Постанова № 74880594, 21.06.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9171/16-ц

Провадження № 22-ц/779/816/2018

Категорія 54

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів Пнівчук О.В., Василишин Л.В.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до комунального закладу «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про поновлення на посаді та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2018 року під головуванням судді Татарінової О.А. у м. Івано-Франківськ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до КП «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позов мотивував тим, що він з 1986 року працював на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Коломийської станції екстреної медичної допомогою. Згідно наказу про звільнення з роботи від 01.06.2016 року № 96, наказу про зміни до наказу від 01.06.2016 року № 96 від 03.06.2016 року № 96/1, наказу № 156 к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 21.06.2016 року його звільнено з посади фельдшера з медицини невідкладних станів за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків покладених трудовим договором. Позивач зазначив, що звільнення його з роботи проведено з грубим порушенням норм ч. 1 ст. 43, ч. ч. 2,3 ст. 252 КЗпП України, ч. ч. 2,3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності», тому просив задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Коломийської станції екстреної ( швидкої) медичної допомоги південно-східного окружного відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги Комунального закладу «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».

Стягнуто з «Івано-Франківського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік у розмірі 51 667,03 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

В решті вимог відмовлено.

Стягнуто з «Івано-Франківського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» судовий збір в розмірі 1 102,40 грн.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь період з дати звільнення до дати поновлення на роботі та про стягнення середнього заробітку тільки за рік вимушеного прогулу є безпідставним, таким, що не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню.

Висновок суду про те, що оскарження ним догани, яка була покладена в основу наказу про звільнення його з роботи та зупинення у зв'язку із цим провадження у справі і збільшення строків її розгляду понад один рік свідчить про його винну поведінку є безпідставним.

Закон не обмежує право особи оскаржити дисциплінарне стягнення, тому здійснення особою права на таке оскарження не є винною (протиправною) поведінкою, а строки розгляду судом поданої ним позовної заяви про скасування дисциплінарного стягнення, яке було покладено в основу прийняття рішення про його звільнення з роботи, не залежить від нього. Обов'язок дотримання строків розгляду справи лежить на установі (посадовій особі), яка розглядає спір.

Судом першої інстанції не було наведено жодних винних протиправних дій вчинених ним, які б вказували на умисне затягування ним розгляду справи.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення «Івано-Франківського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік та постановити нове рішення яким стягнути з відповідача на його користь середній заробіток на час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати поновлення на роботі. В решті рішення суду першої інстанції просить залишити без зміни.

Комунальний заклад «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» подав відзив на апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, належно мотивованим.

Також зазначив, що ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

19 вересня 2016 року представником позивача було подано клопотання про зупинення провадження у справі до винесення рішення по справі за його позовом до Комунального закладу «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про скасування наказу про застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Дане провадження було відновлено на підставі заяви ОСОБА_2 12 березня 2018 року.

Вважає, що позивач умисно затягував строк розгляду справи, оскільки вчасно не подавав до суду першої інстанції заяви про відновлення провадження у справі.

Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Позивач працював у Комунальному закладі «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.62-63).

Наказом №96 Комунального закладу «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 01.06.2016 року (частина 1) ОСОБА_2 звільнено з посади фельдшера з медицини невідкладних станів Коломийської СЕ (Ш) МД 02.06.2016 року за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків покладених на нього трудовим договором згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с.8).

Згідно з наказом № 96/1 від 03.06.2016 року в частину 1 наказу № 96 від 01.06.2016 року внесено зміни. Днем звільнення ОСОБА_2 слід вважати його перший день після закриття листка непрацездатності згідно графіка роботи працівників Коломийської СЕШМД.

Наказом Комунального закладу «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 156к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) 21.06.2016 року ОСОБА_2 звільнено з посади фельдшера з медицини невідкладних станів Коломийської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги південно-східного окружного відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с.7).

Підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України є систематичне невиконання працівником трудових обов'язків, при цьому систематичним невиконанням трудових обов'язків вважається факт порушення за умови, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, крім того таке звільнення допускається тільки з вини працівника.

Однак, судом першої інстанції не встановлено обставин щодо систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, що діяли у відповідача на час звільнення позивача з роботи.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 19.09.2017 року, залишеним без змін апеляційним та касаційним судами, позов ОСОБА_2 задоволено. Скасовано наказ Комунального закладу «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 54 від 18.04.2016 року (а.с.88-91, 92-95, 96-98).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

З вересня 2014 року ОСОБА_2 є членом профспілки Первинна профспілкова організація «Вільна профспілка медиків Коломийщини», яка діє у Центрі екстреної медичної допомоги, що підтверджується копією витягу з протоколу зборів ППО ВПМК № 1 від 20.09.2014 року (а.с.16).

Первинна профспілкова організація «Вільна профспілка медиків Коломийщини» листом № 10 від 12.05.2016 року відмовила у наданні згоди відповідачу на застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с.21-23).

Оскільки наказ Комунального закладу «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 54 від 18.04.2016 року про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани скасований, а також звільнення позивача було проведено без згоди профспілки, тому суд прийшов до правильного висновку, що позивача звільнено незаконно і слід поновити на роботі.

Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується і воно відповідачем виконане, про що в засіданні апеляційного суду ствердили учасники справи.

Щодо часткового задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці"за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього ж Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком ( пункт 8 Порядку).

Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 319 від 25.05.2006 року затверджено норми робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я (а.с.124).

Згідно довідки № 72 від 05.03.2018 року, виданої Комунальним закладом «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», в квітні 2016 року ОСОБА_2 було нараховано 4225,12 гривень, в травні 2016 року 5247,97 гривень (а.с.114).

Як вбачається з листа Комунального закладу «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 306/01-18 від 24.04.2018 року (а.с.123) за квітень місяць 2016 року ОСОБА_2 відпрацював 176 годин, за травень місяць 2016 року 177 годин. У зв'язку з цим, в квітні місяці 2016 року ОСОБА_2 було нараховано 4225,12 гривень, в травні 2016 року 5247,97 гривень.

Суд першої інстанції правильно визначив розмір середньогодинного заробітку за два місяці, які перебували звільненню, який становить 26,84 грн (9473,09грн/353год).

При цьому судом зазначено, що середня заробітна плата нарахована за один рік вимушеного прогулу з часу звільнення становить 51667,03 грн, а середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення по квітень 2018 року становить 95260,66 гривень.

З урахуванням вимог ч.2 ст.235 КзпП України, суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні зазначив, що оскільки за клопотанням позивача було зупинено провадження по справі, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік у розмірі 51667,03коп. Колегія суддів вважає, що до такого висновку суд прийшов передчасно і без належного дослідження обставин справи та з порушенням вимог матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19 вересня 2016 року задоволено клопотанням представника ОСОБА_2 і зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 19.09.2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Скасовано наказ головного лікаря Комунального закладу «Івано-Франківський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 54 від 18.04.2016 року про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани (а.с.88-91). Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.11.2017 року вищевказане рішення залишено без зміни (а.с. 92-95). Постановою Верховного суду від 29.01.2018 року касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 19.09.2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.11.2017 року залишено без змін (а.с. 96-98). Ухвалою суду першої інстанції від 12 березня 2018 року поновлено провадження у даній справі і її розгляд призначено на 23 березня 2018 року. З огляду на вищенаведене, у суду першої інстанції не було підстав вважати, що відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України якщо заява про поновлення на роботі розглядалася судом більше одного року і провадження у справі було зупиненим, тому на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах одного року.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що у діях позивача відсутня вина у розгляді заяви про поновлення на роботі більше одного року, тому слід постановити рішення про виплату на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом першої інстанції визначено середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 95 260,66 грн. Іншого розрахунку чи заперечень щодо нього сторони суду не надали, тому такий розрахунок приймається судом апеляційної інстанції при постановленні рішення. Апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги в частині стягнення середнього заробітку з відповідача за весь час вимушеного прогулу є доведеними, тому постановлене у справі судом першої інстанції рішення в цій частині слід змінити. В решті рішення є таким, що постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити.

Стягнути з «Івано-Франківського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 95 260,66 гривень.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23 червня 2018 року.

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Л.В. Василишин