Рішення № 74886667, 18.06.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/11783/14-ц

Провадження № 2/638/1266/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2018 м. Харків Дзержинський районний суду м. Харкова в складі

головуючого судді Штих Т.В.,

секретаря Вакула І.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності за законом,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 через своїх представників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив суд визнати недійсним заповіт, посвідчений 25.10.2013 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 під реєстровим №2144 від імені ОСОБА_7 померлої 28.10.2013 року. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 28.10.2013 року від тяжкої хвороби померла його рідна сестра – ОСОБА_7 (див. ОСОБА_3) ОСОБА_8, якій на підставі договору купівлі-продажу від 17.07.1975 р. належало домоволодіння №59 по вул. Авіаційній у м. Харкові. У своєму позові ОСОБА_3 зазначає, що про смерть сестри йому стало відомо з телефонного повідомлення від ОСОБА_9, яка протягом декількох останніх років здійснювала догляд за ОСОБА_7 за його дорученням. Він попросив свою дочку ОСОБА_1 та її чоловіка поїхати до міста Харкова та здійснити поховання сестри. Його прохання та неможливість самостійної присутності обґрунтовувалось тим, що на цей час він проходив довготривале лікування та не мав можливості перервати його без погіршення стану свого здоров’я. Приїхавши до дому сестри дочка та її чоловік зустріли відповідача ОСОБА_2, який повідомив, що він самостійно поховав сестру, та тепер є законним власником її будинку відповідно до заповіту від 25.10.2013 року. За вказаним фактом, його дочка звернулася до органів міліції із заявою про незаконне заволодіння відповідачем житловим будинком, котрий належить його покійній сестрі. 23.04. 2014 р. позивач, через свого представника, звернувся до приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_6 з заявою про прийняття спадщини після сестри. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на початку жовтня 2013 року ОСОБА_7 перенесла інсульт в наслідок чого у неї було паралізовано праву сторону тіла, а тому вона не мала можливості писати, підписувати будь-які документи та читати. Зі слів позивача, його померла сестра протягом останнього тижня до смерті знаходилась у дуже важкому стані. Позивач вважає, що заповіт від 25.10.2013 р., яким ОСОБА_7 залишила належне їй майно відповідачу, є недійсним, бо вона за 3 місяці до своєї смерті казала йому, що тільки він є її єдиною близькою, рідною людиною, а тому є її законним спадкоємцем. Зміст оскаржуваного заповіту не міг відповідати волі ОСОБА_7. Саме тому позивач був вимушений звернутись до суду з дійсним позовом.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.07.2014 року відкрито провадження та справу призначено до розгляду, справа перебувала в провадженні судді Лосєвої Д.А.

Ухвалою суду від 07.10.2015 року справу було направлено до КЗОЗ «Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні № 3» для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи та провадження у справі зупинено.

Ухвалою від 06.04.2016 року провадження у справі за зупинено до залучення до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_3, який вибув з процесу у зв’язку зі смертю.

06.10.2016 року провадження у справі відновлено та хвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.11.2016 року залучено ОСОБА_1 до участі у цивільній справі у якості правонаступника ОСОБА_3.

22.06.2017 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та спадкування за законом зупинено до проведення комплексної судово - медичної та судово - психіатричної експертизи в рамках кримінального провадженні № 42017220000000012 від 05.01.2017 року.

Ухвалою від 28.09.2017 року провадження по справі було відновлено, оскільки на адресу суду надійшов висновок експерта № 241-КЕ/2017 від 14.09.2017 року за результатами комісійної судово –медичної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 42017220000000012 за фактом встановлення стану здоров’я ОСОБА_7 на момент складання заповіту 28.10.2013 року та справу призначено до судового розгляду, про що повідомлено сторони.

Представники позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання з’явились та надали пояснення в рамках позовних вимог. Додатково представники зазначали, що померла ОСОБА_7 не мала наміру заповідати свій будинок сторонній особі бо вважала померлого ОСОБА_3 своїм єдиним родичем та правонаступником, про що вона неодноразово говорила по телефону ОСОБА_3 Також представники позивача посилаються на листи померлої ОСОБА_7, в яких вона дуже тепло спілкується з братом, називає його своєю єдиною рідною людиною та просить поховати її поряд з її померлим сином.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти позову та посилались на те, що заповіт було складено відповідно до діючого законодавства в присутності свідків, які підтвердили справжність волевиявлення ОСОБА_7, що померла дійсно була паралізована, але мала можливість розмовляти, розуміла значення своїх дій та мала можливість керувати ними.

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14,І,

Свідок ОСОБА_11 вказала, що вона дійсно підписувала заповіт ОСОБА_15 у зв’язку із тим, що померла на той час вже не мала можливості рухатись та погано бачила написане. Зазначила, що лікаря на час підписання заповіту у кімнаті не було. З відповідачем вона знайома багато років та їй відомо, що він здійснював нагляд за ОСОБА_7 Питання про підписання заповіту вирішувалось обговоренням , і вона вирішила підписати вказаний заповіт.

Свідок ОСОБА_10 вказала, що ОСОБА_7 знайома з 1978 р., вони були подругами. З позивачем вона особисто не знайома. Зі слів померлої вона дуже ображалась на брата, у зв’язку із тим, що він не приїхав на похорони її сина. Догляд за померлою здійснював ОСОБА_14, який повністю забезпечував померлу усім необхідним. Поховання ОСОБА_16 здійснювалось у Сумській області, нібито на прохання самої померлої. Додатково свідок вказала на те, що на час підписання заповіту ОСОБА_7 не була паралізована.

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що його бути присутнім під час підписання заповіту запросив ОСОБА_17, він його і привіз до домоволодіння, де мешкала ОСОБА_7 Під час складання заповіту ОСОБА_7 лежала на ліжку та самостійно не читала заповіт, вказаний заповіт лише оголошували, в той час бабуся ( ОСОБА_7 ) промовляла лише короткі слова : та чи ні. Скільки було аркушів у заповіті він не пам’ятає. Допомогу під час складання заповіту ОСОБА_7 надавала мати ОСОБА_17. Щодо того хто буде підписувати заповіт нічого ніхто не обговорював.

Свідок ОСОБА_6 повідомила, що вона, як нотаріус вчинила всі передбачені законом дії для того, щоб скласти та посвідчити відповідний заповіт. Надала до суду письмові пояснення.

Свідок ОСОБА_14 пояснив, що він з померлою ОСОБА_7 раніше був знайомий, допомагав їй в побуті, привозив продукти харчування. У подальшому коли стало ОСОБА_7 погано, він попросив свою матір приглядати за нею, та мати декілька днів до смерті доглядала її. У подальшому він запросив нотаріуса. Який склад та посвідчив заповіт. Знає, що дільничний лікар ОСОБА_7 не відвідував, а його матір викликала швидку допомогу, і крім того ходила медична сестра, яка ходила та робила уколи ОСОБА_7 Під час складання заповіту він не був присутній в кімнаті, де складався заповіт. Він входив та виходив та перебував на кухні, тому повідомити точні обставини складання заповіту не зміг.

У відповідності до положень ч.3 ст.12 та ст.82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлені факти та відповідні їм правовідносини.

28.10.2013 року у м. Харкові у віці 67 років померла ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ВЛ№ 420924, актовий запис 14293, яка є сестрою первинного позивача ОСОБА_3 та рідною тіткою ОСОБА_1 та якій на підставі договору купівлі-продажу від 12.07.1975 р., реєстровий №1-10.644 належав житловий будинок №59 по вул. Авіаційній у м.Харкові .

25.10.2013 року померлою ОСОБА_7 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО, Харківської області ОСОБА_6 під реєстровим №2144, підписаний ОСОБА_11 у присутності свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_18, згідно якого усе належне їй майно померла заповіла ОСОБА_2

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною 2 статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Вимоги щодо форми та змісту заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Так, цією нормою Кодексу визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4. ст. 207 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 207 ЦК України якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

За приписами ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину, визначені у ст. 225, ст. 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

У відповідності до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила цієї статті ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Представником позивача було надано до матеріалів цивільної справи висновок експерта №214-КЕ/2107 від 04.09.2017 року комісійної судово-медичної експертизи за матеріалами кримінального провадження №4207220000000012 за фактом встановлення стану здоров’я громадянки ОСОБА_7.

Згідно з інформацією, яка міститься у вказаному висновку вищезазначеної комісійної судово-медичної експертизи, експерти прийшли до висновку, що ОСОБА_7 у період часу, якому відповідає складання заповіту 25.10.2013 року об 13.25 годин знаходилась без свідомості і не могла керувати своїми діями, сприймати звернену до неї мову, усвідомлювати і оцінювати те, що відбувається (ознайомлення з текстом документу) і не могла приймати рішення оскільки не могла чути, бачити та інше.

Суд звертає увагу, на те, що догляд за померлою тривав ОСОБА_14 та його батьками всього декілька днів, саме в дні коли померла ОСОБА_7 вже перебувала в хворобливому стані та не могла в повній мірі контролювати свою поведінку, обслуговувати себе самостійно. І в ці саме дні ОСОБА_7 оформила заповіт. Що свідчить про сумніви в її усвідомленні дій, що вона вчиняла та розумінні їх.

На підставі викладеного, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи були доведені обставини, на які позивач посилалась в обґрунтування свого позову, а тому позовні вимоги позивача про визнання заповіту від 25.10.2013 року недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 1258 ЦК України, спадкоємці одержують право на спадкування почергово. Згідно ст. 1262 ЦК України, первинний позивач – ОСОБА_3 був спадкоємцем другої черги як рідний брат спадкодавця. У встановлений законом строк ним було подано заяву про прийняття спадщини. Спадкову справу № 11/2013 відкрито приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_19. Тобто обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно було виконано.

16.03.2016 року ОСОБА_3 помер. Про цей факт свідчить копія свідоцтва про смерть І-АЯ № 554050. Його єдиним спадкоємцем першої черги та за заповітом є його дочка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, про що зазначено в довідці від 05 квітня 2016 року № 02-26/37.

09.09.2016 року, приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_19, за заявою ОСОБА_1, відкрито спадкову справу № 17/2016 про що свідчить витяг № 45028871.

У зв’язку із вищенаведеним суд приходить до обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права приватної власності на житловий будинок №59 по вул. Авіаційній у м. Харкові у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 28.10.2013 року.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.4, 5, 10, 12, 13 76-81, 83,259, 263, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності за законом - задовольнити.

Визнати заповіт, посвідчений 25.10.2013 року приватним нотаріусом ХМНО, Харківської області ОСОБА_6 під реєстровим №2144 від імені ОСОБА_7, померлої 28.10.2013 року - недійним.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, що зареєстрована за адресою: Автономна АДРЕСА_1 право власності на житловий будинок №59 по вул. Авіаційній у м. Харкові у порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, яка померла 28 жовтня 2013 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Харківської області.

Суддя Штих Т.В.