Постанова № 74888835, 19.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

19 червня 2018 року

м. Харків

справа №638/5286/17

провадження № 22-ц/790/1547/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:

головуючого – Сащенко І.С.

суддів – Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря Бойко А. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2017 року ( суддя Наумова С.М.)

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

встановив:

У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь заборгованість за договором цільової позики від 02.04.2013 року в сумі 732852,82 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 02.04.2013 року між сторонами було укладено договір цільової позики, згідно з яким позивач надав ОСОБА_3 грошові кошти (позику) у сумі 216000 гривень, що на час укладання договору складало 27023,64 доларів США, виходячи з офіційного курсу, встановленого НБУ на день передачі коштів за договором. Позивач свої зобов'язання за договором позики виконав повністю- передав обумовлену суму коштів відповідачу ОСОБА_3 Зазначена сума грошей була використана для набуття у власність квартири для спільного проживання відповідачів. У визначений договором строк ОСОБА_3 позику не повернув, тому позивач був вимушений звернутися з позовом до суду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник ОСОБА_3 позов не визнав.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.10.2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Солідарно стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованість за договором цільової позики від 02.04.2013 року у розмірі 732852,82 гривень. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що кошти для придбання квартири були нею отримані в кредит в банку в РФ, в зв’язку з чим не було потреби позичати кошти у позивача.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та стягуючи солідарно з відповідачів кошти, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір позики, ОСОБА_3 отримав від позивача гроші, використав їх на придбання квартири, проте до цього часу не повернув їх.

Вказаний висновок судова колегія вважає вірним.

Встановлено, що 02 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір цільової позики, за яким останній отримав в борг кошти в сумі 216000 грн., що складало еквівалент 27023,64 долари США за офіційним курсом НБУ для придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ( а.с. 85 -86 ).

На підтвердження отримання коштів ОСОБА_3 видано розписку від 02.04.2013 року ( а.с. 87 ).

ОСОБА_2 29.03.2016 року звернувся з письмовою вимогою до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про повернення коштів ( а.с. 23 ).

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За правилами частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 передбачено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі з 17 листопада 2012 року, заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 березня 2015 року шлюб розірвано ( а.с. 140, 22 ).

Згідно договору купівлі-продажу від 02 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 358, ОСОБА_3 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 35,2 кв. м., житловою площею 17,2 кв. м., сплативши за це кошти в сумі 216000 грн. ( а.с. 14 ).

Право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 02.04.2013 року ( а.с. 15 ).

Таким чином, ОСОБА_5, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 придбав квартиру, сплативши при цьому кошти в сумі 216000 грн., отримані ним в борг у ОСОБА_2 за договором цільової позики.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім'ї.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі та судовому засіданні апеляційної інстанції на те, що кошти, отримані ОСОБА_3 в борг були використані ним не на придбання квартири та не в інтересах сім’ї, оскільки всю суму надала вона, отримавши кошти в кредит та від продажу належного їй будинку в РФ судовою колегією не приймаються.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження того, щокошти, отримані ОСОБА_3 в борг у ОСОБА_2 були використані не на придбання квартири, а також доказів того, що кошти в сумі 27100 доларів США були переміщені ОСОБА_1 з РФ на територію України через пункт митного пропуску та були задекларовані нею у відповідності з вимогами Митного Кодексу України відповідачкою не надано.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції було обґрунтовано задоволено позов ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2017 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 червня 2018 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

ОСОБА_6