за вчинення злочину за наступних обставин.

08 червня 2017 року приблизно о 08 годині 55 хвилин водій ОСОБА_2, керуючи технічно справним автобусом «MERCEDES BENZ 310 D», реєстраційний номер НОМЕР_2, здійснюючи на підставі подорожнього листа перевезення пасажирів по міському маршруту №217, рухався у крайній правій смузі по проїзній частині дороги вулиці Волгоградській з боку проспекту ОСОБА_6 у напрямку вулиці Марійської в Саксаганському районі міста ОСОБА_7. В цей час попереду нього, в смузі його руху, в попутному напрямку, в районі електричної опори №463, стояв вантажний спец автомобіль «ГАЗ 3307», реєстраційний номер 28289АА, під керуванням водія ОСОБА_8, що здійснював притиральні роботи на підставі шляхового листа вантажного автомобіля. Видимість вантажного автомобіля «ГАЗ 3307» для водія ОСОБА_2 ні чим не обмежувалася та відповідно він об’єктивно спроможний був виявити його у смузі свого руху. Водій ОСОБА_2 проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни продовжив рух прямо у небезпечному напрямку, чим порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме вимоги п.п. 1.5., 2.3. б), 12.3. та 1.10. Правил дорожнього руху України.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому правої ключиці без зміщення, які за своїм характером відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, за ознакою тривалого розладу здоров’я (більше 21 доби).

Допущені водієм ОСОБА_2 порушення вимог п. 12.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, знаходились в прямому причинно-наслідковому зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків.

Заслухавши обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задволення апеляційної скарги сторони захисту, одночасно просили задовольнити клопотання про застосування амністії, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла наступного висновку.

У відповідності до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Оскільки висновки суду першої інстанції стосовно фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення та доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, та правильність правової кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України, в апеляційних скаргах сторони захисту фактично не оспорюються, інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, то вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Доводи апеляційної скарги потерпілої та її адвоката з приводу того, що призначене покарання вироком суду не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів, вважає безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, яка передбачає загальні засади призначення покарання і через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, суд, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку має дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

При обранні міри і розміру покарання суд першої інстанції, врахував визнання вини у скоєні кримінального правопорушення в повному обсязі, вчинення неумисного злочин, відсутність судимостей, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, а також те, що обвинувачений вже не працює водієм на підприємстві, що здійснює діяльність, пов'язану з перевезенням пасажирів. Відповідно до ч.1 ст. 66 та 67 КК України судом не встановлено обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченому.

Таким чином, призначаючи основне покарання обвинуваченому у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн. та додаткове - позбавлення права керувати транспортним засобом строком на 1 рік, суд справедливо і обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без обмеженні його волі, з чим погоджується колегія суддів, оскільки таке покарання призначене ОСОБА_2 судом першої інстанції, при зазначеному є в повній мірі справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, і такий висновок суду відповідає обставинам кримінального провадження і узгоджується з положеннями кримінального законодавства України.

Тому, підстав для призначення більш суворого покарання, колегія суддів не вбачає.

Сам по собі факт, на який посилається потерпіла ОСОБА_4 в своїй скарзі, що обвинувачений не виплатив їй суму заподіяної шкоди добровільно, не можуть слугувати підставою для скасування вироку і призначення обвинуваченому більш суворого покарання, оскільки вказані факти розглядалися в сукупності з іншими обставинами по вказаному кримінальному провадженні. Окрім того, потерпілою не було заявлено цивільного позову про відшкодування завданої шкоди, однак ОСОБА_4 не позбавлена права його подати в порядку цивільного судочинства.

Що стосується доводів зазначених в доповненнях до апеляційної скарги адвоката, а саме про порушення права власності іншої особи, колегія суддів вказує, що вказані обставини можуть бути вирішені у порядку ст. 537 КПК України. Крім того, вказані вимоги ніяким чином не стосуються інтересів потерпілої, оскільки лише в такому випадку потерпілий має право подавати апеляційну скаргу на вирок суду.

Вирішуючи питання про задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про застосування до нього положень Закону України «Про амністію у 2014 році», яке було подане під час перегляду вироку в суді апеляційної інстанції та звільнити його від відбування будь-якого основного та додаткового покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до наступного.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні», дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно.

В п. “ґ” ч. 1 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» зазначено, що звільненню від відбування покарання не пов’язаного з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили підлягають особи, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування";

Під час перегляду вироку в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 вчинив злочин до набрання чинності ЗУ «Про амністію у 2016 році», а саме 08.06.2017 року, який, відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості з необережною формою вини, пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням, яке видане 08.11.2016 року (а.с.153).

Одночасно необхідно зазначити, що в силу ст. 15 Закону України «Про амністію у 2016 році» особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

Тобто, при вирішенні питання про застосування амністії суд має право вирішувати звільнити обвинуваченого лише від основного покарання чи і від додаткового.

Враховуючи наведене, коліегія суддів прийшла до наступного висновку.

Приймаючи до уваги право закріплене в ЗУ «Про амністію у 2016 році», колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_2 підлягає звільненню лише від основного покарання призначеного судом першої інстанції, а саме від штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 3 400 грн. Одночасно залишивши в силі призначене судом додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 1 рік. Таке рішення колегія суддів прийняла з урахуванням того, що обвинувачений своїми діями скоїв злочин у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а саме допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого було спричинено потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Вказане порушення було допущено обвинуваченим під час виконання своїх професійних обов'язків — перевезенні пасажирів на міському маршруті, що потребує постійної концентрації уваги.

Тому, враховуючи, що подія злочину та досягнення ОСОБА_9 пенсійного віку мали місце до набрання чинності ЗУ «Про амністію у 2016 році», а також встановивши відсутність заборон при застосуванні амністії, передбачених ст. 9 ЗУ «Про амністію у 2016 році» та ст. 4 ЗУ «Про застосування амністії в Україні», роз’яснивши обвинуваченому наслідки застосування амністії та звільнення від покарання на цій підставі, колегія суддів вважає, що подане обвинуваченим клопотання про звільнення його від основного і додаткового покарання на підставі амністії є обґрунтованим і підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги потерпілої та її адвоката та вважає необхідним вирок щодо ОСОБА_2 залишити без мін, частково задовольнивши при цьому клопотання про застосування амністії.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_5 – залишити без задоволення.

Вирок Саксаганського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2018 року щодо ОСОБА_2, обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК України – залишити без змін.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про застосування до нього положень Закону України «Про амністію у 2016 році» – задовольнити частково.

На підставі п. «ґ» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 року», звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 від основного покарання за ч. 1 ст. 286 КК України, у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 3 400 грн.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12