Постанова № 74899018, 21.06.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року Справа № 903/859/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Огороднік К.М., суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В.

секретар судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2018 року у справі № 903/859/17 (суддя Шум М.С. ), повний текст рішення складено 27.03.2018 року,

за позовом Фізичної особи-підприємця Приходько Наталії Володимирівни

до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій "

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації

про спонукання до укладання договору

за участю представників:

позивача - Яремчук Р.Р., за договором,

відповідача - Гітун Н.І., за довіреністю, Черьомуха О.В., за довіреністю,

третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

ФОП Приходько Н.В. звернулась до Господарського суду Волинської області з позовом про спонукання до укладання договору ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", в обґрунтування якого послалась на обов'язковість укладання договору про надання автостанційних послуг згідно ст. 179 ГК України, ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт", Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997 року, Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 700 від 27.09.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.2010 року за № 1068/18363.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.03.2018 року вказаний позов задоволено та визнано укладеним між ФОП Приходько Н.В. та ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" договір про надання автостанційних послуг в редакції проекту договору № 22/09/17-1 ФОП Приходько Н.В. на умовах, викладених у резолютивній частині рішення.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Від позивача на адресу суду надійшов письмовий відзив, згідно якого позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Від скаржника на адресу суду надійшли письмові пояснення, згідно яких останній вказує про те, що вищевказаний договір, враховуючи положення ч. 3 ст. 179 ГК України, ч. 2 ст. 19 Конституції України не може бути укладений в примусовому порядку.

В судовому засіданні представники скаржника та відповідача повністю підтримали правові позиції, викладені в апеляційній скарзі, поясненнях до неї та відзиві на останню, надали пояснення в їх обґрунтування.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та дату засідання третя особа була належним чином повідомлена судом.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам апеляційний суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 19.09.2017 року між ФОП Приходько Н.В. та Департаментом інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації було укладено два договори про організацію перевезень пасажирів: № 2574 за маршрутами: Нововолинськ - Луцьк, Луцьк - Будятичі, № 205 Будятичі - Нововолинськ. Термін дії договору з 27.10.2017 року по 26.10.2022 року; № 2576 за маршрутом: Луцьк - Нововолинськ. Термін дії договору з 25.09.2017 року по 24.09.2022 року.

Згодом, 22.09.2017 року позивачем на адресу ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" було надіслано договір про надання автостанційних послуг № 22/09/17-1 від 22.09.2017 року. Вказаний договір було надіслано разом із супровідним листом № 22/09/17-1 від 22.10.2017 року, до якого позивачем додано підписані два примірники договору № 22/09/17-1 від 22.09.2017 року про надання автостанційних послуг, копію договору укладеного із Департаментом інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації від 19.09.2017 року за № 2574, копію договору укладеного із Департаментом інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації від 19.09.2017 року за № 2576, затверджений розклад руху автобусів на маршруті - 2 ек. та таблиці вартості проїзду пасажирів автобусами на маршрутах та вартість перевезення багажу.

У відповідь на вказане, ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" було надіслано лист, згідно якого Товариство відмовляється від підписання договору про надання автостанційних послуг № 22/09/17-1 від 22.09.2017 року.

ФОП Приходько Н.В., вважаючи, що такі дії відповідача є порушенням норм чинного законодавства, звернулась з відповідним позовом до суду про спонукання відповідача до укладення вищевказаного договору.

Суд першої інстанції, за результатами розгляду справи, позовні вимоги ФОП Приходько Н.В. задовольнив у повному обсязі.

Рівненський апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційної скарги відповідача, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому, апеляційний суд встановив наступні обставини та керувався такими мотивами.

В силу ч. 3 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частинами 1, 3 ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором. Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Пунктом 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (далі - Правила) встановлено, що перевізник укладає з автостанцією договір про надання послуг автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Примірну форму договору затверджує Міністерство інфраструктури.

Відповідно до п.п. 5.2 Порядку регулювання діяльності автостанцій (далі - Порядок) на обумовлений сторонами строк договором визначаються: перелік та обсяги обов'язкових та інших послуг, що надаються автостанцією перевізникові; вартість обов'язкових послуг у відсотках від загальної суми вартості проїзду від реалізованих через каси автостанцій квитків та порядок проведення розрахунків; порядок та строки погодження додаткових рейсів; умови для відпочинку водіїв та відстою автобусів на території автостанції; строки перерахування автостанцією коштів від продажу квитків згідно з п. 4.4 розділу IV цього Порядку, розмір неустойки за кожний день прострочення перерахунку; умови щоденного (міжзмінного) відпочинку водіїв (у разі надання послуги); умови перевірки технічного стану автобусів (у разі надання послуги); умови зберігання автобусів (у разі надання послуги). Власник зобов'язаний укласти з перевізником договір про надання послуг автостанції за наявності у перевізника договору про організацію перевезень на автомобільних маршрутах загального користування з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною чи районною державною адміністрацією або дозволу Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті на перевезення пасажирів на маршруті загального користування, розкладом руху якого передбачено заїзд на автостанцію власника.

Враховуючи вищевказані норми, у відповідача в силу прямої вказівки закону виник обов'язок щодо укладення договору про надання автостанційних послуг. Укладення договору про надання автостанційних послуг, є обов'язковим.

Згідно приписів ч. 1-2 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Якщо одна із сторін ухиляється від укладення договору, то вказаний спір може бути вирішено відповідно до вимог ст. 187 ГК України і предметом такого спору може бути визнання укладеним договору з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Разом з тим, спонукання до укладання договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування (у тому числі державного замовлення) який видано компетентним органом.

Із наявного в матеріалах справи запропонованого позивачем проекту договору про надання автостанційних послуг вбачається, що останній повністю відповідає нормам Закону України "Про автомобільний транспорт", Порядку регулювання діяльності автостанцій Правилам надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, типовому технологічному процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженому наказом Міністерства транспорту України № 565 від 28.09.2001 року, примірній формі договору про надання послуг автостанцією перевізникові, затвердженій наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 860 від 30.11.2010 року, та містить всі істотні умови необхідні для даного виду договору.

Відтак, зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим задоволення судом першої інстанції позову ФОП Приходько Н.В.

Стосовно тверджень відповідача про вже існування між сторонами договірних відносин, та відсутність у зв'язку з цим необхідності укладення іншого договору, який змінює існуючі договірні відносини між сторонами, то такі твердження розцінюються судом критично, оскільки договір, чи додаткова угода, які укладені між сторонами, де б передбачалось надання послуг з обслуговування перевезень пасажирів автобусами саме за маршрутами Нововолинськ - Луцьк, Луцьк - Будятичі, Будятичі - Нововолинськ, Луцьк - Нововолинськ (час відправлення з АС м. Луцька о 8 год.25 хв. та з АС м. Нововолинська о 12 год.55 хв.) в матеріалах справи відсутні, при цьому, наявні в матеріалах справи договори не регулюють організацію перевезень по зазначених вище маршрутах, а укладання договору про надання автостанційних послуг на нові маршрути є обов'язковим в силу закону.

Позиція відповідача стосовно надання власнику автостанції документів необхідних для укладання договору (зокрема паспорта маршруту) також не є обґрунтованою, оскільки, як встановлено п. 2.1. Порядку розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 278 від 07.05.2010 року, паспорт маршруту включає: схему маршруту; характеристику маршруту, у тому числі відомості щодо усіх залізничних переїздів, через які проходить автобусний маршрут (у разі їх наявності); копію затвердженого організатором розкладу руху автобусів; графік режиму праці та відпочинку водіїв; таблицю вартості проїзду, затверджену перевізником (для регулярних перевезень); список пасажирів (для регулярних спеціальних перевезень), перевезення яких передбачено договором про регулярні спеціальні перевезення та які застраховані в установленому законодавством порядку (крім маршрутів регулярних спеціальних перевезень у межах населеного пункту та маршрутів, що виходять за межі території населеного пункту, протяжність яких не більше ніж 50 кілометрів, а також туристично-екскурсійних перевезень); відомості про зміни на маршруті; умови здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); акт відповідності паспорта автобусного маршруту умовам здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); договір про надання послуг (для регулярних спеціальних перевезень); відомості про виявлені порушення умов здійснення перевезень пасажирів, що розміщуються на зворотному боці титульного аркуша паспорта (для регулярних спеціальних перевезень). У паспорті маршруту зазначають назву маршруту, яка складається з назв початкового та кінцевого пунктів маршруту (зупинок), а для приміських, міжміських автобусних маршрутів загального користування - з назв автостанцій, у разі їх відсутності - з назв зупинок, передбачених розкладом руху.

Згідно п.10 Примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові до вказаного договору перевізник має надавати не паспорт маршруту, як зазначає відповідач, а копію договору (договорів) перевізника з місцевим органом виконавчої влади чи дозволу (дозволів) Державтотрансадміністрації на обслуговування маршруту (маршрутів), рейсу (рейсів); копію затвердженого розкладу руху автобусів на маршруті (маршрутах); таблиці вартості проїзду пасажирів автобусами на маршруті (маршрутах), рейсі (рейсах), які обслуговує перевізник, та - вартість перевезення багажу.

Позивачем надано відповідачу разом із проектом договору № 22/09/17-1 від 22.09.2017 року про надання автостанційних послуг копії договорів про організацію перевезень пасажирів № 2574 та № 2576 від 19.09.2017 року, копії розкладів руху автобусів та таблиці вартості проїзду. Разом з цим, інших документів позивач не зобов'язаний надавати для відповідача при укладенні договору про надання автостанційних послуг.

Стосовно тверджень скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні справи, колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі було порушено судом ухвалою суду від 10.11.2017 року, тобто в період дії ГПК України, введеного в дію Постановою Верховної Ради України № 1799-ХІІ від 06.11.1991 року.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 року № 2147-VIII, яким зокрема, ГПК України викладений в новій редакції. Перехідними положеннями нової редакції ГПК України не врегульовано порядку завершення розгляду справ за правилами того процесу, за якими їх розгляд був розпочатий. Натомість, пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції від 15.12.2017 року, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України в редакції від 15.12.2017 року загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою від 11.01.2018 року судом першої інстанції було постановлено справу № 903/859/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 16.01.2018 року. У зазначеній ухвалі відображено факт набрання чинності з 15.12.2017 року Законом України від 03.10.2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів", яким зокрема, ГПК України викладено в новій редакції.

Відтак, враховуючи прийняття 11.01.2018 року ухвали про розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, судом не порушено строки проведення підготовчого провадження, визначені ч. 3 ст. 177 ГПК України.

Таким чином, обчислення скаржником строку підготовчого провадження з 10.11.2017 року є безпідставним, оскільки Закон України "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів", набрав чинності з 15.12.2017 року.

Стосовно тверджень відповідача про те, що наказ Міністерства транспорту та зв'язку України № 860 від 30.11.2010 року про затвердження Примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові не підлягає до застосування, оскільки останній не зареєстрований в Міністерстві юстиції України та посилання на нього відсутні в п. 14 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів № 176 від 18.02.1997 року, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

В п.п. 4, 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 731 від 28.12.1992 року передбачено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що: зачіпають соціально-економінчі, політичні особисті та інші права, свободи і законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням зобов'язань України у сфері європейської інтеграції та права Європейського Союзу (acquis ЄС), практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації; мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

На державну реєстрацію не подаються акти: персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо); дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми; оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення); якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів; спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм; рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

Скаржник вказує про те, що наказ підлягає реєстрації в Міністерстві юстиції України в силу того, що він містить норми, що зачіпають право громадян на свободу пересування, що закріплене в ст. 33 Конституції України.

Вказаний висновок скаржника не відповідає жодним нормам чинного законодавства, а є його власним тлумаченням, оскільки жодна норма наказу не зачіпає право громадян на свободу пересування, а навпаки, наказ спрямований на організацію виконання рішень як вищестоящих органів, так і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм, а в силу п. 5 Положення, вказаний наказ не підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Крім того, скаржник в поданих до суду апеляційної інстанції письмових поясненнях 30.05.2018 року зазначає, що умови п. 3.1. договору не погодженні сторонами та не можуть бути прийнятними для відповідача. Однак, таке твердження відповідача не відповідає фактичним обставинам і спростовується наступним.

Судом встановлено, що п. 3.1. договору не лише погоджений, але й виконується відповідачем за маршрутами: Нововолинськ - Луцьк, Луцьк - Будятичі, № 205 Будятичі - Нововолинськ з 27.10.2017 року та за маршрутом: Луцьк-Нововолинськ (час відправлення з АС м. Луцька о 8 год.25 хв. та з АС м. Нововолинська о 12 год.55 хв.) з 25.09.2017 року, що не заперечується відповідачем.

Згідно п.п. 4.1., 4.2. Порядку регулювання діяльності автостанції, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 700 від 27.09.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1068/18363 10.11.2010 року, вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій власника квитків та вартості перевезення багажу на автобуси відповідного перевізника. Вартість обов'язкових послуг визначається за договором перевізника з власником, але не може бути вищою від вартості, розрахованої за цим порядком.

Відповідно до вже існуючих договорів, укладених між позивачем та відповідачем, а саме: договору про надання автостанційних послуг № 312/15 від 01.07.2015 року, договору про надання автостанційних послуг № 312/16 від 01.03.2016 року, договору про надання автостанційних послуг № 30/05/16-3 від 30.05.2016 року, договору про надання автостанційних послуг № 06/10/16-4 від 06.10.2016 року, договору про надання автостанційних послуг № 09/12/16-3 від 09.12.2016 року, договору про надання автостанційних послуг № 14/03/17-1 від 14.03.2017 року, вартість обов'язкових послуг визначена в розмірі 10 відсотків. Жодних інших розрахунків відповідачем надано не було. Що ж стосується п. 2.3.7. та 2.3.8. договору, то вони є аналогічні вказаним пунктам у вищевказаних договорах і не створюють додаткових обов'язків для осіб, які не є його сторонами тим паче не є підставою для примушування останніх до певних дій.

Зважаючи на все вищевказане, доводи ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", зазначені в апеляційній скарзі викладені в довільному трактуванні норм чинного законодавства та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та встановленими судами обставинами, а відтак, не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що скаржник не надав доказів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку про те, що його заперечення позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому оскаржуване рішення винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2018 року у справі № 903/859/17 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст.ст.287-291 ГПК України.

3. Матеріали справи № 903/859/17 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складено 25.06.2018 року.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.