Рішення № 74908319, 14.06.2018, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/1335/18

Провадження № 2 /331/607/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Жукової О.Є.

за участю секретаря - Качан К.К.

представника позивача - ОСОБА_1

позивача -ОСОБА_2

відповідача- ОСОБА_4

представника відповідача- ОСОБА_6

представника третьої особи - ОСОБА_3

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила , що вона та відповідач, ОСОБА_4, мають спільного неповнолітнього сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 З 2009 року відповідач ОСОБА_4 з нею та сином разом не мешкає, дитиною не цікавиться. Син постійно мешкає позивачкою та перебуває на її утриманні. Син, ОСОБА_5, є інвалідом з дитинства, знаходиться на медичному обліку та потребує підвищеної уваги. Відповідач нехтує своїми обов'язками, а тому у позивачки виникають труднощі при вирішенні питань соціального становища дитини, її реєстрації, лікування, отримання державної допомоги, бо при вирішенні таких питань необхідно надавати документи батька та його заяви, які вона отримати не має змоги. Своїми діями відповідач порушує права дитини, передбачені Конституцією України та Законом України «Про охорону дитинства». Байдуже відношення батька до дитини перешкоджає її нормальному розвитку, шкодить її інтересам. Оскільки, відповідач ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, свідомо нехтує ними, ніякого позитивного впливу на сина в подальшому вчинити не може, позивачка вимушена звернутися до суду.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2018 року позивача ОСОБА_2 звільнено від сплати судового збору.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2018 року провадження по справі відкрито.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_6 про залучення до участі у справі в якості третьої особи орган опіки та піклування Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області відмовлено.

13.06.2018 року відповідач надав пояснення на позовну заяву, в якому зазначив , що з позовом не згодний, а оскільки позивачка по справі була проти його спілкування з сином, постійно чинила перешкоди. З 2009 року позивачка мешкає з чоловіком, який також проти спілкування відповідача з дитиною, агресивно реагує на його бажання побачити дитину. Всі спроби побачити сина, дізнатись про нього, викликали у позивачки обурення. В 2013 році у нього дуже хворіла мати - ОСОБА_7 , яка померла у вересні 2013 року. Він втратив роботу. В 2016 року він отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому ноги, та у нього були викрадені усі документи. Два місця знаходився на стаціонарному лікуванні в КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги», 6 місяців ходив на костилях. Довгий час він не міг ходити на значну відстань, не мав документів. Тільки в ліпні 2017 року отримав паспорт. Побачити дитину не міг, оскільки вважає. що позивачка приховувала його від нього. Тільки зараз, отримавши позов дізнався про те, що син навчається в інтернаті. В січні 2018 року у нього померла бабуся - ОСОБА_8, 1926 року народження, за якою він довгий час доглядав. До цього часу погано себе почував. Заробляє мінливими заробітками, знаходиться у дуже важкому матеріальному становищі. Викладені обставини вважає поважними причинами, з яких він не бачив сина та не міг спілкуватись з ним. Зараз він звернувся до органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської Ради по Комунарському району з заявою про визначення йому порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною - ОСОБА_5. Крім того, його на засідання комісії районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району не запросили, повідомлення про час засідання було направлено не за зареєстрованим місцем мого проживання: АДРЕСА_2, а за адресою за якою він не проживає: а саме: АДРЕСА_1.

У вступному слові позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, надавши пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, наполягали на задоволенні позову. Також позивачка заначила, ОСОБА_4 з 2008 року неодноразово бив її. В 2009 році вона пішла від нього через те, що він її сильно побив. До міліції не зверталась. В 2012 році відповідач ховався від неї через несплату аліментів.

У вступному слові відповідач заперечував проти задоволення позовних, надав додаткові пояснення, що він з сином бачився в останнє у 2009 році. З 2009 року, сина не бачив. У 2012 році, хотів звернутися до державного органу, але через юридичну необізнаність не знав до якого, щоб встановити порядок спілкування з дитиною. Також заначив, що гроші на утримання дитини надавав позивачці готівкою, підтверджень цього не має. На даний час бомжує, не має постійного місця проживання приблизно пів року.

Представник відповідача ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила у задоволенні позову відмовити, надала пояснення, що відповідач неодноразово приходив до сина, але йому позивачка чинила перешкоди, була агресивно налаштована . Також зазначила, що в 2016 року 6 місяців відповідач ходив на костилях, не мав документів, а тому не міг бачитися із сином. Крім того вказала, що відповідач має намір бачитися із дитиною за своїм зареєстрованим місцем мого проживання: АДРЕСА_2, на подвір'ї, оскільки будинок не опалюється, не має неналежних умов.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району позовні вимоги підтримала в повному обсязі, вказавши, що з урахуванням досліджених обставин справи, орган опіки вважає доцільним позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5.

Суд, вислухавши вступне слово учасників справи , показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно ст. 164 ч.1 п. 2 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються він виконання своїх батьківських обов'язків.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 р. зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень .

У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. В свідоцтві про народження його батьками зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 13.08.2009 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки всі видів його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків від прожитого мінімуму для дитини відповідного віку з 16.06.2009 року до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, рішенням встановлено, що позивач та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2004 року до початку 2009 року. Дитина мешкає з позивачкою та знаходиться на її утриманні.

Даний факт підтверджено відповідачем ОСОБА_4 у судовому засіданні, який пояснив, що з 2009 року він з дитиною не проживав та не бачився. Дитина була на утриманні матері. Він декілька разів передавав гроші готівкою, але підтверджень цього не має.

Малолітній ОСОБА_5 є дитиною-інвалідом , що підтверджено медичним висновком № 665 від 04.08.2016 року та довідкою лікарсько- консультативної комісії № 2820 від 29 липня 2016 року.

Також судом встановлено, що згідно довідки УПСЗН ЗМР по Комунарському району від 04.01.2018 року мати ОСОБА_2 отримує державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям- інвалідам на сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно довідки № 19 від 18.01.2018 року ОСОБА_5 навчається у КЗ «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2» ЗОР у 4 Б класі. За всі роки навчання вихованням , навчанням та здоров'ям дитини займається мама - ОСОБА_2. За період навчання дитини батько участі у житті сина не приймав, школу жодного разу не відвідав.

Факт ухилення відповідача ОСОБА_4 від виконання батьківських обов'язків по вихованню та матеріальному забезпеченню малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, підтверджується зібраними по справі доказами, а саме: висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_4 ; довідкою про неотримання аліментів , у відповідності до якої борг станом з 31.10.2013 року по 31.12.2017 року становить 50 098, 16 гривень; довідкою Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, відповідно до якої ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_5. зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 також підтвердили факт того, що відповідач ОСОБА_4 з сином ОСОБА_5 протягом 9 років не спілкується, не приймає участі у вихованні, жодних спроб на побачення з сином вони не спостерігали. Матеріальне забезпечення дитини повністю на матері ОСОБА_2.

Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року ( далі - Конвенція), норми якої є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Судом встановлено, що згідно висновку органу опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, з метою з'ясування ставлення дитини до порушеного питання, з малолітнім ОСОБА_5 у присутності матері проведено бесіду, під час розмови з хлопцем було встановлено, те що він свого батька останнє бачив коли йому було до приблизно п'ять років, батько агресивно ставився до його матері, бив її та кричав. ОСОБА_11 вважає, що ного мати вчиняє правильно та повністю її підгримує щодо позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав. Також дитиною зазначено, що його батько жодним чином їм не допомагає, не телефонує, не цікавиться його успіхами та досягненнями.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Слід зазначити, що ОСОБА_4 не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому цікаве життя хлопчика та він бажає з ним спілкуватися, надавати матеріальну допомогу. А також не надано доказів того, що він передавав гроші на утримання дитини готівкою матері ОСОБА_2 у період з 2009 по теперішній час, а позивачка ОСОБА_2 чинила йому перешкоди у спілкуванні з сином.

Також суд звертає увагу не те, що відповідач із заявою про визначення способу і порядку спілкування з дитиною до органу опіки та піклування звернувся вже після відкриття провадження по справі.

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку

У відповідності до вимог ч.1 ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Позивачем доведено, що ОСОБА_4, свідомо нехтуючи своїми обов'язками, не займається вихованням дитини, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по утриманню, вихованню малолітнього сина. Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з наданим висновком Органу опіки та піклування, оскільки він є достатньо обґрунтованим та відповідає інтересам дитини.

У зв'язку з свідомим невиконанням відповідачем ОСОБА_4 своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання хлопчика , суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись 3,4,11-13, 19, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району про позбавлення батьківських прав задовольнити .

Позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6, батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_4 ( місце проживання : АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави (стягувач Державна судова адміністрація України, місце знаходження вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795, отримувач коштів ГУК у м. Києві/ м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 704 гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст судового рішення складено 23 червня 2018 року.

Суддя: О.Є. Жукова

14.06.2018