Постанова № 74888630, 19.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

19 червня 2018 року

м. Харків

справа №640/18779/15-ц

провадження № 22-ц/790/1755/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:

головуючого – Сащенко І.С.

суддів – Коваленко І.П., Котелевець А.В.,

за участю секретаря Бойко А. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 грудня 2017 року (суддя Нев'ядомський Д.В.)

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - Комінальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", Департамент житлового господарства Харківської міської ради, про визнання права власності на частину квартири, визнання права користування житловим приміщенням, визначення роздільного порядку користування приміщеннями, зобов`язання не чинити перешкод в користуванні часткою у квартирі та проведенні ремонтних робіт,-

встановив:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просила визнати за нею право власності на частину у квартирі, визнати право користування житловим приміщенням і вселити її у квартиру, визначити роздільний порядок користування приміщеннями, зобов`язати не чинити перешкоди в користуванні часткою у квартирі, зобов`язати не чинити перешкоди у проведенні ремонтних робіт.

В обґрунтування позову зазначала, що 21.06.2013 року на підставі договору дарування вона отримала у власність 21/100 частки комунальної квартири № 8 з відповідною часткою місць спільного користування, загальною площею 116,5 кв.м, що знаходиться в місті Харкові, по вулиці Сумській, буд.46, яка належала ОСОБА_5 на праві приватної власності

При визначенні частки ОСОБА_5 - дарувальника за договором, при виготовленні технічної документації для приватизації вищезазначеної квартири було допущено помилку у розмірі частки. ОСОБА_5 замість 21/100 частки належало 23/100 частки у зазначеній квартирі, а тому слід вважати, що він за зазначеним договором подарував ОСОБА_1 23/100 частини у квартирі №8, що знаходиться в місті Харкові, вулиця Сумська, буд.46, а не 21/100 частину зазначеної квартири.

За договором дарування позивачка є співвласнецею квартири. 77/100 часток у спірній квартирі належить відповідачам по справі, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ВПЖФ УКМ та П 18.10.2007 року.

Між співвласниками цього майна виникають непорозуміння та суперечки з приводу користування, утримання та збереження цього майна і угоди про спосіб виділення в натурі його частки сумісного, спільного володіння не досягнуто.

В судовому засіданні позивачка свій уточнений позов підтримала.

Третя особа представник КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» проти позову заперечував.

Третя особа представник Департаменту житлового господарства Харківської міської ради проти позову заперечував.

Інші учасники процесу в судове засідання не з’явилися.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 18.12.2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на належні їй 2/100 частини квартири № 8, розташованої за адресою: м.Харків вул. Сумська буд. 46. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити її позов в повному обсязі. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відповідачі не допускають її у квартиру, заперечують проти проведення ремонту в квартирі.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. ст. 11, 16 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 386. ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У відповідності до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. 391 ЦК України.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 21.06.2013 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування отримала 21/100 частини комунальної квартири № 8 з відповідною часткою місць спільного користування, загальною площею 116,5 кв.м, що знаходиться в місті Харкові, вулиця Сумська, буд.46.

Вказана частина квартири належала ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 27.09.2006 року за реєстраційним № 2-06-259704, зареєстрованого у Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим № П-2-33856.

77/100 часток у вказаній квартирі належать відповідачам по справі, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ВПЖФ УКМ та П 18.10.2007 року, р. №2-07-284149.

Відповідно до технічного висновку КП «Харківського міського бюро технічної інвентаризації» від 27.04.2015 року та технічного паспорту на квартиру №8 у житловому будинку №46 по вул. Сумській у м.Харкові, виготовленого станом на 02.07.2015 року, при визначенні частки ОСОБА_5 - дарувальника за договором, під час виготовлення технічної документації для приватизації вищезазначеної квартири, було допущено помилку та зазначено, що ОСОБА_5 замість 23/100 частки належало 21/100 частки у спірній квартирі.

Таким чином, фактично ОСОБА_1 належить 23/100 частини комунальної квартири АДРЕСА_1.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом безпідставно визнано за позивачем право власності лише на 2/100 частини спірної квартири замість 23/100 частин, судовою колегією не приймається, оскільки право власності ОСОБА_1 на 21/100 частину квартири підтверджено відповідними документами та ніким не оспорюється. Крім того, уточнена позовна заява ОСОБА_1 від 04.07.2016 року містить вимогу про визнання права власності саме на 2/100 частини квартири, про що свідчить виправлення із застереженням (а.с.111-119).

Що стосується визначення роздільного порядку користування житловим приміщенням, слід зазначити, що згідно ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є співвласником квартири №8, що знаходиться в місті Харкові, вулиця Сумська, буд.46 .

Проте відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, яким належить 77/100 часток зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло не визнають право власності позивачки на належну їй частку квартири, чинять перешкоди позивачці в користуванні часткою квартири змінили замок у квартирі, у зв’язку з чим з 25.07.2015 року позивачка не може потрапити до своєї особистої кімнати та взагалі до квартири, з приводу чого неодноразово зверталася до Київського райвідділу міліції в місті Харкові, що підтверджується копіями заяв від 27.09.2014 року, 07.08.2015 року, 11.08.2015 року (Т.1, а.с.23-25).

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та вважав недоведеним здійснення відповідачами перешкод у користуванні ОСОБА_1 її власністю.

Положеннями абз. 1 п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22.12.1995 року роз'яснено судам, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991 року, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст.115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1400/3080 від 15.05.2017 року, з технічної точки зору, запропонувати поділ квартири №8, що знаходиться по вул. Сумській у будинку 46 у м.Харкові відповідно до часток співвласників не надається можливим, з причин вказаних в дослідницькій частині висновку. Належних та допустимих доказів щодо користування належною їй частиною квартири матеріали справи не містять, таких не було надано позивачем і в суді апеляційної інстанції. Клопотання про проведення повторної чи додаткової експертизи позивачкою не заявлялось.

З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог в частині визначення роздільного користування квартирою відсутні.

Щодо зобовязання співвласників не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні часткою квартири, що належить останній на підставі договору дарування, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п.33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Права власника житлового будинку, квартири, визначені ст. 383 ЦК України , ст. 150 ЖК України та передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідачі чинять позивачці перешкоди у користуванні власністю, то їх слід зобов'язати усунути такі перешкоди шляхом вселення позивача у спірне житло.

Що стосується вимог про усунення перешкод у проведенні ремонтних робіт, судова колегія не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки вони є похідними від вимог про усунення перешкод у праві користування власністю.

Отже з урахуванням викладених обставин колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо усунення їй перешкод в користуванні власністю та вселення.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне рішення в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 грудня 2017 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні належною їй частиною квартири №8, розташованою по вул. Сумській, буд.46 в м. Харкові – скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй частиною квартири №8, розташованою по вул. Сумській, буд.46 в м. Харкові.

Вселити ОСОБА_1 у квартиру №8, розташовану по вул. Сумській, буд.46 в м. Харкові.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 червня 2018 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді І.П. Коваленко

ОСОБА_6