Рішення № 74897708, 23.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2018 р. Справа№805/2681/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити та виплатити пільгову пенсію, стягнення матеріального та морального збитку,-

ВСТАНОВИВ:

17 квітня 2018 року позивач, ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області (ідентифікаційний код 41250905, 87502, м.Маруполь, пр..Перемоги, 16). З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області №46 від 20 жовтня 2017 року; зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області призначити та виплатити ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до абзацу п'ятого пункту третього розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 28 травня 2016 року; стягнути з Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області матеріальні збитки у розмірі 11000,00 грн.; стягнути з Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області моральний збиток у розмірі 20000,00 грн. Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області надати суду звіт про виконання судового рішення у визначений судом термін у відповідності до ст.129-1 Конституції України та ст.382 КАС України. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду №264/5526/16-а від 29.08.2017, зокрема, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 7 липня 2016 про призначення пенсії відповідно до абзацу п'ятого пункту третього розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В цій постанові зазначено, що відповідач протиправно відмовив ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії, як особі, яка виховує дитину-інваліда на тій підставі, що дружина позивача використала право на призначення дострокової пенсії, як матір інваліда з дитинства. 20 жовтня 2017 року за результатом повторного розгляду відповідачем прийнято рішення зі змінами №46, в якому зазначено про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії, після досягнення 55 років та за наявності 20 років страхового стажу. Позивач вважає, що рішення прийнято без урахування висновків суду та встановлених обставин та є умисним невиконанням рішення суду.

14 травня 2018 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

04 червня 2018 року відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що з метою виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду №264/5526/16-а від 29.08.2017 Управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та відмовлено у призначенні пенсії. Також, зазначив, що позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діянь відповідача, причинного зв'язку між шкодою та діяннями відповідача. Просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

6 червня 2018 року ухвалою суду зобов'язано Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області у строк до 20 червня 2018 року надати пенсійну справу ОСОБА_1, документи Пенсійного фонду, що стосуються прийнятого спірного рішення; пояснення щодо врахування при прийнятті рішення наступних обставин: чи виховував позивач дитину-інваліда до 6-річного віку, чи досяг 55 річного віку і чи має 20 років страхового стажу; призначено розгляд справи в судовому засіданні на 23 червня 2018 року.

У судове засідання призначене на 23 червня 2018 року відповідач не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, копія ухвали від 06.06.2018 отримана відповідачем 13 червня 2018 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення, при цьому на виконання вимог ухвали документів до суду не надано.

Разом з цим, суд не вбачає наявних підстав для задоволення клопотання про продовження терміну надання додаткових доказів, яке надійшло до суду 20.06.2018 від Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області, з огляду на те, що це управління не є учасником справи, а зобов'язання надати документи стосується Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області.

Представник позивача та позивач до суду з'явилися, надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

За таких обставин суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши заяви по суті, суд встановив наступне.

29 серпня 2017 року Донецьким апеляційним адміністративним судом винесена постанова щодо скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя від 28.07.2016 року №10357/03 про відмову в призначенні пенсії; зобов'язання Управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 7 липня 2016 про призначення пенсії відповідно до абзацу п'ятого пункту третього розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Колегію суддів у вказаному судовому рішенні зазначено, що закон не передбачає обмеження права на призначення дострокової пенсії за віком іншому з подружжя, в разі смерті того з подружжя, хто вже скористався цим правом, а, отже, відповідачем протиправно відмовлено позивачу в призначенні дострокової пенсії, як особі, яка виховує дитину-інваліда на тій підставі, що дружина позивача використала право на призначення дострокової пенсії, як матір інваліда з дитинства. Також судом зазначено, що у спірному рішенні №10357/03 від 28.07.2016 пенсійний орган не давав оцінку наявності (відсутності) інших обов'язкових умов для призначення пенсії згідно зазначених приписів Закону №1058, а саме: чи виховував позивач дитину-інваліда до 6-річного віку, чи досяг 55 річного віку і чи має 20 років страхового стажу. Окрім цього, судом апеляційної інстанції встановлено та зазначено у постанові про те, що на вихованні у батька ОСОБА_1 знаходиться його син - дитина-інвалід. Постанова набрала законної сили.

20 жовтня 2017 року Управлінням Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя на виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 №264/5526/16-а розглянута заява ОСОБА_1 від 07.07.2016 №2713 та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, в якому зазначено, що мати, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зробила свій вбір та використала право на дострокове призначення пенсії, як мати, яка народила та виховувала до 6 річного віку дитину-інваліда з дитинства, у зв'язку з чим відмовлено ОСОБА_2 у призначенні пенсії, після досягнення 55 років та за наявності 20 років страхового стажу.

За приписами ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно абз.4, 5 п.3 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058 тимчасово, до прийняття відповідного закону: жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності не менше 20 років страхового стажу.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 №264/5526/16-а встановлено право позивача на отримання дострокової пенсії за умови досягнення 55 річного віку, 20 років страхового стажу та виховування позивачем дитину-інваліда до 6-річного віку.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Частино четвертою ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно пункту першого частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Судом апеляційної інстанції встановлено та зазначено у постанові про те, що на вихованні у батька ОСОБА_1 знаходиться його син - дитина-інвалід, крім того як зазначено в рішенні про відмову від 20.10.2017 №46 він досяг 55 років та має наявний 20 річний страховий стаж, отже наявні всі підстави для призначення пенсії відповідно до абзацу п'ятого пункту третього розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з чим рішення про відмову у призначенні пенсії від 20.10.2017 №46 підлягає скасуванню.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено розгляд адміністративних справ судом не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що на виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 №264/5526/16-а управлінням Пенсійного фонду повторно відмовлено у призначенні пенсії, суд вважає за необхідне для ефективного захисту порушених прав позивача зобов'язати відповідача саме призначити та виплатити дострокову пенсію починаючи з 28 травня 2016 року, тобто з дня досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом п'ятим пункту третього розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Щодо встановлення судового контролю суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, у викладеній нормі йдеться про право, а не обов'язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення. Водночас з цим, позивачем не наведено, і матеріли справи також не містять обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення. Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн. суд зазначає наступне.

Положеннями ст.56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995р. №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що відсутність мінімально достатнього рівня матеріального забезпечення, нормального харчування, догляду за дитиною інвалідом, відпочинку, постійним зверненням за правовою допомогою з метою виконання судового рішення завдало значної моральної шкоди.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди внаслідок протиправної поведінки відповідача, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердив наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача.

Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди.

Згідно ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач, зокрема просив стягнути з відповідача 11000,00 грн. мотивуючи тим, що це є витрати на правову допомогу, за якою він вимушений був звернутися в результаті неправомірних дій відповідача та які підлягають відшкодуванню з боку відповідача.

Частинами 1, 3 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До складу судових витрат, зокрема, віднесені витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами, розмір таких витрат визначається на підставі доказів про понесені стороною витрати (договори, рахунки, платіжні документи тощо) та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній роботі (описи, акти виконаних робіт тощо).

На підтвердження надання правничої допомоги до суду надані договори укладені між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) 26.09.2016, 15.07.2017, 20.03.2018, предметами яких є участь в якості представника позивача в адміністративній (цивільній) справі щодо визнання неправомірними дій пенсійного органу у відмові в призначенні пенсії. Згідно п.2 цих договорів винагороди складають 3000,00 грн., 5000,00 грн., 3000,00 грн. відповідно та вносяться на момент підписання договору. До договору надані квитанції про сплату послуг.

Разом з цим, з наданих документів не вбачається можливим визначити обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що стосуються адміністративної справи, яка розглядається у даному провадженні та співмірність цих витрати з фактично виконаною роботою, у зв'язку з чим суд не знайшов підстав для розподілу цих витрат між сторонами.

Крім того, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27 березня 2018 року внесено запис №22740060007002060 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_4 при цьому, позовна заява складена та підписана 11 квітня 2018 року особисто позивачем, тобто після дії вказаних договорів.

Щодо судових витрат пов'язаних зі сплатою судового збору суд зазначає наступне.

При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2819,20 грн., що підтверджується квитанцією від 02.05.2018 №0.0.1026438158.1.

Разом з цим, 08 травня 2018 року позивачем надана заява про зменшення позовних вимог, в якій заявлено дві вимоги немайнового характеру та одну майнового характеру.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені тільки в частині немайнового характеру, присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачений судовий збір у розмірі 1409,60 грн.

Керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити та виплатити пільгову пенсію, стягнення матеріального та морального збитку задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області №46 від 20 жовтня 2017 року.

Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області призначити та виплатити ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до абзацу п'ятого пункту третього розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 28 травня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області (ідентифікаційний код 41250905, 87502, м.Маруполь, пр..Перемоги, 16) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча дев'ять) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кошкош О.О.