Рішення № 74897119, 07.06.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 червня 2018 року Справа № 808/1053/18 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши у за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 69120)

до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України

м. Запоріжжя (вул. Карпенка-Карого, 25-А, м. Запоріжжя, 69014)

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії по інвалідності з 01.03.2018; зобов'язати відповідача призначити позивачу з 01.03.2018 пенсію по інвалідності з одночасною виплатою довічного грошового утримання судді.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є інвалідом І групи внаслідок загального захворювання. Крім того, має статус судді у відставці. Відповідачем було відмовлено у призначенні позивачу пенсії по інвалідності у зв'язку із тим, що позивач отримує довічне грошове утримання судді у відставці. Позивач вважає таку відмову протиправною, через що звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 02.04.2018, через невідповідність вимогам КАС України, позов залишено без руху.

У визначений судом строк позивач усунув недоліки позову.

Ухвалою суду від 10.05.2018 відкрито спрощене провадження у справі, судове засідання призначено на 05.06.2018 без виклику учасників справи.

01.06.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Позивач народився 05.01.1953.

З 10.07.1987 по 15.09.2016 позивач працював суддею Апеляційного суду Запорізької області.

Під час роботи суддею, 06.01.2013 позивачу за його заявою була призначена пенсія за віком у зв'язку із досягненням 60 років.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серія АВ №0296759 від 05.03.2015 позивачу встановлена І група інвалідності за загальним захворюванням.

З 25.02.2015, у зв'язку із встановленням позивачу інвалідності, відповідачем була призначена доплата позивачу доплата на догляд.

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Запорізької області від 15.09.2016 №72-к позивача було виключено зі складу суддів цього суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Станом на 15.09.2016 позивач мав загальний стаж роботи 42 роки 11 місяців та 23 дні.

З 19.09.2016 відповідачем позивачу за його заявою призначене довічне грошове утримання судді у відставці та припинено виплату пенсії за віком.

Вважаючи, що йому припинено виплату пенсії по інвалідності позивач оскаржив до суду таке припинення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 у справі №336/1973/17 позивачу було відмовлено у задоволенні позову, оскільки пенсія по інвалідності позивачу не призначалась, а тому відсутні підстави для поновлення виплати такої пенсії.

01.03.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності. Станом на 01.03.2018 позивач досяг 65-річного віку.

Листом від 14.03.2018 №137/Я-1 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що відсутні правові підстави для при значення позивачу пенсії по інвалідності у зв'язку із виплатою йому довічного грошового утримання судді у відставці.

Статтею 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За приписами ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058 визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

При цьому в ст. 1 Закону №1058 міститься визначення терміну пенсія, відповідно до якого пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

За приписами ст. 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком виникає у особи при досягненні визначеного цієї нормою віку та за наявності визначеного страхового стажу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону №1058 пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Відповідно до ст. 34 Закону №1058 пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.

Частиною 1 статті 36 Закону №1058 визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

З наведеного вбачається, що лише один вид пенсій може бути призначений у зв'язку із досягненням особою певного віку.

При цьому пенсія по інвалідності може бути призначена лише особі, яка має статус інваліда.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон №1402) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом №1058.

Отже, за приписами ч. 1, 2 ст. 142 Закону №1402 право на пенсію, визначену у цій статті, виникає у судді у відставці лише після досягнення віку, встановленого ч. 1 цієї статті.

Законодавець не визначив у наведеній нормі, яка саме пенсія може бути призначена судді у відставці, але виходячи з того, що виникнення права на таку пенсію пов'язане із досягненням суддею у відставці визначеного в ч. 1 ст. 142 Закону №1402 віку, суд дійшов висновку про те, що наведена норма стосується призначення пенсії за віком.

Частиною 5 статті 142 Закону №1402 визначено, що пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

В статті 142 Закону №1402 законодавець чітко розмежовує поняття пенсія та довічне грошове утримання судді у відставці. Отже, ці поняття не є тотожними та їх правова природа є різною.

За приписами ст. 10 Закону №1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Суд зазначає, що зазначена норма стосується призначення пенсії та не стосується призначення довічного грошового утримання судді у відставці.

Жодної норми права, яка б обмежувала право позивача на призначення та отримання одночасно пенсії по інвалідності та довічного грошового утримання судді у відставці законодавство України не містить. Крім того, суд зазначає, що право на призначення пенсії по інвалідності виникло у позивача у березні 2015 року, тоді як право на довічне грошове утримання судді у відставці лише після виходу у відставку - у вересні 2016 року.

Норма ст. 142 Закону №1402 обмежує позивача лише у виборі пенсії за віком або довічного грошового утримання судді у відставці та не обмежує у одночасному призначенні пенсії по інвалідності та довічного грошового утримання судді у відставці.

Посилання відповідача на судову практику суд відхиляє, оскільки в наведених відповідачем судових рішеннях йдеться про призначення пенсії за віком, а не про призначення пенсії по інвалідності, при цьому правових позицій щодо відсутності у судді у відставці права на призначення пенсії по інвалідності у зв'язку із призначенням довічного грошового утримання судді у відставці зазначені судові рішення не містять.

Оскільки позивач як інвалід І групи має право на призначення пенсії по інвалідності, і законодавство України (зокрема ст. 142 Закону №1402) не обмежує його у одночасному призначенні та отриманні довічного грошового утримання судді у відставці та пенсії по інвалідності, то суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії по інвалідності.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведених вище підстав суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, а відтак про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Доказів здійснення позивачем судових витрат матеріали справи не містять, тому суд не вирішує питання про їх розподіл.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 69120) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (вул. Карпенка-Карого, 25-А, м. Запоріжжя, 69014) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя у призначенні ОСОБА_1 з 01.03.2018 пенсії по інвалідності.

3. Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (вул. Карпенка-Карого, 25-А, м. Запоріжжя, 69014, код ЄДРПОУ 41248959) призначенні ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 69120, РНОКПП НОМЕР_1) з 01.03.2018 пенсію по інвалідності з одночасною виплатою довічного грошового утримання судді у відставці.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 07.06.2018.

Суддя Ю.П. Бойченко