Рішення № 74901819, 29.05.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/7188/17

2/212/580/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м.Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого-судді: Козлова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Мариненко І.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_3 цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, та просив стягнути на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві з Публічного акціонерного товариства «Суха Балка» - 640 000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що він працював з 26.02.2001р. по 11.10.2016 р. підземним кріпильников на ШБУ ПАТ « Суха Балка».

27 грудня 2016 року рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини йому було встановлене професійне захворювання - радикулопатія попереково-крижова та шийна з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді деформуючого остеоартрозу, в поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого-другого ст) та колінних суглобів (ПФ другого ст.). Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.) група «А». ЛН першого-другого ст.

Причиною виникнення професійного захворювання стало перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

По факту професійного захворювання було проведено розслідування, комісією створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування професійного захворювання від 30 січня 2017 року де вказано, що працюючи на підприємстві він виконував роботи в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Тобто відповідач протягом тривалого часу грубо порушував ст.13 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII та ст. 153 КЗпПУ.

Оскільки він втратив своє здоров'я, та працездатність з вини підприємства, вважає, що відповідач по справі повинен відшкодувати йому моральну шкоду, наявність якої полягає у наступному: винним у заподіянні йому фізичної і моральної шкоди є підприємство – ПАТ «Суха Балка», що у порушення, діючого на той час, законодавства не створило безпечні, нешкідливі умови праці, не виконувало передбачені законом і нормативними актами норми і права охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не приймало заходів для облегшення або зменшення впливу шкідливих факторів на робочих місцях.

Оскільки професійне захворювання виникло у нього внаслідок низки порушень трудового законодавства адміністрацією підприємства, де він працював, що зазначено в акті розслідування, та визнано адміністрацією підприємства, норм з безпеки праці під час виконання трудових обов’язків, то заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці.

В зв’язку з професійним захворюванням змінився його образ та якість життя, що завдає йому моральних страждань.

Все вищенаведене і є підтвердженням душевних переживань, що призводять до значних і постійних моральних страждань та змушують його звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивач ОСОБА_1 наполягала на задоволенні позовних вимог у заявленому розмірі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ПАТ «Суха Балка» проти позову заперечувала у повному обсязі та вказала, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди. Підприємством було надано засоби захисту від шкідливих чинників. Крім того, при прийомі на роботу позивач був проінформований про шкідливі умови праці. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити в зв'язку з тим, що відсутній факт встановлення наявності вини відповідача та позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_5 встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 працював з 26.02.2001-17.10.2001 року підземним гірничим робітником, 17.10.2001 току по 06.08.2003 року кріпильником, з 06.08.2003 року - 30.03.2010 року підземним - кріпильником на ШБУ ВАТ «Суха Балка», з 02.04.2010 року по 01.04.2013 року підземним кріпильником, дільниця №28 на ТОВ «Криворіжшахтобуд», з 01.04.2013 року по 31.10.2014 року підземним кріпильником, дільниця №29 на ТОВ «Криворіжшахтобуд», з 01.11.2014 року по 11.10.2016 року підземним кріпильником на ШБУ ПрАТ «Євраз ОСОБА_5» у шкідливих умовах праці, що підтверджено копією трудової книжки.

27.12.2016р. медичним висновком лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально–профілактичного закладу Українського науково-дослідного інституту промислової медицини № 1673, ОСОБА_4 встановлені професійні захворювання:

- Радикулопатія папереково - крижова L5, S1 та шийна С5,С6,С7, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами з нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), деформуючого остереартрозу, у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого–другого ст.) та колінних ( ПФ першого-другого ст.) суглобів. М54.1;

- Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст.(пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), група «А». ЛН першого ст. J68.4.

Відповідно до інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання від 10.11.2016р. виданої Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області зазначено, що позивач працював в шкідливих умовах праці, які характеризувались фізичними перевантаженнями, підпадав під вплив підвищених параметрів аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони.

По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 24.01.2017р. де вказано, що ОСОБА_4 працюючи в підземних умовах шахти в шахтобудівельному управлінні ПрАТ «Євраз ОСОБА_5» з 06.08.2003р. по 11.10.2016р. підземним кріпильником, виконував весь комплекс робіт з кріплення підземних гірничих виробок та вилучення кріпленні з монтажу, демонтажу механічної частини гірничошахтного устаткування та механізмів, з 26.02.2001р. по 06.08.2003р. підземним гірничим робітником допомагав робітникам основних професій у виконанні виробничих операцій.

В підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати засоби малої механізації для переміщення вантажів з причин технологічного обмеження робочого простору перешкоджаючого їх застосування, внаслідок чого умови праці характеризувалися фізичними перевантаженнями.

Також внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування підпадав під вплив підвищених параметрів аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони ( п.16 Акту).

Причина виникнення професійного захворювання:

Важкість праці: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 40 кг, при нормі до 30 кг, робоча поза – не зручна 34/8% часу при гранично допустимій нормі 25%.

Вміст пилу з вмістом вільного діоксину кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони в 2,5 рази перевищує ГДК (5,0 мг/м3 при ГДК 2,0 мг,м3) по СанПін 4617-88 «Предельно допустимые концентрации (ПДК) вредных веществ в воздухе рабочей зоны)» ( п.17 Акту).

У відповідності до ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

У відповідності до ст.158 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо. Аналогічні вимоги передбачені ст. 21 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII.

Вина підприємства полягає в тому, що згідно діючого законодавства - статті 13 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII, підприємство зобов'язано було створити безпечні і нешкідливі умови праці. Вказаною нормою, передбачено, що роботодавець за невиконання вимог ст.13 вказаного закону несе відповідальністьбезпосередньо.

Факт провини підприємства підтверджується актом розслідування профзахворювання, висновком Українського НДІ Проммедицини № 1673 від 27.12.2016р.

Згідно ч.1 ст.237-1 КЗпП України «відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя».

Оскільки професійне захворювання виникло у позивача внаслідок порушення адміністрацією підприємства, де він працював, що підтверджено актом розслідування, норм з безпеки праці під час виконання трудових обов’язків, то заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці.

За висновком МСЕК від 24.10.2017р. серії 12 ААА №046255 позивачу була встановлена втрата професійної працездатності 55%, у тому числі 45% - радикулопатії та 10% - ХОЗЛ та 3 група інвалідності з переоглядом 01 жовтня 2018 року. Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує «забезпечення лікарськими засобами, ВМП, санаторно–курортного лікування».

В зв’язку з професійним захворюванням змінилися його образ та якість життя, що завдає йому моральних страждань. При захворюванні позивача повне одужання неможливе, і перспектива в майбутньому переносити болі, постійно лікуватись спричиняє йому моральні страждання.

Все вищенаведене і є підтвердженням душевних переживань позивача, що призводять до значних і постійних моральних страждань, адже в ЦКУ ч.2 ст.23 передбачено, що моральна шкода полягає:

у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров’я», тобто це визначене законодавцем формулювання, яке, саме по собі, позбавляє позивача якимось чином окремо доводити наявність моральних страждань від втрати здоров’я.

Рішенням Конституційного ОСОБА_5 України від 27.01.2004 року № 1-рп/2004 передбачено: «4.1. Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.

Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання..». Визначене спростовує твердження відповідача про відсутність доведення позивачем наявності моральних страждань.

Отже, наявність фізичних страждань і викликає моральні страждання, адже фізичний біль неможливо переносити без душевного болю – це є аксіоматична парадигма людського життя і навряд чи потребує якогось казуістичного опосередкованого доведення, на якому наполягав представник відповідача. Хоча, на спростування доводів представника відповідача, матеріали справи та відповіді надані позивачем у судовому засіданні, переконливо доводять, що стан залежності позивача від його хвороби на сьогоднішній день – є даність, яка формує його сприйняття оточуючого світу, породжує відчуття неповноцінності, яке тільки посилюється у позивача, перетворюючись на справжню муку, через чітке розуміння ним відсутності перспективи одужання у майбутньому.

Таким чином, у наслідок винних дій і бездіяльності адміністрації підприємства позивач відчуває як фізичні так і моральні страждання і переживання, викликані ушкодженням його здоров’я в результаті фізично шкідливих і небезпечних факторів при виконанні трудових обов’язків.

У відповідності до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно частині 3 ст.23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання П-4, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідача, який не забезпечив належні умови праці.

Рішенням Конституційного ОСОБА_5 України від 08.10.2008 року №20 рп-08 по справі № 1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦКУ та ст.237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз’яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 1167 ЦКУ - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно п.3 ч.1 ст.268 ЦКУ відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов’язаної з ушкодженням здоров’я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності.

У відповідності до ст.4 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року "Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного ОСОБА_5 України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року з питання відшкодування моральної шкоди безпосередньо работодавцем, у абзаці 9-му пункту 5-го встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Таким чином, з урахуванням, крім іншого, норми ст.13 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує роз’яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_5 України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, й приймає до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань позивача, ступінь втрати професійної працездатності за професійним захворюванням, який становить 55%, наявність третьої групи інвалідності, час протягом якого позивач працював у відповідача на посадах пов'язаних з виникненням професійного захворювання, глибину і ступінь його моральних страждань пов’язаних з фізичним станом здоров’я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили.

Враховуючи надані Пленумом Верховного ОСОБА_5 України роз’яснення, відповідно до яких, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи (абз. 2 п.9 вищенаведеної Постанови Пленуму).

Обговорюючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, настання негативних змін у її житті, неможливість відновлення стану, який мав потерпілий до професійного захворювання, з урахуванням ступеню вини відповідача, часу роботи на підприємстві відповідача в умовах шкідливих факторів, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний біль, обмежений в можливості роботи в домашньому господарстві, звичайних повсякденних заняттях та активному спілкуванні з сім`єю, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості.

Згідно Закону «Про державний бюджет України на 2018 рік», станом на 01.01.2018 року мінімальна заробітна плата становить 3723 гривни.

Суд вважає можливим стягнути на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі співрозмірній з проміжком часу з моменту встановлення професійного захворювання по момент розгляду справи в суді, 20 місяців, тобто двадцять мінімальних заробітних плат, що становить 74 460 гривень, що якимось чином стане компенсацією тим стражданням і переживанням, які він щоденно зазнає, а в задоволенні іншої частини вимог позивачу відмовляє.

Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 141, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 280-289, 354, 355 ЦПК України, ст. 13 Закону України "Про охорону праці", ст.ст.153, 237-1 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_4 – 74 460(сімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) гривень в порядку відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави судовий збір 704,80 гривень.

В іншій частині позовних вимог -відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Кривого Рогу на протязі тридцяти днів після проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повне рішення виготовлено і підписано 07 червня 2018 року.

Суддя: Ю. В. Козлов