Постанова № 74890691, 19.06.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 595/1407/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Федорончук В.Б. Провадження № 22-ц/789/561/18 Доповідач - Парандюк Т.С.Категорія - 39

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючої - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Коваль О.І.

та сторін: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу 595/1407/16-ц за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — адвоката ОСОБА_3 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 березня 2018 року, ухваленого суддею Федорончуком В.Б. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Порохівської сільської ради Бучацького району Тернопільської області, треті особи — Бучацьке районне бюро технічної інвентаризації, Бучацька державна нотаріальна контора Тернопільської області, про визнання права власності на спадкове майно та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на об'єкт нерухомого майна — житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: вул. Кречетів, 14 с. Порохова Бучацького району Тернопільської області, а також скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказаний об'єкт нерухомого майна та вирішити питання про стягнення судових витрат в сумі 1160,89 грн.

Позов обґрунтовано тим, що спірний будинок до 1991 року належав до колгоспного двору. Станом на 15.04.1991 року в ньому проживали ОСОБА_5 (баба позивача) та її син - ОСОБА_6 (батько позивача). 01.11.2005 року ОСОБА_5 померла. 28 березня 2015 року помер батько позивача ОСОБА_6 Оскільки головою та єдиним членом колгоспного двору станом на 15.04.1991 року був батько позивача — ОСОБА_6, тому після його смерті залишилось спадкове майно, що складається із спірного будинковолодіння. Отже, ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті свого батька — ОСОБА_6 та на момент смерті останнього постійно проживав із ним, а тому вважається таким, що прийняв спадщину.

Однак, рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 29 липня 2015 року за ОСОБА_1 визнано право власності на спадкове майно після смерті його матері — ОСОБА_5, померлої 1 листопада 2005 року. а саме: на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами , який розташований по вул. Кречетів, 14 с. Порохова Бучацького району Тернопільської області. На підставі даного рішення суду ОСОБА_1 зареєстрував право власності на дане нерухоме майно. В подальшому, рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 21 червня 2016 року рішення Бучацького районного суду від 29 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Вважає, що державна реєстрація прав на спірний будинок за ОСОБА_1 проведена незаконно та порушує його права, у зв'язку із чим просив позов задовольнити.

Рішенням Бучацького районного осуду Тернопільської області від 22 березня 2018 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по вул. Кречетів, 14 с. Порохова Бучацького району Тернопільської області.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна — житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по вул. Кречетів, 14 с. Порохова Бучацького району Тернопільської області, номер витягу 42726879 від 25.08.2015 року, номер запису про право власності 10910431.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_4 551,20 грн судового збору та 2800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки ОСОБА_5 не була членом колгоспу, так як працювала вчителем у школі, а тому спірне будинкволодіння не відносилось до суспільної групи — колгоспний двір. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_6 був членом колгоспного двору. Навіть у разі віднесення спірного будинковолодіння до колгоспного двору, право власності на його майно станом на 15.04.1991 року набули ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частках, тобто по 1/2. ОСОБА_5 було складено заповіт на синів: ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7. ОСОБА_7 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5, так як на час смерті проживав із померлою, що підтверджується показами свідка ОСОБА_8 В свою чергу, ОСОБА_7 подав нотаріальної контори заяву про надання ОСОБА_1 дозволу на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 Однак, вказані обставини судом першої інстанції не враховані та не зазначено механізм успадкування спірного майна після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Крім цього, судом не вірно стягнуто з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, оскільки ОСОБА_2 діяв в інтересах ОСОБА_4 як представник по довіреності і лише перед виходом суду в нарадчу кімнату пред'явив Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, Договір про надання правової допомоги, розрахунок витрат та квитанцію.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_4 не надіслано.

В апеляційній інстанції представник ОСОБА_4 -ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав,вважаючи рішення суду законним і обгрунтованим, як таке, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, зібраним доказам.

Відповідачі ОСОБА_1, представники Порохівської сільради, Бучацького БТІ належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи про що свідчать рекомендовані повідомлення, а тому у відповідності до вимог ст. 372 ч.2 ЦПК України колегія суддів вважає, що неявка учасників процесу, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2, який проти задоволення апеляційної скарги заперечив та вважає рішення суду законним та обґрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем після смерті свого батька ОСОБА_6 на житловий будинок з надвірними будовами в с. Порохова, Бучацького району, Тернопільської області. Державна реєстрація права власності на дану садибу за ОСОБА_1 проведена на підставі рішення суду, яке скасоване рішенням апеляційної інстанції, в зв'язку з чим порушує права позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Судом встановлено, що домогосподарство по вул. Кречетів, 14 в с. Порохова Бучацького району Тернопільської області мало статус майна колгоспного двору, що підтверджується погосподарською книгою Зубрецької сільської ради Бучацького району Тернопільської області та відповіддю Порохівської сільської ради і №146/2-09.15 від 14.12.2015 року. (а.с. 9,19-21).

Головою вказаного колгоспного двору був ОСОБА_9.

Згідно зі ст. 120 ЦК Української РСР колгоспний двір визначався як сімейно трудове об'єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

За змістом ч. 2 ст. 123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5. У наступному - Вказівками по веденню господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно з вказаними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР № 885-XII з введенням у дію Закону України «Про власність».

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мали ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку у майні.

Статтею 126 ЦК Української РСР передбачалося, що працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку у майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від спадкодавця до спадкоємців, до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися в наслідок його смерті.

Станом 15 квітня 1991 року у садибі по вул. Кречетів, 14, яка складається із житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться у с. Порохова Бучацького району Тернопільської області, були зареєстровані та проживали: ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6, а тому після ліквідації колгоспного двору, останнім належало по 1/2 частці майна колишнього колгоспного двору. Інші сини ОСОБА_5 - ОСОБА_1 та ОСОБА_7 знялися з реєстрації у спірному житловому будинку відповідно 18 лютого 1982 року та 22 жовтня 1983 року.

ОСОБА_6А.(батько позивача) від дня свого народження і до дня його смерті був зареєстрований і проживав ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_6 був членом колгоспу “Прогрес” і працював різноробочим.(а.с.9, 16).

Належних та достовірних доказів щодо неналежності спірної садиби не до колгоспного двору відповідачем не надано, а судом не здобуто, чим спростовуються доводи апеляційної скарги заявника.

17 жовтня 2005 року ОСОБА_5 заповіла все своє майно трьом синам: ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_6, що посвідчено секретарем Порохівської сільської ради Бучацького району Тернопільської області.

1 листопада 2005 року померла ОСОБА_5, яка на час своєї смерті проживала у спірному господарстві разом зі своїм сином ОСОБА_6

28 березня 2015 року помер ОСОБА_6

Відповідно до ст. 1268 ЦК України — спадкоємець, який постійно проживав разом спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 відповідно до ст.1268 ЦК України прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживав з нею у спірному будинку із надвірними спорудами та будівлями.

12 серпня 2009 року у вказаному житловому будинку був зареєстрований син ОСОБА_6 -позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ст. 1270 ч.1 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом доведено, що ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_7 спадщину після смерті їхньої матері ОСОБА_5 не прийняли у порядку статті 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини зі спадкодавцем не проживали та, у визначений ст.1270 ЦК України строк, із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися. До приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті їхньої матері ОСОБА_5, яка померла 1 листопада 2005 року, вони звернулися лише у квітні 2015 року, в чому їм було відмовлено.

Всі ці вище наведені обставини визначені і доведені у рішенні апеляційного суду Тернопільської області від 21 червня 2016 року у справі №595/1341/15-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.11.2017 року, а тому відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, вище згаданим рішенням суду від 21 червня 2016 року встановлено, що ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України як єдиний спадкоємець першої черги, який був зареєстрований та проживав спільно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а оскільки таких позовних вимог не заявляв під час розгляду тієї справи, тому за ним не було визнано право власності на спадкове майно після смерті його батька.

Звернувшись у 2016 році до суду ОСОБА_4 із позовом про визнання права власності на спадкове майно після смерті свого батька ОСОБА_6, суд першої інстанції вірно визнав позивача єдиним спадкоємцем після померлого ОСОБА_6, який в свою чергу прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5, проживаючи з нею на день її смерті.

Сини ОСОБА_1, ОСОБА_7 у встановлений законом строк спадщину не прийняли і вчасно не звернулись до нотаріальної контори про її прийняття.

Відповідно до ст. 393 ЦК України — правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (а..с. 122) вбачається, що на підставі рішення Бучацького районного суду від 29.07.2015 року зареєстровано право власності на спірну садибу за ОСОБА_1 Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 21.06.2016 року, залишеним без зміни ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08.11.2017 р., рішення Бучацького райсуду від 29.07.2015 р. скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірне майно. В зв'язку з тим, що даною реєстрацією порушено право власника ОСОБА_4 на належне йому майно, тому суд вірно скасував цю реєстрацію.

Голослівними є доводи апеляційної скарги в частині того, що ОСОБА_7 І ОСОБА_1 прийняли спадщину після смерті матері, оскільки ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала із сином ОСОБА_10 в м. Тернополі, що стверджується довідкою Жеку від 20.04.2015 р., будинковою книжкою АДРЕСА_1, що прописана за даною адресою, довідкою із Пенсійного фонду про те, що пенсію отримувала в м. Тернополі, колегія суддів до уваги не бере, так як спростовується довідками № 459, 460 від 06.04.2015 року, виданої Порохівською сільрадою про те, що на момент смерті матері (проживала без реєтрації в селі Порохів) разом з нею проживав ОСОБА_6 - батько позивача і не заперечується самим відповідачем.(а.с.10,11).

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до оцінки доказів, які були предметом дослідження суду першої інстанції, спростовуючих доказів на підтвердження обставин, викладених в апеляційній скарзі заявником не надано, висновок суду відповідає зібраним доказам, нормам матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування рішення з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія судді не вбачає.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення коштів на правничу допомогу представнику позивача — адвокату ОСОБА_2, колегія суддів не бере до уваги, оскільки самим заявником визнається той факт, що останній виступав як адвокат і підтверджено додатковою угодою від 12.02.2018 р. та квитанцією про сплату позивачем 6000 грн. за надані йому послуги. Однак, суд першої інстанції із відповідача в користь позивача стягнув 2800 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Розрахунків, які б спростовували дану суму заявником не надано.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката ОСОБА_3 — залишити без задоволення.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 березня 2018 року — залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 червня 2018 року.

Головуюча - підпис

Судді - два підписи