Постанова № 74890739, 19.06.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/5246/17Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/595/18 Доповідач - Дикун С.І.Категорія - 57

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

за участю секретаря - Коваль О.І.

та сторін: позивача ОСОБА_1 та його представника — адвоката ОСОБА_2, представника відповідача — адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/5246/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2018 року, ухваленого суддею Дзюбичем В.Л., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення, усунення перешкод у користуванні автомобілем шляхом зобов'язання надати автомобіль,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою №51 у будинку №18 по вул.Живова в м.Тернополі, шляхом вселення позивача у спірну квартиру.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що йому на праві власності належить 1/6 ідеальна частка квартири АДРЕСА_1, власником іншої частки квартири є відповідач ОСОБА_6 На даний час він не має можливості проживати у квартирі та користуватись нею через перешкоди зі сторони відповідачів, які поміняли замки у вхідних дверях та не надали йому комплект нових ключів. Таким чином, позивач не має вільного доступу до квартири та не може належно користуватись своїм майном.

У липні 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив: усунути перешкоди в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою м.Тернопіль, вул.Живова, 18/51, шляхом вселення його у дану квартиру; усунути перешкоди в користуванні автомобілем марки “Сітроен Берлінго”, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, шляхом зобов'язання відповідачки ОСОБА_4 надати позивачу вказаний автомобіль.

В обґрунтування даної заяви ОСОБА_1 вказав, що спірний автомобіль придбаний ним із відповідачкою під час перебування у шлюбі і рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.09.2016 року за ним визнано право на 1/2 ідеальну частку даного автомобіля, однак відповідач чинить йому перешкоди у користуванні транспортним засобом, забрала ключі від нього та переховує автомобіль.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою №51 по вул.Живова,18 в м.Тернополі, шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_2.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні автомобілем, шляхом зобов'язання надати автомобіль та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі. Вказує, що суд не взяв до уваги той факт, що відповідач чинить йому перешкоди у користуванні автомобілем, а саме: забрав ключі від автомобіля та переховує його, оскільки наведене підтверджується повідомленням Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області №3022 від 05.03.2016 року, з якого вбачається, що 02.03.2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про те, що його колишня дружина ОСОБА_4 та її син ОСОБА_6 не повертають позивачу належний на праві власності спірний автомобіль.

Зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги покази ОСОБА_1 в якості свідка про те, що вказаний автомобіль перебуває у розпорядженні відповідача, стверджуючи при цьому, що ОСОБА_1 не надано доказів про те, що автомобіль знаходиться у розпорядженні відповідача.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не подали.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Представник відповідачів апеляційну скаргу заперечив, мотивуючи, що суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній частині рішення суду, оскільки належних доказів перебування спірного автомобіля у відповідачів не було надано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки доводи апеляційної скарги зводяться лише до перегляду частини рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні автомобілем, шляхом зобов'язання надати автомобіль, то в іншій частині рішення суду не переглядається.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні автомобілем марки “Сітроен Берлінго”, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, шляхом зобов'язання відповідачки ОСОБА_4 надати позивачу вказаний автомобіль, суд першої інстанції виходив з того, що місце перебування належного сторонам на праві спільної власності транспортного засобу не встановлено і в ході судового розгляду з пояснень сторін не з'ясовано, де знаходиться належний їм спірний автомобіль і хто ним користується, а позивачем не представлено суду достовірних та переконливих доказів того, що вказаний автомобіль на даний час перебуває у розпорядженні відповідачки ОСОБА_4

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції як таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.10.1991 року, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.12.2015 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.09.2016 року за позивачем ОСОБА_1, в порядку поділу спільного майна подружжя, визнано право власності на 1/6 ідеальну частку квартири АДРЕСА_3, загальна площа квартири 42,0 кв.м., житлова-26,1 кв.м., а також право власності на 1/2 ідеальну частку автомобіля Сітроен Берлінго, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.

Право власності на іншу 1/2 ідеальну частку спірного автомобіля “Сітроен Берлінго”, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2 належить відповідачці ОСОБА_4

Як вбачається із листа-повідомлення Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області №3022 від 05.03.2016 року, адресованого ОСОБА_1 у відповідь на його звернення, за результатами проведеної працівниками Тернопільського МВ перевірки встановлено, що з грудня місяця 2014 року між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_4 виникли неприязні відносини, що призводять до словесних суперечок. Будучи опитаним ОСОБА_1 пояснив, що в 2012 році разом з дружиною придбали автомобіль НОМЕР_3, зеленого кольору. У березні-квітні 2015 року ОСОБА_1 виявив відсутність даного автомобіля, який був припаркований у дворі будинку по вул.Острозького,1 в м.Тернополі. Через деякий час, ОСОБА_1 дізнався, що автомобіль забрала дружина ОСОБА_4 та на даний час його приховує і не хоче повертати. Будучи опитаною ОСОБА_4 пояснила, що на протязі останнього часу між нею та ОСОБА_1 виникли неприязні відносини, що призводять до сімейних скандалів на побутовому рівні. У зв'язку з цим, ОСОБА_4 звернулась з позовом до суду про розірвання шлюбу. Так як стверджує ОСОБА_4, що автомобіль марки “Сітроен Берлінго” дійсно було придбано в 2012 році і в цей час ОСОБА_1 перебував з нею у шлюбі, проте, даний автомобіль було придбано виключно за її гроші. Також ОСОБА_4 повідомила, що ОСОБА_1 шляхом обману переписав на себе автомобіль і має намір забрати його у неї (а.с.25).

Позивач ОСОБА_1, будучи допитаним в якості свідка, суду пояснив, що він не може користуватись автомобілем марки “Сітроен Берлінго”, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, придбаним за час шлюбу із відповідачкою, 1/2 частина якого належить йому відповідно до рішення суду про поділ майна подружжя, оскільки відповідач забрала даний автомобіль у 2016 році і на даний час місце перебування автомобіля йому невідоме.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У частині 1 статті 356 ЦК України викладено поняття спільної часткової власності, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється власниками за їх згодою. Кожний із власників має право на надання йому у володіння і користування тієї частки спільного майна в натурі, яка відповідає його частці в праві загальної часткової власності. У випадку неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спірним майном, відповідної матеріальної компенсації або пропонувати встановити порядок користування.

Аналіз вказаної норми права дає підстави стверджувати, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Підставою негаторного позову слугують факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним правомочностей по користуванню та розпорядженню своїм майном.

У справі, яка переглядається, суд, вірно встановивши, що позивачем не представлено суду достовірних та переконливих доказів того, що вказаний автомобіль на даний час перебуває у розпорядженні відповідачки ОСОБА_4, дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні автомобілем марки “Сітроен Берлінго”, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, шляхом зобов'язання відповідачки ОСОБА_4 надати позивачу вказаний автомобіль.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд критично оцінює доводи апеляційної скарги, що відповідачка ОСОБА_4 забрала ключі від спірного автомобіля та переховує його з посиланням на повідомлення Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області №3022 від 05.03.2016 року. З даного повідомлення хоча і вбачається, що 02.03.2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про те, що його колишня дружина ОСОБА_4 та її син ОСОБА_6 не повертають позивачу належний на праві власності спірний автомобіль, та не свідчить про беззаперечний факт утримання чи користування даним автомобілем саме відповідачами, а протилежного, у порушення ст.81 ЦПК України, позивач не представив ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

Пояснення ОСОБА_4 ВП ГУНП в Тернопільській області про те, що спірний автомобіль придбано подружжям під час шлюбу, однак за її особисті кошти і те, що даний автомобіль належить їй, не може вважатись належним і достовірним доказом перебування спірного автомобіля в неї і її користування ним.

Більше того, з вищезазначеного повідомлення вбачається, що матеріали по факту неповернення автомобіля вивчались слідчим відділом Тернопільського відділу поліції в Тернопільській області та в ході перевірки було з'ясовано, що підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку розслідування по даному факту не має.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що покази ОСОБА_1 в якості свідка суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, оскільки показання позивача, який є заінтересованим в результаті розгляду справи про відомі йому обставини, не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Інші свідки, зазначені у клопотанні представника позивача про допит свідків(а.с.26), до суду першої інстанції не з'явилися, своїх показань про відомі їм обставини, що мають значення для справи, не дали.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, сплату якого позивачу було відстрочено за його заявою, слід стягнути з позивача відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ОСОБА_7, Тернопільський район, вул.Грушевського, 34, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) на користь Головного Управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, 22030101, код отримувача 37977726, рахунок отримувача 31210206780002 - 960 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 23 червня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_8