Рішення № 74896580, 22.06.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2018 року ЛуцькСправа № 164/643/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Дмитрука В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Камінь-Каширського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Камінь-Каширського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі - Камінь-Каширське ОУПФ, відповідач) про визнання дій протиправними щодо відмови у призначенні пільгової пенсії за віком та зобов'язати провести призначення пільгової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 27.02.2015.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився в c.Заріччя Маневицького району Волинської області, яке відповідно до постанови КМУ від 23.07.1991 №106 належить до зони гарантованого добровільного відселення. Постійно проживаючи в с. Заріччя Маневицького району, позивач 06.12.1985 влаштувався на роботу в трест «Запсибенергострой», який знаходиться в місті Сургут Тюменської області РФ. Зазначає, що у вказаному підприємстві він працював столяром-бетонщиком 3 розряду участку №1 вахто-експедиційним методом, а саме: місяць працював і місяць перебував вдома. Таким чином в тресті позивач працював до 03.07.1994. При цьому, працюючи у РФ вахтовим методом, він був зареєстрованим і постійно проживав в с. Заріччя Маневицького району, що підтверджується довідкою Великоосницької сільської ради Маневицького району від 26.04.2018.

13.05.2015 позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України в Маневицькому районі із заявою призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте йому було відмовлено у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю доказів про постійне проживання в АДРЕСА_1 з 26.04.1986 по 01.01.1993 не менше трьох років.

23.03.2018 позивач повторно звернувся до Камінь-Каширського ОУПФУ із заявою призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте листом від 30.03.2018 отримав відмову у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю доказів про постійне проживання в АДРЕСА_1 з 26.04.1986 по 01.01.1993 не менше трьох років.

Просить визнати дії Камінь-Каширського ОУПФУ щодо відмови у призначенні пільгової пенсій за віком протиправними та зобов'язати Камінь-Каширське ОУПФУ призначити позивачу пільгову пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 03.05.2018 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Камінь-Каширського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії передано за підсудністю до Волинського окружного адміністративного суду (а. с. 33).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2018 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі пункту 2 частини першої, частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017, далі - КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (а. с. 38).

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 15.06.2018 №3835/06-12 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав посилаючись на те, що відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Однак, позивачем не було доведено факту постійного проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки в трудовій книжці ОСОБА_1 є запис про роботу в тресті «Запсибенергострой» (Російська Федерація) з 06.12.1985 по 03.07.1994, що підтверджується відомостями про нарахування заробітної плати за період з 01.01.1988 по 03.07.1994 за кожен місяць. Крім того, листом Великоосницької сільської ради №150/01.12/2-15 від 22.10.2015 відкликано довідку №405 від 06.05.2015 про період проживання ОСОБА_1 та надано довідку №1637 від 22.10.2015 в якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно з січня 1986 року по грудень 1995 року був зареєстрований, але постійно не проживав в АДРЕСА_1 Волинської області, так як в графі «місце роботи» вказано місто Сургут. При повторному зверненні до відповідача в березні 2018 році ОСОБА_1 знову було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю доказів постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Також просить звернути увагу, що довідка Великоосницької сільської ради №1139 від 26.04.2018, якою підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно з народження і по даний час зареєстрований і проживає в селі Зарріччя, суперечить довідці №868 від 21.03.2018, в якій вказано лише факт реєстрації та зазначено «поскільки в графі «місце роботи» вказано місто Сургут, проживання за даною адресою не визначено». З врахуванням викладеного, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Частина 1 статті 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Судом встановлено, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився в селі Заріччя, Маневицького району Волинської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Крім того, будучи зареєстрованим і проживаючи в АДРЕСА_1, позивач 06.12.1985 влаштувався на роботу в трест «Запсибенергострой», який знаходиться в місті Сургут Тюменської області РФ, де працював столяром-бетонщиком 3 розряду участку №2 вахто-експедиційним методом.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2015 позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України в Маневицькому районі із заявою призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а. с. 45), проте розпорядженням управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі №7 від 12.08.2015 йому було відмовлено у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю доказів про постійне проживання в АДРЕСА_1 з 26.04.1986 по 01.01.1993 не менше трьох років (а. с. 51).

23.03.2018 позивач повторно звернувся до Камінь-Каширського ОУПФУ із заявою призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а. с.54), проте розпорядженням Маневицького відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Камінь-Каширського ОУПФ №3 від 30.03.2018 позивачу відмовлено у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю доказів про постійне проживання в АДРЕСА_1 з 26.04.1986 по 01.01.1993 не менше трьох років (а. с. 58).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 14 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, - зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Згідно з пунктом сьомим Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Згідно з посвідченням серії Б №094471, виданим 10.12.1992 Волинською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є особою, постійно працювала чи працює, або проживає чи проживала у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 роках, та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно працюють чи працювали, проживають або проживали на території зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, 3 категорії (а. с. 9).

Відповідно до статті 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

Пунктом другим частини третьої статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Як встановлено із записів трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_1, позивач з 06.12.1985 по 03.07.1994 працював в тресті «Запсибенергострой» (м. Сургут Тюменської області, Російська Федерація) столяром-бетонщиком 3 розряду участку №1 вахто-експедиційним методом (а. с. 10-11).

Відповідно до постанови Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань «Про затвердження Основних положень про вахтових метод організації робіт» №794/33-82 від 31.12.1987, вахтовий метод - особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця постійного проживання не може бути забезпечена.

Пунктами 2.2, 2.3 вказаного Положення передбачено, що залучення працівників до роботи за вахтовим методом допускається тільки за їх згодою та за місцем розташування підприємства; поза місцем знаходження підприємства залучення працівників допускається тільки за погодженням місцевих органів праці, яким підвідомча територія, де передбачається набір працівників.

Таким чином, враховуючи приписи даного Положення, а також архівну довідку архівного відділу міста Сургут від 12.05.2015 №С-3027/2 з якої вбачається нарахування позивачу заробітної плати за період з січня 1988 по липень 1994 року щомісячно (а. с. 48), відсутність будь-яких документів щодо залучення позивача як працівника для підприємства, що працює вахтовим методом за погодженням з місцевими органами праці, суд вважає безпідставним твердження позивача про постійне (один місяць з двох) перебування та проживання в с.Заріччя Маневицького району, тобто в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки вказані факти це спростовують та по суті вказують на постійне його проживання в місці розташування треста «Запсибенергострой» (м. Сургут Тюменської області, Російська Федерація).

З довідки Великоосницької сільської ради від 22.10.2015 №1637, якою відкликано довідку від 06.05.2015 №405 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно з січня 1986 року по грудень 1995 року був зареєстрований, але постійно не проживав в АДРЕСА_1 Волинської області, так як в графі «місце роботи» вказано місто Сургут (а. с. 50).

Також суд звертає увагу, що довідка Великоосницької сільської ради від 21.03.2018 №868 де зазначено, що ОСОБА_1 дійсно з січня 1986 року по грудень 1995 року був зареєстрований, але постійно не проживав в АДРЕСА_1 Волинської області, поскільки в графі «місце роботи» вказано місто Сургут, проживання за даною адресою не визначено (а. с. 56) суперечить довідці від 26.04.2018 №1139, наданою позивачем, якою підтверджується факт постійного проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 з народження по даний час (а. с. 15) .

Враховуючи вищезазначені відомості, а також суперечності в довідках Великоосницької сільської ради, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 не встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку оскільки позивач з моменту аварії по 31.07.1986 не проживав та постійно не працював у зоні гарантованого добровільного відселення.

Суд також не бере до уваги посилання позивача на постанову Маневицького районного суду Волинської області від 07.06.2017 в справі №164/906/17, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2017 вбачається, що визнано дії Камінь-Каширського ОУПФУ щодо відмови ОСОБА_3 (який працював з 1983 по 1990 рік в Українській нафтогазорозвідувальній експедиції проживаючи в селі, яке відноситься до зони ЧАЕС) у призначенні пільгової пенсії за віком протиправними та зобов'язано Камінь-Каширське ОУПФУ провести призначення ОСОБА_3, пільгової пенсії за віком у відповідності до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки встановлені зазначеними судовими рішеннями факти не мають відношення до позивача у даній справі.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач обґрунтовано відмовив позивачу у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку у відповідності до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. В. Дмитрук