Постанова № 74888982, 18.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 червня 2018 року

м. Харків

справа № 645/4473/16-ц

провадження № 22ц/790/1290/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів – Піддубного Р.М., Сащенка І.С.,

за участю секретаря – Огар І.В.,

ім’я (найменування) сторін:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) – ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) – Харківська міська рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_2 – представника ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року в складі судді Шарко О.П.,

у с т а н о в и в:

15 вересня 2016 року ОСОБА_1 в особі представника Приватного підприємства «ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ «ПРАВО» ОСОБА_3 звернулася у суд із позовом до Харківської міської ради та просила визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини житлового будинку з надвірними прибудовами № 35 по вулиці Карпатській в м. Харкові в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4, померлого 12 жовтня 1991 року.

Позов мотивовано тим, що житловий будинок з надвірними прибудовами № 35 по вулиці Карпатській в м. Харкові належав ОСОБА_4 на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки від 16 травня 1953 року. 12 червня 1987 року ОСОБА_4 склав заповіт, який було посвідчено Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-200. 12 жовтня 1991 року ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складалася з вказаного житлового будинку з надвірними прибудовами.

ОСОБА_1 стала власником 1/3 частини житлового будинку з надвірними прибудовами № 35 по вулиці Карпатській в м. Харкові на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 17 квітня 1992 року Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 4-1699. У цьому ж Свідоцтві зазначено, що 2/3 частини вказаного житлового будинку залишаються відкритими за іншими спадкоємцями.

Зазначає, що оскільки інші спадкоємці за заповітом спадщину після померлого ОСОБА_4 не прийняли, саме вона, відповідно до статті 448 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час відкриття спадщини) є такою, що прийняла спадщину, оскільки звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в установлений законом строк.

28 грудня 2017 року Харківська міська рада в особі представника ОСОБА_5 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_6, та просила визнати право власності на 2/3 частини житлового будинку з надвірними прибудовами № 35 по вулиці Карпатській в м. Харкові за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Зустрічний позовом мотивовано тим, що на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 17 квітня 1992 року Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 4-1699, ОСОБА_1 є власником 1/3 частини житлового будинку з надвірними прибудовами № 35 по вулиці Карпатській в м. Харкові, а інші 2/3 частини залишились відкритими за іншими спадкоємцями. Ніхто із спадкоємців спадщину не прийняв.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила статті 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом сплинуло не менше одного року. У відповідності до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у справах про визнання спадщини відумерлою судам слід звернути увагу на застосування абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого правила статті 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності ЦК України. Зазначені положення застосовуються, якщо спадщина не перейшла до держави в порядку, передбаченому статті 555 ЦК УРСР. Згідно зі статтею 555 ЦК УРСР, який діяв на момент смерті ОСОБА_4, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщину.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 березня 2017 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 об’єднано в одне провадження із зустрічним позовом Харківської міської ради.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову Харківської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з нормами статтей 548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно приписів вказаної статті визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. ОСОБА_1 не надано доказів, що вона вступила в управління або володіння спадковим майном чи звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини – 2/3 частин житлового будинку з надвірними прибудовами, тому в задоволенні первісного позову слід відмовити.

Відповідно до статті 1277 ЦК України разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Згідно з роз’ясненнями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в листі від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13, у заяві про визнання спадщини відумерлою не можуть ставитись вимоги позовного характеру, зокрема, вимоги про передачу спадкового майна у власність територіальної громади. Суди повинні враховувати, що відповідно до частини 1 статті 1277 ЦК України суд лише визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування у передбачених законом випадках. В зустрічному позові заявлено клопотання про визнання права власності на 2/3 частини спірного житлового будинку за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради. Однак не надано судового рішення про визнання вказаного майна відумерлою спадщиною, у зв’язку з чим, підстави для задоволення позову відсутні.

21 грудня 2017 року ОСОБА_2 – представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, наданим ОСОБА_1 поясненням та доказам. Зокрема, не враховано тієї обставини, що ОСОБА_1 деякий час після смерті батька проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже вважається такою, що прийняла спадщину фактично.

Харківська міська рада та третя особа – ОСОБА_6 рішення суду першої інстанції не оскаржили, відзив на апеляційну скаргу не надали.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

За статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Матеріали справи свідчать, що житловий будинок з надвірними прибудовами № 35 по вулиці Карпатській в м. Харкові належав ОСОБА_4 на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки від 16 травня 1953 року № 1- 4374, посвідченого Третьою Харківською державною нотаріальною конторою.

12 жовтня 1991 року ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на вказане домоволодіння.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом (частина 1 статті 524 ЦК УРСР).

12 червня 1987 року ОСОБА_4 склав заповіт, який було посвідчено Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-200, відповідно до якого 1/3 частину житлового будинку він заповів дочці ОСОБА_1

Спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529-535 ЦК УРСР. Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов'язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Статтею 548 ЦК УРСР установлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Зі змістом статті 549 ЦК УРСР вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

В статті 553 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

За нормами статті 554 ЦК УРСР у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

Правила цієї статті не застосовуються до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, держави чи державної, кооперативної або іншої громадської організації (стаття 553 цього Кодексу) або коли замість спадкоємця, який відпав, призначено іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця — стаття 536 цього Кодексу).

З листа Харківського обласного державного нотаріального архіву від 12 квітня 2017 року № 1002/01-21, наданого на запит суду першої інстанції, встановлено, що 16 березня 1992 року до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори від ОСОБА_1 надійшла заява про прийняття спадщини після померлого 12 жовтня 1991 року ОСОБА_4 Справжність підпису останньої в заяві була засвідчена П’ятою Львівською державною нотаріальною конторою 17 січня 1992 року за реєстровим номером № 1 – 159. Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 133/1992.

При цьому зазначено, що оригінал заповіту ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори 12 червня 1987 року за реєстровим № 3-2000 знаходиться в спадковій справі № 133/1992. Заповіт посвідчений на все майно – на користь дітей ОСОБА_4: доньки - ОСОБА_7, синів - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які за заповітом спадкують в рівних частках.

В поданій 16 березня 1992 року заяві сама ОСОБА_1 також вказувала про те, що окрім неї спадкоємцями ОСОБА_4 за заповітом є діти померлого, сини – ОСОБА_8 та ОСОБА_9, що мешкають за адресою: м. Харків, вул. Карпатська, будинок № 35.

В заяві від 17 квітня 1992 року ОСОБА_1 повідомила Дванадцяту Харківську державну нотаріальну контору, що дружина спадкодавця ОСОБА_10 померла 14 серпня 1982 року, дочка спадкодавця ОСОБА_11 померла 27 серпня 1990 року, та просила залишити відкритими за іншими спадкоємцями 2/3 частини спадкового майна.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано доказів, що вона вступила в управління або володіння спадковим майном чи звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини на 2/3 частин житлового будинку з надвірними прибудовами.

Однак, суд першої інстанції не визначив повне коло спадкоємців померлого 12 жовтня 1991 року ОСОБА_4, не залучив їх як відповідачів до участі у даній справі та не дослідив, хто з них прийняв спадщину.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

За правилами пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахування викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1, з ухваленням в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 з інших підстав.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути прийняті до уваги з огляду на роз’яснення, що містяться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Крім того, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2018 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову Харківської міської ради в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – представника ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року – скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нову постанову.

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на 2/3 частини будинку в порядку спадкування за законом – відмовити.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складене 23 червня 2018 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді Р.М. Піддубний

ОСОБА_12