Рішення № 74902281, 19.06.2018, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/1096/16-ц

Провадження № 2/480/47/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року

Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Шаронової Н.О., за участю: секретаря судового засідання Довженко О.А.; представника відповідача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Фермерського господарства “Діброва” про розірвання договору оренди землі, -

встановив:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі – позивачі) звернулися до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовом до Фермерського господарства “Діброва” (далі - відповідач) про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 1 січня 2009 року між ОСОБА_4 та відповідачем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що 27 липня 2009 року померла їх матір ОСОБА_4. При житті ОСОБА_4 передала в оренду земельну ділянку загальною площею 15,66 га. ріллі Фермерському господарству “Діброва”, що підтверджується договором оренди землі від 1 січня 2009 року та актом приймання-передачі земельної ділянки. Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю І-МК № 019837, виданого Миколаївською районною державною адміністрацією Миколаївської області 15 листопада 2002 року.

5 грудня 2012 року позивачі отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на ? частку вказаної земельної ділянки кожний.

Згідно з Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 28 вересня 2015 року позивачі зареєстрували своє право власності на отриману в спадщину земельну ділянку, по ? частки кожний.

Позивачі зазначають, що керівник Фермерського господарства “Діброва” не допустив позивачів, до належної їм на праві власності земельної ділянки, у зв’язку з цим позивачі звернулися з відповідною заявою до ЧЧ Миколаївського РВ УМВС України в Миколаївській області, відомості про що були внесені до ЄРДР.

Також позивачі зазначають, що відповідно до умов Договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 4641 грн. за кожен рік. Орендна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством України (п. 9). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (п. 10). Орендна плата вноситься в такі строки: до 31 грудня поточного року оренди (п. 11).

Звернувшись до відповідача за сплатою орендної плати за період з 2009 по 2015 роки, яка всі ці роки не виплачувалась, з урахуванням індексів інфляції, відповідачем було відмовлено позивачам без обґрунтування причин. Також відповідач відмовився підписувати з позивачами будь-яку додаткову угоду до існуючого договору оренди землі, як із новими власниками орендованої земельної ділянки. Позивачі зазначають, що ними були представлені відповідачу свідоцтва про спадщину, державний акт на ім’я померлої, витяги про реєстрацію права власності, посвідчення осіб, як нових власників.

Посилаючись на невиконання відповідачем обов’язків за Договором оренди землі в частині сплати орендної плати, на наявність у п. 28 Договору оренди землі декількох помилок, які на думку позивачів є суттєвими і впливають на їх права, а також положення ст. 32 Закону України “Про оренду землі”, ст. 141 Земельного кодексу України, позивачі просять розірвати договір оренди землі від 1 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та Фермерським господарством “Діброва”.

Позивачі жодного разу у судові засідання не з’явились, при цьому їх представник ОСОБА_5, який брав участь у судових засіданнях, пояснив, що позивачі проживають за кордоном і не можуть з’явитися в судове засідання, позовні вимоги підтримував з підстав викладених в позові. Надалі представник позивачів у судові засіданні не з’являвся, але направив до суду заяви, в яких позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представники відповідача у судових засіданнях пояснили, що порушення умов договору відбулось не з вини Фермерського господарства “Діброва”, а до цього призвели недобросовісні дії самих позивачів. Представники відповідача у судових засіданнях пояснили, що позивачі проживають за кордоном і після смерті ОСОБА_6, позивачі не повідомили в письмовій формі свої координати, рахунки, на які направляти орендну плату. Станом на 2014 рік відповідач не володів інформацією де проживають позивачі, до 2013 року орендна плата виплачувалась господарством в натуральній формі родичці позивачів, як того бажали позивачі. Починаючи з 2014 року, орендна плата за бажанням позивачів повинна була сплачуватись в грошовій формі, але позивачі за розрахунком не з’являлись. Відповідачем неодноразово вживались заходи щодо розрахунку з позивачами, зокрема, направлялись листи, здійснювались телефонні дзвінки, які залишались без реагування з боку позивачів. З огляду на обставини, що склалися, відповідачем, відповідно до положень Цивільного кодексу України, було виконано свій обов’язок шляхом внесення належних з нього позивачам коштів у депозит нотаріуса. З огляду на викладене, представники відповідача вважають вимоги позивачів необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов такого.

1 січня 2009 року між ОСОБА_4 та Фермерським господарством “Діброва” укладено договір оренди земельної ділянки (далі – Договір), за умовами якого ОСОБА_4 надала земельну ділянку загальною площею 15,66 га ріллі в оренду господарству строком на 10 років. Вказаний Договір зареєстровано, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 30.07.2010 за № 041001800739 (а.с. 6, 7).

Земельну ділянку передано в користування орендарю згідно з актом приймання - передачі земельної ділянки (а.с. 8).

Вказані обставини сторонами визнаються.

У пункті 9 Договору сторони встановили, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 4641 грн. за кожен рік. Орендна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 10 Договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Орендна плата вноситься в такі строки: до 31 грудня поточного року оренди. (пункт 11 Договору).

Згідно з пунктом 12 Договору передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами.

У пункті 13 Договору сторони узгодили, що розмір орендної плати переглядається один раз у два роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законом.

Відповідно до пункту 35 Договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв’язується у судовому порядку.

У пункті 37 Договору сторони передбачили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов’язків, передбачених договором та унаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 38 Договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Згідно з положеннями пункту 39 Договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи – орендаря не є підставою для зміни умов, або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи – орендаря, засудження, або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців, або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

Відповідно до положень ст. 41 Договору сторона, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

27 липня 2009 року ОСОБА_4 померла у віці 79 років у селі Крива Балка Миколаївського району Миколаївської області, про що в Книзі реєстрації смертей 2009 року серпня місяця 26 числа зроблено відповідний актовий запис за № 12 та видано свідоцтво про смерть ОСОБА_7 1-ФП № 106254 (а.с. 5).

5 грудня 2012 року кожний з позивачів отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частку земельної ділянки, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 15,66 гектарів, що розташована на території Кривобалківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, належної спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю І-МК № 019837, виданого Миколаївською районною державною адміністрацією Миколаївської області 15.11.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 162 (а.с. 9, 11).

28.09.2015 позивачі зареєстрували право власності на вказану вище земельну ділянку, по ? частки кожний, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 10, 12).

12.11.2015 відповідач направив позивачам листа, в якому повідомив, що позивачі своєчасно не повідомили про набуття ними права власності на земельну ділянку, яка перебуває в оренді у відповідача, не звернулися для укладення додаткової угоди (для зміни осіб на стороні орендодавця) та не звернулися за належною позивачам виплатою орендної плати. Відповідач у листі зазначав про те, що оскільки дані про наявність депозитного рахунку, розрахункової картки чи іншого способу розрахунку в Договорі не зазначені, то виплата здійснюється в грошовій формі шляхом видачі готівкових коштів. Позивач також повідомив позивачів, що належні їм кошти нараховані і знаходяться на відповідальному зберіганні у керівництва господарства. Також у листі відповідач запропонував звернутися до керівництв фермерського господарства, вказавши адресу та контактний телефон, для отримання орендної плати за 2014 рік. Вказаний лист відповідач направив позивачам 02.12.2015 (а.с. 154, 155).

Як вже зазначалось вище, позивачі, посилаючись, у тому числі, і на невиконання відповідачем умов договору оренди земельної ділянки в частині сплати орендної плати за період з 2009 по 2015 роки, звернулися до суду з даним позовом про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки.

Згідно з положеннями статті 793 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частинами 1 та 2 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 вказаного Закону договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з положеннями статті 21 Закону України “Про оренду землі” орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до частини 4 статті 32 Закону України “Про оренду землі” перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи – орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Як встановлено частинами 3, 4 статті 31 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. При цьому, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Відповідно до статті 32 Закону України “Про оренду землі” на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У статті 141 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті “д” частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, тоді як разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з положеннями статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Відповідно до частини 5 Закону України “Про оренду землі” особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов’язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 1481 Земельного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 1481 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов’язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

У разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов’язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов’язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім’я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки.

За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.

Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень від одного органу державної влади до іншого при розпорядженні земельними ділянками державної власності, які перебувають у їх постійному користуванні.

Доказів на підтвердження того, що позивачами виконі вимоги статті 1481 Земельного кодексу України, позивачами не представлено.

Крім цього позивачі у позовній заяві посилаються на те, що вони зверталися до відповідача за сплатою орендної плати за період з 2009 року по 2015 рік, проте доказів на підтвердження цього позивачі суду не представили, як і не зазначили у позові розміру та не навели розрахунку заборгованості за орендну плату за вказаний період.

Поряд з цим, відповідач звернувся до відповідачів з листом, в якому пропонував виплатити орендну плату, також на рахунках відповідача були наявні грошові кошти для виплати позивачам орендної плати, про що свідчать надані виписки по рахункам відповідача (а.с. 120-153). Також відповідачем сплачувався земельний податок за орендовану земельну ділянку, про що свідчать представлені відповідачем податкові розрахунки (а.с. 169-195). Крім цього, враховуючи відсутність позивачів або уповноваженої ними особи у місці виконання зобов’язання та прострочення з боку позивачів, відповідач, виконуючи свій обов’язок за Договором в частині сплати орендної плати, вніс належні з нього позивачам гроші у сумі 38048 грн. 70 коп. у депозит нотаріуса, що підтверджується випискою по рахункам виконавця за 30.01.20018, квитанцією № 1 від 31.01.2018, платіжним дорученням № 23 від 30.01.2018, Довідкою Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” про відкриття рахунку № 35 від 29.01.2018 (а.с. 196-199).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

Відповідно до положень ст. 41 Договору сторона, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Згідно з положеннями ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, а також слідує з пояснень представників відповідача, відповідач мав можливість та вчинив низку дій для виконання свого обов’язку за Договором в частині сплати орендної плати та виконав його, при цьому позивачі, які набули право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї, не повідомили про це її користувача (відповідача у справі) із зазначенням: місця розташування та площі земельної ділянки; прізвища, ім’я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів, а відтак, не вчинили дій що випливають із суті зобов’язання, до вчинення яких відповідач не міг виконати свого обов’язку за Договором в частині сплати орендної плати і вважаються такими, що прострочили.

Суд відхиляє доводи відповідача про сплату орендної плати за Договором родичці позивачів, шляхом передачі сільськогосподарської продукції, що відображено в амбарній книзі відповідача, оскільки представлені відповідачем в підтвердження цього копії амбарної книги відповідача не є належними, допустимими та достовірними доказами. Так, за умовами Договору (п. 12) передача продукції в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами. Таких актів відповідачем не представлено.

Щодо посилань позивачів на помилки в тексті Договору, то суд вважає, що вони є технічними і жодним чином не впливають на суть правовідносин, що склалися між сторонами.

Щодо посилань позивачів на їх звернення до органів поліції та внесення відомостей до ЄРДР, то судом вони також відхиляються, оскільки представлена позивачами копія Витягу з кримінального провадження № 12015150260001217 не є доказом того, що з боку відповідача вчинені неправомірні дії. При цьому доказів на підтвердження вчинення з боку відповідача таких дій позивачами не подано.

З огляду на викладене вище позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, на підставі положень вказаної статті, судовий збір належить покласти на позивачів.

Керуючись ст. ст. 12, 13, ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 141, ст. ст. 258, 259, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Фермерського господарства “Діброва” про розірвання договору оренди землі, - відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції — Апеляційного суду Миколаївської області.

Суддя ОСОБА_8

19.06.2018