Постанова № 74889098, 20.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Харків

Справа № 638/8636/17

Провадження № 22-ц/790/948/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Овсяннікової А.І.

суддів - Коваленко І.П., Піддубного Р.М.

при секретарі – Дашковської Н.К.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу № 638/8636/17 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органу державної влади, за апеляційними скаргами прокуратури Полтавської області та Державної казначейської служби України на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2017 року, ухвалене суддею Семіряд І.В., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органу державної влади.

В обґрунтування позову зазначає, що в період з 11 квітня 2013 року по 07 листопада 2016 року він неодноразово звертався до прокуратури із заявами про вчинення кримінальних правопорушень, однак в порушення вимог ст. 214 КПК України його повідомлення в ЄРДР внесене не було, у зв’язку з чим він вимушений був оскаржувати бездіяльність відповідача у судовому порядку. На підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Полтави від 12 березня 2014 року прокуратурою Полтавської області внесені відомості до ЄРДР за його заявою від 23 грудня 2013 року про вчинення кримінального правопорушення, за яким він є потерпілим. Незаконною бездіяльністю посадових осіб прокуратури Полтавської області йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він на протязі тривалого часу був вимушений звертатися та відвідувати суди різних рівнів щодо поновлення своїх порушених прав. В результаті незаконних дій посадових осіб прокуратури його стан здоров’я значно погіршився, у зв’язку з чим він як інвалід 2 групи був вимушений проходити відповідне лікування. Порушений його звичний лад життя, що призвело до погіршення та позбавленню можливості в реалізації своїх звичок та бажань, принизило його честь, гідність, що в свою чергу вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Просить стягнути з відповідачів в рахунок відшкодування моральної шкоди 647000грн.

Представник відповідача прокуратури Полтавської області у судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що позивачем не надано суду достатніх даних, які б свідчили про те, що діями посадових осіб органу державної влади йому заподіяна моральна шкода у вказаному розмірі.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у розмірі 10000грн. з єдиного казначейського рахунку на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем доведено факт заподіяння моральної шкоди неправомірними діями прокуратури, проте не обгрунтовано розмір суми, яка ним заявлена.

В апеляційній скарзі прокуратура Полтавської області просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що посадовими особами органів прокуратури Полтавської області будь-яких протиправних дій стосовно позивача вчинено не було. Сам факт звернення позивача з заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про порушення його прав.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позов ОСОБА_1 грунтується тільки на тому, що працівниками прокуратури Полтавської області були внесені відомості до ЄРДР щодо заяв позивача тільки після оскарження бездіяльності працівників прокуратури у суді. Посилання ОСОБА_1, що з вини прокуратури він став інвалідом ІІ групи є безпідставні, оскільки він став інвалідом багато років тому, а не з причини несвоєчасного внесення відомостей щодо його заяв працівниками прокуратури до ЄРДР.

Колегія суддів, вислухав суддю – доповідача, пояснення з’явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що скарги задоволенню не підлягають.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що в період з 2013 року по 2016 рік ОСОБА_1 неодноразово звертався до прокуратури Полтавської області із заявами про вчинення у відношенні нього окремими посадовими особами прокуратури Полтавської області та СУ УМВС України в Полтавської області кримінальних правопорушень, однак відповідачем його повідомлення до ЄРДР внесенні не були. У подальшому ним оскаржувалась бездіяльність відповідача у судовому порядку.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Полтави від 22 листопада 2013 року зобов’язано прокурора Полтавської області внести до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_1 від 15 жовтня 2013 року про скоєне правопорушення, на його думку, начальником СУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_2 та слідчими Лоскот С.С. і ОСОБА_3 та розпочати досудове розслідування.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Полтави від 12 березня 2014 року визнано бездіяльність заступника начальника слідчого відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_4 щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_5 від 23 грудня 2013 року та зобов’язано його внести до ЄРДР заяву ОСОБА_5 про кримінальне правопорушення від 23 грудня 2013 року вчинене слідчим СУ УМВС України в Полтавській області Дичук І.А. та розпочати досудове розслідування.

Прокуратурою Полтавської області на підставі вищевказаних ухвал внесені відомості до ЄРДР за заявами ОСОБА_1 від 15 жовтня 2013 року та 23 грудня 2013 року щодо вчинення у відношенні нього посадовими особами СУ УМВС України в Полтавської області кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч. 1 КК України, за яким він є потерпілим.

Таким чином, бездіяльність прокуратури Полтавської області та СУ УМВС України в Полтавській області встановлена ухвалами слідчих суддів від 22 листопада 2013 року та від 12 березня 2014 року.

Факт неодноразового звернення позивача до прокуратури не заперечується і самим відповідачем.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст.ст.1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Оскільки у справі, яка переглядається з’ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є бездіяльність СУ УМВС України в Полтавській області та прокуратури Полтавської області, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого і законного висновку, що у даному випадку застосовуються не спеціальні, передбачені у статті 1176 ЦК України, а визначені у статті 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень.

У зв'язку з чим колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано на підставі вищезазначених доказів зроблений висновок про те, що ОСОБА_1 були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв’язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, що підтверджується ухвалами суду щодо бездіяльності СУ та прокуратури.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, оскільки відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується. Відповідач всупереч положень ст. 81 ЦПК України не спростував відповідальність держави за завдану у даному випадку моральну шкоду.

Згідно ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

При цьому колегія суддів також зважає на те, що у таких правовідносинах презуюмується й факт завдання потерпілому моральної шкоди. Саме з такого розуміння презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що він на протязі тривалого часу був вимушений звертатися та відвідувати суди різних рівнів щодо поновлення своїх порушених прав; в результаті незаконних дій посадових осіб прокуратури його стан здоров’я значно погіршився, у зв’язку з чим він як інвалід 2 групи був вимушений проходити відповідне лікування; порушено його звичайний лад життя, що призвело до позбавлення можливості в реалізації своїх звичок та бажань, принизило його честь, гідність, що в свою чергу вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральну шкоду він оцінює в розмірі 647000грн.

Сума моральної шкоди в розмірі заявленому позивачем не доведена.

Судом на відшкодування моральної шкоди обґрунтовано стягнуто 10000грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд правильно визначив її розмір, який є необхідним і достатнім, враховуючи принцип розумності і справедливості, що повністю відповідає вимогам ст. 1174 ЦК України, а також роз'ясненням, даним в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідно до положень ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання ОСОБА_1, що внаслідок бездіяльності відповідача суттєво погіршився стан його здоров’я колегією суддів не приймаються. Наявність таких обставин не була доведена ОСОБА_1 у розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, основними завданнями Казначейства є реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку і таке інше. Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках. Тобто Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до ч.1 ст. 2 ЦК України.

Пунктом 35 Постанови Кабінету Міністрів України № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників» від 03.08.2011 визначено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

А відтак, вказане стягнення провадиться з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення, яке ухвалене з дотриманням вимог закону.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокуратури Полтавської області – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України – залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повну постанову складено 23 червня 2018 року.

Головуючий Овсяннікова А.І.

Судді Коваленко І.П.

ОСОБА_6