Ухвала суду № 74896928, 25.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

25 червня 2018 р. Справа №805/4878/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Логойда Т.В., перевіривши виконання вимог законодавства при подачі позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: зобов'язати Головне управління Держпраці у Донецькій області призначити повторне (додаткове) спеціальне розслідування нещасного випадку, що стався 05 грудня 2016 року о 19 год. 15 хв. на ПАТ «ШУ «Покровське» з ним як гірничим майстром підземним дільниці ВТБ при виконанні трудових обов'язків, спеціальною комісією в іншому складі.

Фактичним предметом спору є непогодження позивача з висновками комісії спеціального розслідування про те, що нещасний випадок, який стався з ним, не пов'язаний з виробництвом, які викладені вказаною комісією в акті від 27 листопада 2017 року (і, як відображено у вказаному акті, стали підставою для прийняття акту про нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом, форми Н-5 від 27 листопада 2017 року), у зв'язку з чим позивач вважав, що має бути призначено повторне (додаткове) спеціальне розслідування нещасного випадку спеціальною комісією в іншому складі.

Для цього він звернувся до відповідача зі скаргою, в якій просив: призначити повторне (додаткове) спеціальне розслідування нещасного випадку, який стався з ним 05 грудня 2016 року, спеціальною комісією в іншому складі; за результатами роботи комісії скасувати акт форми Н-5 від 27 листопада 2017 року.

На скаргу надано відповідь від 07 березня 2018 року, в якій зазначено, що у зверненні відсутня додаткова інформація щодо обставин і причин настання нещасного випадку, яка могла би бути підставою для призначення повторного (додаткового) спеціального розслідування нещасного випадку спеціальною комісією в іншому складі.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається судом, встановленим законом, орган, який, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини 1 статті Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, тобто спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, яка визначає справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Даний спір виник з трудових правовідносин.

Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикцію адміністративних судів поширено на справи, які виникають з трудових спорів лише щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1 ст. 19 вказаного Кодексу).

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

До осіб, які проходять публічну службу, позивач не належить.

Отже, даний спір виник з трудових правовідносин, і розгляд таких справ не здійснюється за правилами адміністративного судочинства, а підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Щодо посилань позивача на те, що відповідач є суб'єктом владних повноважень.

Статтею 171 Кодексу законів про працю України визначено, що власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 36 вказаного Закону факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

Отже, статтею 171 Кодексу законів про працю України та статтею 22 Закону України «Про охорону праці» організація та проведення розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, покладається на роботодавця, що відбувається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1232 затверджено Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Цей Порядок визначає процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах (далі - підприємства) (пункт 1 Порядку).

Згідно з пунктом 36 вказаного Порядку спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки із смертельними наслідками; групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від ступеня тяжкості отриманих ними травм; випадки смерті працівників на підприємстві; випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов'язків; нещасні випадки, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого.

Спеціальне розслідування нещасних випадків, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, проводиться за рішенням Держпраці або його територіальних органів залежно від характеру і ступеня тяжкості травми.

Якщо територіальним органом Держпраці протягом доби не прийнято рішення про проведення спеціального розслідування такого нещасного випадку, розслідування проводиться роботодавцем або Фондом за місцем настання нещасного випадку згідно з пунктами 3-32 цього Порядку.

Пунктом 38 Порядку передбачено, що спеціальне розслідування нещасного випадку (крім випадків, передбачених пунктом 39 цього Порядку) проводиться комісією із спеціального розслідування нещасного випадку (далі - спеціальна комісія), утвореною територіальним органом Держпраці за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку, у разі, коли нещасний випадок стався з фізичною особою - підприємцем чи особою, що забезпечує себе роботою самостійно, або внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (події) за погодженням з органами, представники яких входять до її складу.

До складу спеціальної комісії входять:

посадова особа територіального органу Держпраці (голова комісії);

представник Фонду за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку в разі, коли нещасний випадок стався з фізичною особою - підприємцем чи особою, що забезпечує себе роботою самостійно, або внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

представник органу управління підприємства або місцевої держадміністрації у разі, коли зазначений орган відсутній або нещасний випадок стався з фізичною особою - підприємцем чи особою, що забезпечує себе роботою самостійно, або внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

представник роботодавця або роботодавець (у виняткових випадках);

представник первинної організації профспілки незалежно від членства потерпілого в профспілці (у разі наявності на підприємстві кількох профспілок - представник профспілки, членом якої є потерпілий, а у разі відсутності профспілки - уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці);

представник профспілкового органу вищого рівня або територіального профоб'єднання за місцем настання нещасного випадку;

представник закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, який здійснює санітарно-епідеміологічний нагляд за підприємством, або такого закладу за місцем настання нещасного випадку, якщо він стався з фізичною особою - підприємцем чи особою, що забезпечує себе роботою самостійно, у разі розслідування випадку гострого професійного захворювання (отруєння);

представник Держсільгоспінспекції у разі, коли нещасний випадок стався під час експлуатації зареєстрованих в ній сільськогосподарських машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, обладнання тваринницьких ферм, посівних та збиральних машин).

Згідно з пунктом 47 Порядку за результатами спеціального розслідування складаються акти за формою Н-5 і Н-1 (у разі, коли нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом), картка за формою П-5 (у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) стосовно кожного потерпілого, а також оформляються інші матеріали спеціального розслідування, зазначені у пунктах 50 і 51 цього Порядку.

Пунктом 15 Порядку передбачений перелік обставин, відповідно до яких нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом, і складається акт за формою Н-1.

Пунктом 16 Порядку передбачений вичерпний перелік обставин, згідно з якими нещасні випадки не визнаються такими, що пов'язані з виробництвом.

Згідно з пунктом 49 Порядку керівник органу, який утворив спеціальну комісію, повинен розглянути і затвердити примірники актів за формою Н-5 і Н-1 протягом доби після надходження матеріалів спеціального розслідування.

Відповідно до пункту 54 Порядку у разі надходження від роботодавця, робочого органу Фонду, представника профспілки, потерпілого або члена його сім'ї чи уповноваженої ним особи, яка представляє його інтереси, скарги або їх незгоди з висновками спеціальної комісії щодо обставин і причин настання нещасного випадку керівник Держпраці або його територіального органу з метою забезпечення об'єктивності проведення спеціального розслідування має право призначити повторне (додаткове) спеціальне розслідування нещасного випадку спеціальною комісією в іншому складі, за результатами її роботи скасувати акти за формою Н-5 і Н-1, притягти до відповідальності посадових осіб підприємства та органів Держпраці, які порушили вимоги цього Порядку.

Рішення спеціальної комісії в іншому складі щодо результатів повторного (додаткового) спеціального розслідування обставин і причин настання нещасного випадку може бути оскаржено лише у судовому порядку.

Згідно з підпунктами 27 та 33 пункту 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, що затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340, Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань:

- проводить, зокрема розслідування та веде облік аварій і нещасних випадків, які підлягають спеціальному розслідуванню, аналізує їх причини, готує пропозиції щодо запобігання таким аваріям і випадкам;

- бере участь, зокрема у роботі комісій з розслідування нещасних випадків на виробництві.

За результатами проведення спеціального розслідування (що входить до повноважень органу Держпраці і відбувається спеціальними комісіями) складаються акти за формою Н-5 і Н-1 (пункт 47 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1232).

Спеціальна комісія, що створена для спеціального розслідування нещасного випадку, до складу якої згідно зі статтею 38 Порядку входять не лише представники органів державної влади, а й представники інших осіб, не є суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Акти форми Н-5 і Н-1, які складаються спеціальною комісією та затверджуються керівником органу, який утворив спеціальну комісію, не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, а тому не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді (аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року в справі № 21-404а16).

Орган Держпраці в спірних правовідносинах, також не діє як суб'єкт владних повноважень, оскільки не здійснює публічно-владних управлінських функцій і не наділений можливістю владно керувати поведінкою особи (позивача), з якою він перебуває у спірних правовідносинах.

Порушуючи питання про зобов'язання відповідача призначити повторне (додаткове) спеціальне розслідування нещасного випадку спеціальною комісією в іншому складі, основною метою є вирішення спору приватно-правового характеру щодо встановлення певного юридичного факту, який не пов'язаний з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Отже, між сторонами існує спір про право, який має приватно-правовий характер, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 521/18518/15-ц (провадження № 61-9248св18, де містилися позовні вимоги про зобов'язання органу Держпраці провести спеціальне (повторне) розслідування нещасного випадку, і Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій, які постановлені за правилами цивільного судочинства, прийняті з дотриманням норм процесуального права), а також в ухвалі Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в справі №805/2770/17-а.

Як зазначалося, даний спір виник з трудових правовідносин і частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України віднесений до юрисдикції загальних судів.

З огляду на наведене даний спір є приватно-правовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Отже, вирішення спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, яка встановлена статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України, і, відповідно, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Щодо судового збору, сплаченого за подання даного позову, то вказане питання може бути вирішене судом після надходження відповідного клопотання в порядку, що передбачений пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись статтями 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и л а:

Відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про зобов'язання вчинити дії.

Роз'яснити позивачеві, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 256 КАС України, і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 25 червня 2018 року.

Суддя Логойда Т. В.