Постанова № 74899219, 19.06.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р. Справа № 917/712/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Кохан Ю.В.

за участю:

представника стягувача - не з'явився

представника боржника - не з'явився

представника ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області - Прокопенко Ю.В. (довіреність № 07-29/2657 від 03.04.2018)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт», м. Глобине Полтавської області (вх. № 1005 П/3) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 19.04.2018 по справі № 917/712/16 (суддя Бунякіна Г.І.; ухвала підписана 25.04.2018), прийняту за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - промислова компанія «Полтавазернопродукт», м. Глобине Полтавської області

на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Пецяк Людмили Вікторівни при здійсненні зведеного виконавчого провадження № 51134720 з примусового виконання наказу господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 у справі № 917/712/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт», 39001, Полтавська область, м. Глобине, вул. Заводська, 1

до Товариство з обмеженою відповідальністю «Гадячсир», 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Будька, 47

про стягнення 6783361,41 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року стягувач - ТОВ «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» звернувся до Господарського суду Полтавської області зі скаргою, в якій посилаючись на несвоєчасність та неповноту проведення виконавчих заходів у зведеному виконавчому провадженні № 51134720 з примусового виконання наказу господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 у справі № 917/712/16, просив суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Пецяк Людмили Вікторівни та зобов'язати державного виконавця вжити всі належні та допустимі виконавчі дії, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19.04.2018 по справі № 917/712/16 у задоволенні скарги стягувача (від 07.03.2018 № 421, вх. № 138 від 13.03.2018) відмовлено з тих підстав, що доданими до матеріалів справи доказами підтверджується вжиття державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій заходів щодо розшуку коштів та майна боржника шляхом направлення запитів до органів доходів і зборів, установ та організацій, уповноважених здійснювати реєстрацію права власності на окремі види майна.

Стягувач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт», м. Глобине Полтавської області, із даною ухвалою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 19.04.2018 по справі № 917/712/16 та ухвалити нове рішення, яким скаргу стягувача на бездіяльність державного виконавця з примусового виконання наказу господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 у справі № 917/712/16 задовольнити; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Пецяк Людмили Вікторівни щодо несвоєчасного та неповного проведення виконавчих заходів у зведеному виконавчому провадженні № 51134720 з примусового виконання рішення та наказу господарського суду Полтавської області у справі №917/712/16; зобов'язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Пецяк Людмилу Вікторівну вжити всі належні та допустимі виконавчі дії при примусовому виконанні рішення та наказу господарського суду Полтавської області у справі №917/712/16, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги стягувач посилається на те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема, частини другої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме норми Закону України «Про виконавче провадження» і ці порушення призвели до неправильного вирішення справи. Стягувач вважає, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки тому факту, що державним виконавцем в порушення положень частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено обов'язок проведення перевірки майнового стану боржника не рідше ніж один раз на три місяці, такі запити переважно здійснені або ще в квітні-червні 2017 року (витяг з державного реєстру обтяжень рухомого майна ТОВ «Гадячсир» від 25.04.2017; довідка управління Держпраці у Полтавській області щодо реєстрації великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів боржника № 08- 11/2583 від 17.05.2017; відповідь територіального сервісного центру № 5345 МВС України у Полтавській області щодо проведення реєстраційних дій з транспортними засобами ТОВ «Гадячсир» № 746 від 03.06.2017), або здійснені після прийняття судом до розгляду скарги ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» про бездіяльність державного виконавця.

Стягувач стверджує, що судом першої інстанції не було з'ясовано, на які саме рахунки боржника надсилалися вимоги платіжні вимоги з метою списання коштів з рахунків боржника (від 20.11.2017, від 05.01.2018, від 12.02.2018), адже матеріали виконавчого провадження свідчать, що державним виконавцем кожного разу направляються платіжні вимоги до тих самих банківських установ на ті ж самі розрахункові рахунки боржника. При цьому державним виконавцем, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» не вживались заходи щодо виявлення інших рахунків боржника, не проводилась перевірка боржника один раз на два тижні щодо виявлення рахунків боржника; не робились запити до банківських та інших фінансових установ про надання інформації про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника. Крім того, стягувач вважає, що судом першої інстанції не досліджена та обставина, що в переліку рахунків боржника є рахунки, на які державним виконавцем взагалі не накладено арешт та на які не направлялися платіжні вимоги, а саме: - р/р 2604000004629 в АТ «Укрексімбанк»; р/р 260050000019769 в АТ «Укрексімбанк»; р/р2604111983000 в Полтавській філії АКІБ «УкрСиббанк».

Крім того, на думку стягувача, поза увагою суду залишилось те, що ТОВ «Гадячсир» здійснював та здійснює по теперішній час виробничу діяльність. У відзиві ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області зазначає, що державним виконавцем 15.03.2017, 20.09.2017 та 02.11.2017 здійснено виїзд за місцезнаходженням боржника, однак державний виконавець не здійснив перевірку виробничих потужностей боржника для виявлення виробленої продукції, що також є майном боржника, та в порушення норм статті 56 Закону «Про виконавче провадження» не накладено арешт на це майно.

Також стягувач наголошує, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, які свідчать про несвоєчасність та неповноту проведення виконавчих заходів у зведеному виконавчому провадженні № 51134720 та підтверджують неправомірну бездіяльність державного виконавця. Такими обставини на думку стягувача є те, що державним виконавцем не вжито всіх необхідних заходів примусового виконання рішення суду у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а саме: не встановлено майно боржника, яке знаходиться в інших осіб, а також майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб (стаття 53 Закону), не отримано інформацію про дебіторську заборгованість боржника (стаття 54 Закону), не здійснено запити до банківських та інших фінансових установ, органів доходів і зборів, інших державних органів, підприємств, в установ та організацій щодо надання інформації про наявні у боржника рахунки та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника (пункт 21 частини третьої статті 18, частини першої статті 52 Закону); не здійснено виклику керівника боржника та відбирання в нього пояснень з приводу невиконання судового рішення (пункт 14, пункт 18 частини третьої статті 18 Закону); не притягнуто посадових осіб боржника до відповідальності за невиконання рішення суду (стаття 76 Закону); не вжито заходів щодо обмеження керівника боржника у праві виїзду за межі України (пункт 19 частини третьої статті 18 Закону).

Стягувач вважає неправомірними твердження суду про те, що державний виконавець здійснює відповідні повноваження, передбачені частиною першою статті 54, пунктом 21 частини третьої статті 18, частини першої статті 53 Закону, пунктом 8 частини третьої статті 18 Закону України та пунктом 14 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» «на власний розсуд», адже відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, і саме з цією метою державний виконавець наділений певними правами під час здійснення виконавчого провадження, а не з метою користування ними «на власний розсуд».

Стягувач у своїй апеляційній скарзі звертає увагу суду апеляційної інстанції на неврахування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали практики ЄСПЛ, норм Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року і протоколів до неї.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт», м. Глобине Полтавської області на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 19.04.2018 по справі № 917/712/16. Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області та Товариству з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» надано строк для подання відзивів на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України до 18.06.2018. Призначено справу до розгляду на 19.06.2018 об 11:00 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 задоволено Клопотання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вх. № 791 від 13.06.2018) про участь представника в судовому засіданні при розгляді справи № 917/712/16 в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Київському районному суду міста Полтави.

15.06.2018 на адресу суду від Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 4571), в якому державна виконавча служба проти доводів скаржника заперечує та просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» без задоволення, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 19.04.2018 по справі № 917/712/16 залишити без змін, посилаючись на те, що наявними у справі доказами підтверджується відсутність бездіяльності державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду у даній справі у зведеному виконавчому провадженні № ВП 51134720, оскільки ним вжито всіх необхідних заходів відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

18.06.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.ел.пошта № 816), оригінал якої в паперовій формі надійшов до суду 20.06.2018. У цій відповіді на відзив стягувач просить задовольнити апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 19.04.2018 у справі № 917/712/16, посилаючись на те, що суд першої інстанції не надав належну оцінку тій обставині, що неподання органом державної виконавчої служби доказів вчинення державним виконавцем всіх заходів примусового виконання рішення суду в порядку, у спосіб та строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження», свідчать саме про неправомірну бездіяльність державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні №51134720.

18.06.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» надійшло клопотання (вх.ел.пошта 811, 817) про розгляд справи без участі його представника.

Згідно частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Боржник в судове засідання 19.06.2018 не з'явився. Відзиву на апеляційну скаргу стягувача не надав. Матеріали справи містять докази вручення йому копії ухвали про призначення справи до розгляду.

Враховуючи те, що неявка стягувача та боржника, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду (ч. 2 ст. 342 ГПК України), а надання письмового відзиву на скаргу є правом, а не обов'язком учасника процесу, колегія суддів вважає, що неявка стягувача та боржника в судове засідання 19.06.2018 не перешкоджає розгляду скарги за наявними у справі матеріалами.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення уповноваженого представника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Рішенням Господарського суду Полтавської області у справі № 917/712/16 від 21.07.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016, частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - промислова компанія «Полтавазернопродукт», стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» 5537946,74 грн. заборгованості за поставлені товарно-матеріальні цінності (молоко коров'яче незбиране) за умовами Договору № 193-П постачання молока коров'ячого незбираного від 12.01.2015 в період січня - жовтня 2015 року, 456476,81 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 40965,01 грн. 3 % річних, 546131,06 грн. пені за порушення договірних зобов'язань щодо оплати за придбане молоко, 152678,15 грн. інфляційних нарахувань та 83844,81 грн. судового збору. У стягненні 392,87 грн. 3 % річних та 4701,55 грн. пені у позові відмовлено.

На виконання вказаного рішення 10.11.2016 судом видано наказ про примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно частин другої та третьої статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За приписами статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч.3). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (ч. 5). У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону (ч. 7).

На підставі наявних у справі матеріалів судом першої інстанції встановлено, що 25.11.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Пецяк Людмилою Вікторівною за заявою стягувача відкрито виконавче провадження № 52984237 з виконання наказу господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 у справі № 917/712/16 (том 14 аркуш справи 177).

У зазначеній постанові державним виконавцем у відповідності до положень пункту 3 частини п'ятої статті 19 та частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно, а також попереджено останнього про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Постановою від 19.12.2016 виконавче провадження № 52984237 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 51134720, яке здійснює Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (том 14 аркуш справи 178).

Відповідно до приписів статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Посилаючись на несвоєчасність та неповноту проведення виконавчих заходів у зведеному виконавчому провадженні № 51134720, стягувач - ТОВ «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» звернувся до Господарського суду Полтавської області зі скаргою, в якій просив суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Пецяк Людмили Вікторівни щодо несвоєчасного та неповного проведення виконавчих заходів у зведеному виконавчому провадженні № 51134720 з примусового виконання наказу господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 у справі № 917/712/16 та зобов'язати зазначеного державного виконавця вжити всі належні та допустимі виконавчі дії при примусовому виконанні наказу господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 у справі № 917/712/16, визначені Законом України «Про виконавче провадження», а саме:

а) зробити запити у всі компетентні установи та організації для виявлення майна боржника;

б) отримати від органів доходів та зборів, банківських та інших фінансових установ актуальні дані про рахунки боржника, їх стан та рух коштів та операції за рахунками боржника;

в) накласти арешт на всі рахунки боржника;

г) отримати від органів доходів та зборів інформацію про дебіторську заборгованість боржника;

ґ) встановити майно боржника, яке знаходиться в інших осіб, а також майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб;

д) здійснити вихід за місцезнаходженням боржника для виявлення його майна;

е) провести перевірку майнового стану боржника щодо виявлення рахунків боржника, рухомого та нерухомого майна боржника;

є) викликати керівника ТОВ «Гадячсир» для надання пояснень за фактом невиконання рішення суду;

ж) ініціювати питання щодо застосування до винних осіб відповідальності за невиконання рішення суду;

з) письмово повідомити ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» про результати розгляду листа вих. № 367 від 27.02.2018 про вжиті заходи щодо примусового виконання рішення та наказу суду у зведеному виконавчому провадженні № 51134720.

В обґрунтування вимог скаржник послався на те, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області не вжито у встановленому порядку та передбачені Законом України «Про виконавче провадження» строки заходів щодо виявлення та розшуку майна боржника.

Положенням статті 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відмовляючи у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця суд першої інстанції з посиланням на положення Закону України «Про виконавче провадження» виходив з того, що доданими до матеріалів справи доказами підтверджується вжиття державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій заходів щодо розшуку коштів та майна боржника шляхом направлення запитів до органів доходів і зборів, установ та організацій, уповноважених здійснювати реєстрацію права власності на окремі види майна, що виключає бездіяльність державного виконавця, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Так, в силу статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки (ч. 1). Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4). Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (ч. 5).

Вищезазначені дії щодо визначення механізму примусового виконання судового рішення є обов'язком державного виконавця, встановленим законом.

Частинами четвертою та п'ятою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Частиною другою статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

За змістом статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Разом із тим, відповідно до пункту 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено конкретних строків, на протязі яких державний виконавець повинен здійснити всі необхідні заходи в межах виконавчого провадження щодо фактичного виконання наказу суду, але у відповідності до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням, окрім іншого, таких засад як обов'язковості виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», частину 1 статті 3 і частину четверту статті 11 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У рішенні у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.

У рішенні у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України», no. 15729/07, від 05.07.2012).

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи обґрунтованість оскаржуваної стягувачем ухвали, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судом першої інстанції здійснено ретельну перевірку матеріалів виконавчого провадження, яке містять докази реального здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду у даній справі відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, державний виконавець у відповідності до вимог частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звертався 20.11.2017, 05.01.2018 та 12.02.2018 до банківських установ з платіжними вимогами про стягнення коштів з боржника (том 14 аркуш справи 174); звертався з електронним запитом до Державної фіскальної служби України, про що свідчить копія відповіді № 1036528206 від 12.04.2018 про номери банківських рахунків, відкритих Товариством з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» (том 15 аркуш справи 242).

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено і це не оспорюється стягувачем, що згідно з постановами відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 12.05.2017 та 08.06.2017, прийнятими у відповідності зі статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти ТОВ «Гадячсир», що містяться на рахунках в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 331401, АТ «Укрсиббанк», МФО 351005, ПАТ «Правекс-банк», МФО 380838, ПАТ «Діамантбанк», МФО 320854, ПАТ «Південкомбанк», МФО 320876, ПАТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, АТ «Укрексімбанк», МФО 322313, АКБ Новий, МФО 305062, АТ «ОТП Банк», МФО 300528, Полтавській філії АКІБ «Укрсиббанк», МФО 331865 та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника (том 15 аркуші справи 23-25, 192-193).

Вказаним повністю спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджена та обставина, що в переліку рахунків боржника є рахунки, на які державним виконавцем не накладено арешт та на які не направлялися платіжні вимоги, а саме: р/р 2604000004629 в АТ «Укрексімбанк»; р/р 260050000019769 в АТ «Укрексімбанк»; р/р 2604111983000 в Полтавській філії АКІБ «УкрСиббанк».

Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Таким чином, періодичність проведення таких перевірок чітко визначена Законом України «Про виконавче провадження», тобто такі перевірки не мають вчинятися державним виконавцем одноразово.

Матеріали виконавчого провадження містять інформацію, щодо проведення вказаних виконавчих дій, а здійснені державним виконавцем перевірки майнового стану боржника вчинялися останнім неодноразово.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що в матеріалах виконавчого провадження містяться докази звернення державного виконавця до установ та організацій з метою виявлення майна боржника, зокрема:

- відповідь територіального сервісного центру № 5345 РСЦ МВС в Полтавській області № 746 від 03.06.2017 на запит державного виконавця щодо надання відомостей про проведення реєстраційних дій з транспортними засобами ТОВ «Гадячсир» (том 15 аркуш справи 14);

- довідка Управління Держпраці у Полтавській області № 08-11/2583 від 17.05.2017 щодо реєстрації великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів боржника (том 15 аркуші справи 20-22), відповідь Управління Держпраці у Полтавській області № 08-11/239 від 17.01.2018 щодо наявності майна, належного ТОВ «Гадячсир» (том 15 аркуші справи 197-200);

- інформація від 02.04.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ТОВ «Гадячсир» (том 15 аркуші справи 26-60);

- витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна ТОВ «Гадячсир» від 25.04.2017 (том 15 аркуші справи 61-67);

- відповідь Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 11-16-0.2-294/2-18 щодо наявності зареєстрованих за ТОВ «Гадячсир» земельних ділянок (том 15 аркуші справи 201-205);

- лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 10/01/3665 від 05.02.2018 про надання інформації щодо перебування у власності боржника прав на акції емітентів (том 15 аркуш справи 206).

15.03.2017 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області було здійснено виїзд за адресою ТОВ «Гадячсир» (м. Гадяч, вул. Будька, 47), під час якого було встановлено, що все рухоме та нерухоме майно боржника перебуває в заставі та іпотеці ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Укрсоцбанк», про що складено відповідний акт (том 15 аркуш справи 69).

В матеріалах справи містяться копії відповідних договорів іпотеки та договорів застави майна (том 15 аркуш справи 70-191).

Крім того, 15.03.2017 державним виконавцем вилучено у боржника 13004,52 грн. готівкових коштів, про що складено відповідний акт (том 15 аркуш справи 68).

Повторні виїзди державним виконавцем було здійснено 20.09.2017 та 02.11.2017, про що свідчать наявні у справі акти (том 15 аркуші справи 194-195).

Про вчинені державним виконавцем дії стягувача (у відповідь на запит останнього щодо вжиття заходів примусового виконання рішення та наказу суду у зведеному виконавчому провадженні № 51134720) було повідомлено листом № 1507 від 20.03.2018 (том 15 аркуші справи 207-208).

Таким чином, доводи стягувача про те, що державним виконавцем не вжито всіх заходів з примусового виконання рішення, а саме щодо виявлення рахунків та майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, спростовуються матеріалами виконавчого провадження та наявними у справі доказами.

Колегія суддів погоджується з аргументами заявника апеляційної скарги щодо недотримання державним виконавцем частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ відносно періодичності здійснення перевірки майнового стану боржника (кожні два тижні щодо виявлення рахунків та кожні три місяці щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника відповідно), однак при цьому, вважає необхідним зазначити, що із наданих суду доказів вбачається, що такі перевірки вчинялися державним виконавцем багаторазово, що виключає висновок про наявність факту неправомірної бездіяльності державної виконавчої служби під час примусового виконання рішення суду у даній справі.

Разом із цим, на момент звернення скаржника з відповідною скаргою до суду, наказ № 917/712/16 виконано частково.

Так, з рахунків ТОВ «Гадячсир» державним виконавцем списано кошти на загальну суму 65006,46 грн., які розподілено в порядку черговості згідно статей 45, 46 Закону та перераховано на користь ТОВ «Полтавазернопродукт» 34687,29 грн.

В той же час, слід зазначити, що безрезультатність вчинених державним виконавцем вищезазначених заходів примусового стягнення з боржника всієї суми коштів за наказом суду у даній справі, не може свідчити про його бездіяльність в цілому.

Поряд з цим, Закон України «Про виконавче провадження» містить низку норм, що визначають права державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, серед яких:

- право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів (частина перша статті 54 Закону України «Про виконавче провадження»);

- отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком (пункт 21 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»);

- звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб (частина перша статті 53 Закону України «Про виконавче провадження»);

- здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням (пункт 8 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»);

- викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні (пункт 14 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що невиконання зазначених дій не свідчить про бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби під час здійснення виконавчого провадження, оскільки їх вчинення для державного виконавця в силу Закону не є обов'язковим.

В апеляційній скарзі стягувач зауважує, що в матеріалах зведеного виконавчого провадження № 51134720 відсутня будь-яка інформація щодо виклику державним виконавцем керівника ТОВ «Гадячсир» для надання пояснень за фактом невиконання рішення суду, як і відсутня інформація про застосування державним виконавцем до посадових осіб боржника відповідальності за невиконання рішення суду, передбаченої статтею 76 Закону України «Про виконавче провадження» та звернення з поданням про обмеження керівника боржника у праві виїзду за межі України.

Однак доводи щодо необхідності ініціювання державним виконавцем питання щодо застосування до винних осіб відповідальності за невиконання рішення Господарського суду Полтавської області у справі № 917/712/16 від 21.07.2016 визнаються колегією суддів необґрунтованими і цим аргументам суд першої інстанції надав належну правову оцінку.

Законом України «Про виконавче провадження» визначено підстави притягнення винних осіб до відповідальності за невиконання законних вимог виконавця та порушення вимог цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 76 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 76 Закону України «Про виконавче провадження»).

Натомість, колегія суддів апеляційної інстанції, як і місцевий господарський суд, не вбачає в матеріалах справи жодних доказів на підтвердження наявності зазначених підстав для застосування до посадових осіб ТОВ «Гадячсир» відповідальності за невиконання рішення суду, передбаченої статтею 76 Закону України «Про виконавче провадження» або вчинення керівництвом боржника умисних дій, які направлені на уникнення відповідальності за невиконання рішення суду.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують, їм вже було надано оцінку господарським судом першої інстанції і мотивовано ним відхилено.

Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не було враховано, що державний виконавець не здійснив перевірку виробничих потужностей боржника для виявлення виробленої продукції та в порушення норм статті 56 Закону «Про виконавче провадження» не здійснив накладення арешту на це майно, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки ці обставини не зазначались стягувачем у скарзі на дії державного виконавця, а отже не були предметом дослідження суду першої інстанції під час її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи вищезазначене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що стягувач, як сторона виконавчого провадження, не надав достовірних доказів невжиття державним виконавцем належних виконавчих дій з примусового виконання рішення суду у справі № 917/712/16 та усіх необхідних заходів для виконання судового наказу, не довів суду бездіяльність державного виконавця та не надав належних доказів порушення своїх прав та законних інтересів.

За так, судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено у задоволенні скарги стягувача на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Пецяк Людмили Вікторівни при здійсненні зведеного виконавчого провадження № 51134720 з примусового виконання наказу господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 у справі № 917/712/16.

Оскаржувана стягувачем ухвала прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Стаття 276 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права і процесуального права.

З огляду на наведене, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт», м. Глобине Полтавської області залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 19.04.2018 по справі № 917/712/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 25.06.18

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.