Постанова № 74905945, 20.06.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/1542/17 20.06.2018

Провадження №22-ц/784/990/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 490/1542/17

Провадження № 22-ц/784/990/18 Категорія 2

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1-ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 травня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Науковий інститут селекції», ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про переведення прав та обов'язків покупця та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: ОСОБА_7, ТОВ «Науковий інститут селекції», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Науковий інститут селекції» та ОСОБА_1, в якому посилався на те, що 12 жовтня 2016 року Центральним районним судом м. Миколаєва по справі № 490/7017/16-ц винесено рішення, яким його позовні вимоги задоволені в повному обсязі, визнано недійсними Договір від 10 вересня 2015 № 17 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорічний «ІНФОРМАЦІЯ_2» за свідоцтвом № НОМЕР_4 Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та патентом № НОМЕР_6, укладеним між ТОВ «Науковий інститут селекції» та ОСОБА_1; Договір № 18 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорічний ІНФОРМАЦІЯ_1 за свідоцтвом № НОМЕР_9 Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та патентом № НОМЕР_5, укладеним між ТОВ «Науковий інститут селекції» та ОСОБА_1; Договір № 19 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон ІНФОРМАЦІЯ_5 за свідоцтвом № НОМЕР_7 Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України та патентом № НОМЕР_8, укладеним між ТОВ «Науковий інститут селекції» та ОСОБА_1

Дане рішення було скасовано рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі в зв'язку з тим, що обраний ним спосіб захисту не відповідає способу захисту порушеного права. В рішенні Апеляційного суду Миколаївської області було зазначено, що для даних спірних правовідносин повинно бути застосовано ст. 362 ЦК України, а також про те, що порушення переважного права купівлі-продажу у праві спільної часткової власності не є підставою для визнання правочину недійсним. Інші співвласники у цьому випадку вправі вимагати переведення на них прав і обов'язків покупців.

Рішенням обох інстанцій було встановлено, що він є одним із співавторів наступних сортів рослин ІНФОРМАЦІЯ_3, номер заявки 12015001 (свідоцтво про авторство НОМЕР_1); ІНФОРМАЦІЯ_4 номер заявки 10017076 (свідоцтво про авторство НОМЕР_2); ІНФОРМАЦІЯ_1 соняшник однорічний номер заявки 10017077 (свідоцтво про авторство НОМЕР_3).

Співавторами зазначених сортів рослин також є: ІНФОРМАЦІЯ_3, номер заявки 12015001 (свідоцтво про авторство НОМЕР_1) - ОСОБА_1, ОСОБА_4; ІНФОРМАЦІЯ_4 номер заявки 10017076 (свідоцтво про авторство НОМЕР НОМЕР_2) - ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6; ІНФОРМАЦІЯ_1 соняшник однорічний номер заявки 10017077 (свідоцтво про авторство НОМЕР_3) - ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Власником майнових прав інтелектуальної власності на поширення сорту та володільцем патентів на вищевказані сорти рослин є ТОВ «Науковий інститут селекції», що підтверджується патентами на зазначені сорти рослин.

10 вересня 2015 року за Договором № 17 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорічний ІНФОРМАЦІЯ_1 за свідоцтвом № НОМЕР_9 Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України та патентом № НОМЕР_5, Договором № 18 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорічний «ІНФОРМАЦІЯ_2» за свідоцтвом № НОМЕР_4 Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та патентом № НОМЕР_6, Договором № 19 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон льону низького Версаль за свідоцтвом № НОМЕР_7 Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України та патентом № НОМЕР_8, укладеними між ТОВ «Науковий інститут селекції» в особі директора ОСОБА_9 (Власник) та ОСОБА_1 (Правонаступник) виключні майнові права інтелектуальної власності на вищевказані сорти рослин були передані ОСОБА_1 В той же день були складені Акти приймання- передачі об'єкту майнових прав за цими Договорами, відповідно до змісту яких директор ТОВ «Науковий інститут селекції» передала покупцю ОСОБА_1 Свідоцтва та Патент на вказані сорти, що підтверджують виключні майнові права на сорт рослини і які передані повністю відповідно до умов Договору.

Відповідно до квитанцій № 61, 62 від 13.10.2015 року ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «Науковий інститут селекції» 22000 грн. за виключні майнові права по Договору № 17 та 18 від 10.09.2015 р. відповідно, та квитанції № 64 від 13.10.2015 року ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «Науковий інститут селекції» 12000 грн. за виключні майнові права по Договору № 19 від 10.09.2015 р.

Крім цього, позивач зазначив, що в судовому засіданні та в Рішеннях суду також було встановлено, що при укладенні вищевказаних договорів з боку директора ТОВ «Науковий інститут селекції» були порушені норми чинного законодавства України щодо попереднього повідомлення авторів сорту про намір передати виключні майнові права інтелектуальної власності та їх переважне право стати володільцем майнових прав.

Також було встановлено, що позивач звертався до Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України (далі - Держфітослужба) та 07 жовтня 2015 року ним була направлена нотаріально посвідчена заява про те, що він як один з селекціонерів сортів рослин, має переважне право на одержання майнових прав і патентів та має намір їх одержати, в зв'язку з чим просить не приймати та повертати заявникові будь-які договори про передачу виключних майнових прав на сорти рослин, де він є одним з селекціонерів, без належного його повідомлення про наміри їх відчуження власником.

Окрім цього, з метою недопущення реєстрації зазначених договорів в Державній ветеринарній та фітосанітарній службі ОСОБА_8 09 листопада 2015 року та повторно 28 грудня 2015 року були складені нотаріально посвідчені заяви та надіслані на адресу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, з проханням відмовляти у прийняті вищевказаних договорів для реєстрації, як таких, що не відповідають вимогам діючого законодавства. Інші співавтори: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надали свої нотаріально посвідченні заяви-згоди на передачу майнових прав на сорти рослин ОСОБА_1, тобто відмовились від свого переважного права.

Як установлено судами, доказів наявності письмового чи навіть усного повідомлення та відповідно згоди позивача, як автора сортів, на укладення договорів передачі майнових прав на ці сорти - не має. Також встановлено, що не відбулось повідомлення ОСОБА_8. як автора сортів, на укладення договорів передачі майнових прав на ці сорти.

Враховуючи те, що позивача, як співавтор сортів рослин невчасно повідомлено про відчуження майнових прав на сорти рослин, його переважне право на одержання майнових прав порушене та порушено право стати правонаступником Власника сорту. Порушення ОСОБА_1 та ТОВ «Науковий інститут селекції», який виступав відчужувачем прав на сорти рослин, процедури її відчуження, призвело до порушення його переважного права на купівлю зазначених сортів як співавтора.

На підставі викладеного, позивач просив суд перевести на нього права та обов'язки покупця відповідно до вищезазначених Договорів: № 17, № 18, та № 19 від 10.09.2015 р.

В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності, в якому посилався на те, що у 2016 році Центральним судом м. Миколаєва розглядався інший позов ОСОБА_3 до тих самих осіб, що і в даному позові, про визнання вищезазначених договорів недійсними (справа № 490/7017/16), у задоволенні якого за наслідками перегляду справи апеляційним судом було відмовлено. Разом із тим, зазначеною інстанцією було встановлено, що згідно договорів №№ 17,18,19 на продаж сортів рослин соняшників однорічних «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ІНФОРМАЦІЯ_5, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «Науковий інститут селекції» 10.09.15 р., з урахуванням змісту договорів та додатків до них, він - ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Науковий інститут селекції» майнові права на зазначені сорти рослин, а ТОВ «Науковий інститут селекції» відповідно позбувся цих прав. Зазначені договори відповідно до їх умов «зворотної сили не мають». На виконання обов'язків покупця ним було повністю сплачено кошти в об'ємі, передбаченими зазначеними договорами. Зазначені обставини встановлені Апеляційним судом Миколаївської області у справі № 490/7017/16, а, отже, додатковому доказуванню не підлягають. Отже, вказані договори він вважає чинними та такими, що виконані. Позиція ОСОБА_3, як фізичної особи, та позиція належного йому підприємства ТОВ «Науковий інститут селекції», перешкоджає ОСОБА_1 зареєструвати та отримати відповідні патенти (власника майнових прав на сорти рослин) на своє ім'я. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати за ним виключне майнове право власності на сорт рослини: соняшнику однорічного «ІНФОРМАЦІЯ_1» набуте ним у ТОВ «Науковий інститут селекції» за договором № 17 від 10.09.2015 р.; ІНФОРМАЦІЯ_6 набуте ним у ТОВ «Науковий інститут селекції» за договором № 18 від 10.09.2015 р.; ІНФОРМАЦІЯ_5 набуте ним у ТОВ «Науковий інститут селекції» за договором № 19 від 10.09.2015 р.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Науковий інститут селекції», ОСОБА_1 про переведення прав та обов'язків покупця - відмовлено за пропуском строку позовної давності. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні його позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, прийнятого з неправильним застосуванням норм матеріального права. В іншій частині рішення суду просив залишити без змін.

ОСОБА_1 також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічного позову, а в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Третя особа ОСОБА_7 звернувся до суду із відзивом на апеляційну скаргу ОСОБА_3, в якому просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

ТОВ «Науковий інститут селекції» також звернувся до суду із відзивом на апеляційну скаргу ОСОБА_3, в якому просило апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_1 також звернувся до суду із відзивом на апеляційну скаргу ОСОБА_3, в якому просив апеляційну скаргу останнього відхилити, а рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 залишити без змін, вважаючи його в цій частині законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не визнав доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, просив її відхилити, а рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримав, просив її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Так, судом було встановлено, що ОСОБА_3 є одним із співавторів наступних сортів рослин: ІНФОРМАЦІЯ_3, номер заявки 12015001 (свідоцтво про авторство № НОМЕР_1); ІНФОРМАЦІЯ_4 номер заявки 10017076 (свідоцтво про авторство № НОМЕР_2); ІНФОРМАЦІЯ_1 соняшник однорічний номер заявки 10017077 (свідоцтво про авторство № НОМЕР_3).

Співавторами зазначених сортів рослин крім ОСОБА_3 є: ІНФОРМАЦІЯ_3, номер заявки 12015001 (свідоцтво про авторство № НОМЕР_1) - ОСОБА_4 та ОСОБА_1; ІНФОРМАЦІЯ_4 номер заявки 10017076 (свідоцтво про авторство № НОМЕР_2) - ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5; ІНФОРМАЦІЯ_1 соняшник однорічний номер заявки 10017077 (свідоцтво про авторство № НОМЕР_3) - ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5

Власником майнових прав інтелектуальної власності на поширення сорту та володільцем патентів на вищевказані сорти рослин є ТОВ «Науковий інститут селекції» (далі - ТОВ «НІС»), що підтверджується наступними документами: сорту рослин ІНФОРМАЦІЯ_3 номер заявки 12015001 - свідоцтвом № НОМЕР_7 про державну реєстрацію сорту рослин, дата державної реєстрації 05.02.2015 та патентом № НОМЕР_8, дата державної реєстрації майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин 22.01.2015; сорту рослин ІНФОРМАЦІЯ_4 номер заявки 10017076 - свідоцтвом № НОМЕР_4 про державну реєстрацію сорту рослин, дата державної реєстрації 24.06.2014 та патентот № НОМЕР_6, дата державної реєстрації майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин 24.06.2014; сорту рослин ІНФОРМАЦІЯ_1 соняшник однорічний номер заявки 10017077 - свідоцтвом № НОМЕР_9 про державну реєстрацію сорту рослин, дата державної реєстрації 24.06.2014 та патентом № НОМЕР_5, дата державної реєстрації майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин 24.06.2014.

10 вересня 2015 року за Договором № 17 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорічний «ІНФОРМАЦІЯ_2» за свідоцтвом № НОМЕР_4 Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України та патентом № НОМЕР_6, Договором № 18 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорічний «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом № НОМЕР_9 Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та патентом № НОМЕР_5, Договором № 19 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон ІНФОРМАЦІЯ_5 за свідоцтвом № НОМЕР_7 Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України та патентом № НОМЕР_8, укладеними між ТОВ «НІС» в особі директора ОСОБА_4 (Власник) та ОСОБА_1 (Правонаступник) виключні майнові права інтелектуальної власності на вищевказані сорти рослин були передані ОСОБА_1 В той же день були складені Акти приймання-передачі об'єкту майнових прав за цими Договорами, відповідно до змісту яких директор ТОВ «НІС» передала покупцю ОСОБА_1 Свідоцтва та Патент на вказані сорти, що підтверджують виключні майнові права на сорт рослини і які передані повністю відповідно до умов Договору.

Як вбачається з квитанцій № 61, 62 від 13.10.2015 року ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «НІС» по 22 000 грн. за виключні майнові права по Договору № 17 та 18 від 10.09.2015 р. відповідно, згідно квитанції № 64 від 13.10.2015 року ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «НІС» 12 000 грн. за виключні майнові права по Договору № 19 від 10.09.2015 р.

07 жовтня 2015 року позивачем до Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України (далі-Держфітослужба) була направлена нотаріально посвідчена заява про те, що він, як один з селекціонерів сортів рослин, має переважне право на одержання майнових прав і патентів та має намір їх одержати, в зв'язку з чим просить не приймати та повертати заявникові будь-які договори про передачу виключних майнових прав на сорти рослин, де він є одним з селекціонерів, без належного його повідомлення про наміри їх відчуження власником.

Крім того, іншим співавтором ОСОБА_7 з метою недопущення реєстрації цих оспорюваних договорів в Державній ветеринарній та фітосанітарній службі 9 листопада 2015 року та 28 грудня 2015 року також були складені нотаріально посвідчені заяви, надіслані на адресу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, з проханням відмовляти у прийнятті вищевказаних договорів для реєстрації, як таких, що не відповідають вимогам діючого законодавства.

В подальшому, 25 грудня 2015 року, тобто більше ніж через три місяці після укладення оспорюваних договорів до позивача та інших співавторів звернулось ТОВ «НІС» з проханням надати відповідь чи бажали вони скористатись своїм переважним правом стати правонаступниками ТОВ «НІС» щодо майнових прав інтелектуальної власності на вказані сорти рослин, на що ОСОБА_7 була надана відповідь, що він також бажає стати правонаступником майнових прав інтелектуальної власності на ці сорти рослин.

Інші співавтори (треті особи у даній справі) надали свої нотаріально посвідченні заяви-згоди на передачу майнових прав на сорти рослин лише після відмови компетентного органу у реєстрації оспорюваних договорів протягом січня-лютого 2016 року, і саме на передачу цих справ конкретно ОСОБА_1

Згідно із ч.1 ст. 40 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» володілець патенту має право передавати свої майнові права на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» чинність майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту, що засвідчує це право, припиняється достроково у разі відмови володільця патенту від нього у порядку, визначеному статтею 51 цього Закону. Так, ч.1 ст. 51 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» передбачено, що володілець патенту має право відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту, що засвідчує ці права, шляхом подання письмового повідомлення до Компетентного органу. Відповідно до ч. 4 ст. 51 зазначеного Закону володілець патенту, який має намір відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту і водночас не є автором сорту (селекціонером), зобов'язаний повідомити автора про цей намір. У цьому випадку автор сорту має переважне право на одержання майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту впродовж трьох місяців від дати отримання ним повідомлення.

Таке ж положення закріплене і в абз. 2 п. 1.3 Інструкції «Про реєстрацію договору про передачу майнового права на сорт і договору про передачу права на використання сорту», затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України 21.02.2003 № 244 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 серпня 2003 року за № 698/8019 (далі - Інструкція), а саме - власник сорту, який не є автором сорту, може передати майнове право на сорт будь-якій фізичній або юридичній особі, попередньо повідомивши про це автора (авторів) сорту. У цьому разі автор (автори) сорту має переважне право на одержання майнового права і патенту впродовж трьох місяців від дати отримання ним (ними) повідомлення.

Отже, зі змісту вищезазначених положень Закону та Інструкції вбачається, що автору сорту надсилається письмове повідомлення з підтвердженням про отримання і автор повинен дати письмову згоду.

Приймаючи рішення по справі, суд не погодився з твердженням представника відповідача про те, що з позивачем було узгоджено питання про відчуження прав на сорти рослин при укладенні нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 23 жовтня 2015 року, в п. 7.3 якого зазначено, що останній взяв на себе обов'язок не чинити перешкод у відчуженні майнових прав за спірними правочинами між ТОВ «НІС» та ОСОБА_1, адже цей договір було укладено майже через півтора місяці після укладення договорів відчуження і ОСОБА_3 при укладенні цього господарського договору діяв як співвласник ТОВ «НІС», а не як автор сорту.

Належних і безспірних доказів завчасного, за три місяці до дати їх відчуження, повідомлення позивача про намір власника (ТОВ «НІС») передати свої виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_1 - відповідачем суду не надано.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2016 року по справі № 490/7017/16-ц було задоволено позов ОСОБА_3, з яким він звернувся до суду в липні 2016 року, та третьої особи ОСОБА_7 про визнання договорів недійсними та визнано вищезазначені Договори №17, № 18, №19 від 10 вересня 2015 року недійними.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2016 року скасоване, та у задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відмовлено. При цьому, як слідує з рішення апеляційного суду, суд дійшов висновку про те, що при укладенні вищевказаних договорів з боку директора ТОВ «НІС», положення закону щодо попереднього письмового повідомлення авторів сорту про намір передати виключні майнові права інтелектуальної власності дотримані не були. Автори були повідомлені ТОВ «НІС» про намір відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту після укладення договору, що свідчить про недодержання вимог закону на момент укладення договору. Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів Апеляційного суду Миколаївської області зазначила, що суд першої інстанції вирішуючи спір та встановивши, що права позивачів порушені, не звернув належної уваги на положення норм права, які регулюють спірні правовідносини та дійшов помилкового висновку про можливість задоволення вимог позивачів у обраний ними спосіб. Так, з аналізу положень ст. ст. 1, 40, 50 та 51 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», вбачається, що неодержання власником сорту, який не є автором сорту, вимог закону щодо повідомлення автору сорту про намір передати майнове право на сорт будь-якій фізичній або юридичній особі не є підставою для визнання договору про передачу майнових прав на сорт рослин недійсним. Порядок захисту прав автору сорту рослин в цьому випадку Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» не врегульовано. В той же час, відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення), якщо спірні відносини не врегульовано законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону). Так, ст. 362 ЦК України передбачено переважне право купівлі частки у справі спільної часткової власності. Порушення передбаченого ст. 362 ЦК України переважного права купівлі-продажу у праві спільної часткової власності не є підставою для визнання правочину недійсним. Інші співвласники у цьому випадку вправі вимагати переведення на них прав і обов'язків покупців. Проте, позивачі, вважаючи свої права як авторів сортів рослин порушеним, обрали такий спосіб, який не відповідає способу захисту порушеного права.

Крім того, під час розгляду справи позивач, посилаючись на те, що він первинно звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з вимогами визнання недійсними договорів № 17-19 в межах річного строку позовної давності, та був впевнений, що обрав правильний спосіб захисту порушеного переважного права, а про такий спосіб захисту, як переведення прав покупця йому об'єктивно стало відомо тільки після ухвалення апеляційним судом рішення від 19 січня 2017 року, що фактично було наслідком відсутності чіткого порядку захисту переважного права автору сорту, що не врегульовано ч.4 ст. 51 ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин», позивач вважав що вищевказані обставини, а саме обрання позивачем неналежного способу захисту не дають підстави вважати, що він зневажливо ставився до питання захисту своїх прав та свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності, а тому просив поновити строк позовної давності на звернення до суду з вимогами про переведення прав та обов'язків покупця.

Відповідачем в свою чергу під час розгляду справи було заявлено про застосування наслідків порушення позивачем строку позовної давності.

Проаналізувавши встановлені по справі обставини, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких поважних причин, які б об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися з позовними вимогами, зазначеними у позовній заяві, які розглядаються у даній справі. Адже юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.

Вирішуючи питання щодо можливості поновлення строку, суд першої інстанції врахував також практику Європейського Суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні. Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ільхан проти Туреччини» правило встановлення обмежень доступу до суду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Так, у п. 59 Рішення ЄСПЛ у справі «Ільхан проти Туреччини» зазначено, що при застосуванні норми про вичерпання усіх засобів правового захисту має бути належним чином враховано те, що таке застосування здійснюється в рамках механізму захисту прав людини, на створення якого погодились держави - учасники Конвенції. Відповідно, він визнає, що п. 1 ст. 35 має застосовуватись з певною гнучкістю та без надмірного формалізму. Суд також визнає, що норма про вичерпання не є ані абсолютною, ані такою, що застосовується автоматично для того, щоб перевірити, чи була вона дотримана, необхідно звернутися до обставин конкретної справи. Це, означає, що суд має керуватися не тільки існуванням формальних засобів захисту в правовій системі держави-учасника Конвенції, але й обстановкою, у якій вони діють, а також обставинами життя заявника. Він також має перевірити, чи зробив в обставинах цієї справи заявник все, що розумно могло від нього або очікуватися, що б вичерпати всі внутрішні засоби правового захисту».

На відміну від Ільхана, позивач об'єктивно мав всі можливості своєчасно, в межах строку позовної давності, звернутися до суду за захистом своїх прав, якщо вважав, що вони порушені.

Також в даному випадку на думку суду правильним є застосування п. 137 Рішення ЄСПЛ у справі «Волков проти України», у якій суд зазначив, що: «Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти та запобігти будь - якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), n. 51, Reports 1996-IV)».

Тому, враховуючи, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом в лютому 2017 року, суд першої інстанції дійшов до висновку, що строк позовної давності, в межах якого позивач повинен був звернутися до суду за захистом своїх прав пропущений. Про застосування позовної давності було заявлено представником відповідача до ухвалення рішення, а відтак згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України у позові слід відмовити у зв'язку із спливом позовної давності.

При цьому суд окремо звернув увагу на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинне тлумачитись на користь обох сторін у справі та у світлі преамбули конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким поновлення строку зі спливом значного періоду часу, можливе лише коли його пропуск зумовлений особливими й непереборними обставинами (див. рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії», «Пономарьов проти України»), а його поновлення без встановлення наведених обставин є неможливим та таким що порушить зазначений принцип.

Що стосується вимог зустрічного позову, то суд вважав позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на те, що придбання ним майнових прав інтелектуальної власності за договорами № 17, № 18 та № 19 про передачу (продаж) права власності на ботанічні таксони ІНФОРМАЦІЯ_6 та «ІНФОРМАЦІЯ_1», ІНФОРМАЦІЯ_5 відбулося за чинними та повністю виконаними на час розгляду справи договорами. Проте позивач, звернувшись до нього з позовом про переведення прав покупця, та позиція належного йому підприємства ТОВ «НІС» перешкоджає ОСОБА_1, як добросовісному набувачу майнових прав на сорти рослин, зареєструвати їх та отримати відповідні патенти (власника майнових прав на сорти рослин) на своє ім'я. Своїми діями ОСОБА_3 перешкоджає йому в комерційному використанні набутих майнових прав відповідно до обов'язкової реєстрації за положеннями ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин». Отже, звертаючись до суду з зустрічним позовом, відповідач ОСОБА_1 вважав, що належним способом захисту порушеного права є визнання виключного майнового права ОСОБА_1 на вищезазначені сорти рослин, набуті ним на підставі Договорів № 17-19 від 10.09.2015 року.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що згідно положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Оскільки, як зазначає сам відповідач ОСОБА_1, неправомірність вказаних договорів наразі не встановлена, ним не доведена необхідність захисту його прав саме у обраний ним спосіб, тобто шляхом визнання за ним права власності на те, що він набув за цими договорами.

Факт звернення ОСОБА_3 до суду з позовом є реалізацією його права, наданого Конституцією України на судовий захист, проте даний факт сам по собі не тягне за собою право відповідача на захист своїх прав шляхом визнання за ним додатково права власності в судовому порядку за зустрічним позовом, заявленим саме до ОСОБА_3

Відповідно до ст. 420 ЦК України до одних із об'єктів права інтелектуальної власності належить сорт рослини. Згідно ст. 427 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Згідно п. п. 4, 5 ч. 1, ч. 2 ст. 1107 ЦК України розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інших договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст.40 ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин» володілець патенту має право передати свої майнові права на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником.

Згідно ч. 2 ст. 1114 Цивільного кодексу України факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації. Щодо відсутності реєстраційних дій відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», то жодних вимог до компетентного державного органу, який здійснює ці дії (Міністерства аграрної політики та продовольства України ), вимоги зустрічного позову не містять.

Тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог за зустрічним позовом.

Проаналізувавши встановлені судом обставини по справі та нормативно-правові акти, які регулюють вирішення спору, який виник між сторонами, колегія суддів вважає, що судом правильно встановлено, що позивач пропустив без вагомих поважних причин строк позовної давності для звернення до суду з позовом про переведення прав та обов'язків покупця за Договорами №17, № 18, №19 від 10 вересня 2015 року, так як про порушення його прав позивачу стало відомо щонайменше 23 жовтня 2015 року під час укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі (статутному фонді) ТОВ «НІС» від 23.10. 2015р. ( а. с. 89 т.1). Після цього в липні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «НІС» та ОСОБА_1 про визнання договорів № 17, 18 19 від 10.09.2015 року недійсними, обравши саме такий спосіб захисту своїх прав.

З даним позовом позивач звернувся до суду тільки в лютому 2017 року.

Згідно тексту позовної заяви, позивач просив суд вирішити спір на підставі ст. 362 ЦПК України. А згідно ч. 4 ст. 362 ЦПК України до вимог про переведення прав та обов'язків покупця застосовується позовна давність в один рік.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивач мав реальну можливість захисту своїх прав в судовому порядку, чим фактично і скористався, а його юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань, як правильно зазначив суд, не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду.

Не мають вирішального значення для вирішення питання про поновлення строку позовної давності також причини обрання позивачем такого способу захисту як визнання договорів недійсними, в тому числі і роз'яснення директора Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, які містяться в листі на ім'я ОСОБА_7 і на які посилається позивач в апеляційній скарзі.

Про застосування строку позовної давності відповідачем ОСОБА_1 було заявлено під час розгляду справи в суді першої інстанції до винесення рішення по справі.

Доводи апеляційної скарги позивача з приводу незгоди з таким висновком суду фактично направлені на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку в межах наданих йому законом повноважень.

Проте, приймаючи рішення по первісному позову, суд не врахував положення п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», в якому зазначено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто, якщо позивачем пропущено строк позовної давності, але позов сам по собі в той же час є необґрунтованим (не доведеним), то суд повинен відмовити у задоволенні позову саме з підстав необґрунтованості позовних вимог, а не через пропуск строку позовної давності, щоб у особи, яка звернулася до суду за захистом своїх прав, не залишалося сумнівів в тому, що якби нею не був пропущений строк позовної давності, її право було б захищеним.

Приймаючи рішення в межах заявлених позовних вимог за первісним позовом та застосовуючи для вирішення спору, що виник між сторонами ст. 362 ЦК України через аналогію закону, на чому наполягав позивач в позові, суд не в повній мірі врахував положення ч.3 ст. 362 ЦК України, яка передбачає, що якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, то продавець має право вибору покупця.

Судом вірно встановлено, що при укладенні Договорів №17, № 18, №19 від 10 вересня 2015 року з боку директора ТОВ «НІС» положення закону щодо попереднього письмового повідомлення авторів сорту про намір передати виключні майнові права інтелектуальної власності дотримані не були. Автори були повідомлені ТОВ «НІС» про намір відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту після укладення договору, що свідчить про недодержання вимог ч.4 ст. 51 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» та ч.2 ст. 362 ЦК України на момент укладення договору.

Проте, матеріалами справи встановлено, що і позивач ОСОБА_3, і відповідач ОСОБА_1 є співавторами зазначених в позові сортів рослин, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3, номер заявки 12015001 (свідоцтво про авторство № НОМЕР_1); ІНФОРМАЦІЯ_4 номер заявки 10017076 (свідоцтво про авторство № НОМЕР_2) та ІНФОРМАЦІЯ_1 соняшник однорічний номер заявки 10017077 (свідоцтво про авторство № НОМЕР_3). Крім них, співавторами зазначених сортів рослин є: ІНФОРМАЦІЯ_3 також ОСОБА_4, а сортів рослин ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_1 соняшник однорічний крім зазначених осіб ще й ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6

Отже, із системного аналізу положень ч.4 ст. 51 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» та ч.1,2 ст. 362 ЦК України випливає, що не тільки позивач, а й відповідач ОСОБА_1, а також ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 мають право як співавтори зазначених вище сортів рослин на переважне одержання майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту.

Матеріалами справи встановлено, що як позивач, так і відповідач ОСОБА_1, а також ОСОБА_7 виявили бажання на одержання майнових прав інтелектуальної власності на спірні сорти рослин і патентів.

За таких обставин підлягало застосуванню правило ч.3 ст. 362 ЦК України про те, що якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, то продавець має право вибору покупця.

Отже, у будь - якому разі у такому випадку право вибору на користь кого із співавторів, які виявили бажання одержання майнових прав інтелектуальної власності на спірні сорти рослин і патенти, власник майнових прав інтелектуальної власності на поширення сорту та володілець патентів, відмовиться від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту, належало саме власнику майнових прав інтелектуальної власності на поширення сорту та володільцю патентів на вищевказані сорти рослин, яким є ТОВ «Науковий інститут селекції».

Аналіз встановлених обставин у справі свідчить про те, що на час укладення договорів № 17, 18 19 від 10.09.2015 року ТОВ «Науковий інститут селекції» фактично зробило свій вибір і передало майнові права інтелектуальної власності на поширення сортів ОСОБА_1

З урахуванням викладеного підстав вважати, що саме по собі не дотримання з боку директора ТОВ «НІС» положень закону щодо попереднього письмового повідомлення авторів сорту про намір передати виключні майнові права інтелектуальної власності, за наявності у ТОВ «НІС» права вибору кому із співавторів, які виявили бажання їх придбати, передати виключні майнові права інтелектуальної власності, призвело до порушення переважного права саме позивача на придбання цих прав, не має. Те, що на даний час змінилося керівництво ТОВ «НІС», яке має іншу позицію, не впливає на волевиявлення ТОВ «НІС», як юридичної особи, яке вона мала на час укладення спірних договорів № 17, 18 19 від 10.09.2015 року.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням даної норми права захисту підлягають саме порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду. Тобто, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. При цьому порушення прав, свобод чи інтересів особи повинно існувати на час звернення до суду.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, слід дійти висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, під час укладення договорів № 17, 18 19 від 10.09.2015 року фактично порушені не були, а тому суд повинен був відмовити йому у задоволенні позовних вимог з цих підстав, а не з підстав пропуску строку позовної давності, чого судом зроблено не було, а тому рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову через пропуск строку позовної давності слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 через його необґрунтованість.

При цьому апеляційний суд вважає необхідним згідно ч.4 ст. 367 ЦПК України вийти за межі апеляційної скарги позивача, так як під час розгляду справи було встановлено неправильне застосування судом норм матеріального права.

Висновок суду про необґрунтованість позовних вимог за зустрічним позовом відповідає обставинам справи та вимогам законодавства, зазначеного в тексті рішення.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично направлені на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку у їх сукупності в межах наданих йому законом повноважень, а тому не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, адже договори № 17, 18 19 від 10.09.2015 року не визнані судом недійсними, отже згідно ст.328 ЦК України діє презумпція правомірності набуття права власності на підставі правочинів, так як ч. 2 ст. 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Те, що до теперішнього часу не відбулася реєстрація спірних договорів № 17, 18 19 від 10.09.2015 року у встановленому законом порядку, не є саме по собі достатньою правовою підставою саме для визнання права власності на сорти рослин на ОСОБА_1, оскільки він не позбавлений права звернутися до відповідних органів з заявою про реєстрацію договорів, а у разі відмови у їх реєстрації - оскаржити таку відмову, якщо у нього будуть для того правові підстави.

Керуючись ст. ст. 374, 376,381,382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий інститут селекції», ОСОБА_1 про переведення прав та обов'язків покупця за пропуском строку позовної давності скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий інститут селекції», ОСОБА_1 про переведення прав та обов'язків покупця відмовити через його необґрунтованість.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання повного її тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 25 червня 2018 року