Постанова № 74899842, 20.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 515/1103/14-а

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Семенюк Л.А. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Е.,

за участю представника апелянтів - ОСОБА_1

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 березня 2018 року, постановлену у відкритому судовому засіданні в м. Татарбунари Одеської області, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Татарбунарської міської ради Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними та нечинними рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2014 року позивачі звернулись до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просили визнати незаконними та нечинними рішення Татарбунарської міської ради Одеської області №822-V від 25.10.2010 року про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а також рішення Татарбунарської міської ради народних депутатів №521 від 18.12.1997 року в частині передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки загальною площею 0,16 га, розташованої за зазначеною адресою.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 березня 2018 року закрито провадження по справі. Роз`яснено позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що вони мають право звернутись до суду з вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду позивачі надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять визнати незаконною та скасувати ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження по справі, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Доводами апеляційної скарги зазначено, що розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян - є одним з видів реалізації органом місцевого самоврядування власних владних повноважень - що, на думку апелянтів, є необхідною та достатньою підставою для віднесення даного спору до юрисдикції адміністративних судів.

Відзивів на апеляційну скаргу відповідачем та третіми особами не надано.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у відносинах, які склалися між сторонами, виник спір стосовно нерухомого майна присадибної земельної ділянки площею 0,10 га по вул. Скальська, 12-б в м. Татарбунари Одеської області, на яку, рішеннями відповідача Татарбунарської міської ради Одеської області від 18.12.1997 року та 25.10.2010 року, третій особі - ОСОБА_5 було передану в приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та ведення підсобного господарства (а.с.86-87), та наданням її останньому у приватну власність (а.с.115-116).

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що компетенція адміністративних судів на даний спір не поширюється, оскільки вимоги позивачів не стосуються захисту їх прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, зазначеного в якості відповідача, в даних правовідносинах відповідач не здійснює владну управлінську функцію.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, в якому фактично оскаржується правомірність набуття права власності на земельну ділянку.

Колегія суддів зазначає, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України (у редакції, яка діє з 15.12.2017 р.) в порядку адміністративного судочинства.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС України у редакції, чинній на час прийняття рішення).

У ч. 1 ст. 2 КАС України (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства визначено захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року) юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України ( в редакції, чинній на час звернення з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Колегія суддів зазначає, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2017 року по справі № 21-2465а16.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів. Крім того, рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації захисту свого речового права в порядку цивільного судочинства.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала Татарбунарського районного суду Одеської області відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 294, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 -залишити без задоволення.

Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 березня 2018 року - залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 25.06.2018 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик