Рішення № 74901737, 21.06.2018, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4954/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21 червня 2018 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Реброва С.О.

при секретарі Ратушній Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та виселення, –

встановив:

В грудні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в ході судового розгляду було уточнено, та згідно уточнених вимог, просить суд ухвалити рішення, яким відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, виселити з домоволодіння № 15 по вул. Пушкіна у м. Підгородньому Дніпропетровського району Дніпропетровської області, зобов'язавши їх не чинити позивачу перешкод в користуванні вказаним домоволодінням.

Представник позивача та позивач в судове засідання не з’явились, від представника надійшла заява про розгляд справи без їх участі, уточнені позовні вимоги підтримують та просять суд їх задовольнити.

Відповідачі до суду не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Суд вирішив розглядати справу у відсутність відповідачів, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позови, об’єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном,на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди,відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1, є власником домоволодіння № 15 по вул. Пушкіна у м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер у 1997 році.

Підставою визнання його права власності є рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2011 року по справі № 2-252/11.

Відповідно до ч. 4 6 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначає позивач, 15 червня 2016 року він провів державну реєстрацію права власності на домоволодіння № 15 по вул. Пушкіна у м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області і є його власником.

Ще у 2002 році, оскільки він працював та жив у м. Дніпро, на прохання його знайомого надав право тимчасового проживання у спадковому домі відповідачу ОСОБА_2 та її чоловіку ОСОБА_3 і вони заселилися у належний йому дім № 15 по вул. Пушкіна у м. Підгородньому Дніпропетровського району.

У 2007 році, відповідач ОСОБА_2 маючи намір заволодіти належним позивачу житлом, подала до суду позов про визнання за нею права власності на належне домоволодіння. ( Справа 2-157/07). 20 червня 2007 року Дніпропетровським районним судом ОСОБА_2 по вказаній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, а ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Дніпропетровського районного суду залишено без змін і з 25 жовтня 2007 року набрало чинності.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

В силу ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами судового захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право користування полягає в тому, що власник має юридично закріплену можливість використовувати корисні якості речі (майна) для себе, здобувати з цього користь, вигоду. Право розпорядження означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати, припиняти юридичну долю речі (майна). Право розпорядження закріплює абсолютну владу власника над річчю (майном), яка може виражатися навіть у відчуженні або знищенні речі (майна).

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом достовірно встановлено, що між сторонами склались неприязні стосунки, які, зокрема підтверджуються неодноразовими зверненнями позивача до відповідачів щодо усунення перешкод позивачу з боку відповідачів, щодо користування його майном.

Дії відповідачів на думку суду, є достатніми доказами наявності спору, перешкоджання користування позивачу його майном та є підставою для задоволення позову.

Згідно п.33 Постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57-59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Суд, зважаючи на встановлені обставини справи, вважає, що відповідачі порушують права позивача, шляхом перешкоджання йому у її користуванні нерухомим майном, внаслідок чого його вимоги є законними та обґрунтованими.

Оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено, а відповідачами не спростовано позовні вимоги.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 321, 383, 386, 391 ЦК України, суд,-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та виселення – задовольнити.

Виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, з домоволодіння №15 по вул. Пушкіна у м. Підгородньому Дніпропетровського (Дніпровського) району Дніпропетровської області, та зобов’язати їх не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні вищевказаного домоволодіння.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН: НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 551,20 гривень тобто з кожного 183,30 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя С.О. Ребров

Провадження № 2/175/2041/16