Постанова № 74880568, 23.06.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 349/653/18

Провадження № 33/779/277/2018

Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Рибій М. Г.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1, розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3, на постанову судді Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 03.05.2018 року, якою

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2,

притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Цією ж постановою стягнуто судовий збір.

ВСТАНОВИВ:

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, закрити провадження по справі, у зв’язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування свої доводів посилається на те, що апелянт не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп’яніння, а висловив незгоду з підозрою поліцейських, тому висновки судді вважає безпідставними. Вказує на те, що у протоколі не сформовано, який саме огляд і у який спосіб ОСОБА_3 має пройти на вимогу поліцейського. Апелянт вважає, що її підзахисному пред’явлене неконкретне обвинувачення, оскільки воно сформовано незрозуміло та складається з двох частин:1) керування з ознаками наркотичного сп’яніння; 2) відмовився від проходження огляду на стан сп’яніння (без конкретизації виду сп’яніння). Також, в апеляційній скарзі зазначено про порушення поліцейськими порядку проведення огляду на стан сп’яніння. На думку апелянта, огляд проводиться поліцейськими з використання спеціальних технічних засобів у присутності двох свідків, проте цього не виконано, у зв’язку із чим огляд вважає недійсним, а протокол – недопустимим доказом вини ОСОБА_3 Апелянт, вказує на те, що працівниками поліції, у порушення вимог п. 4 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водія з транспортних засобів ознак сп’яніння, не надано ОСОБА_3 будь-якого направлення на проходження огляду в закладі охорони здоров’я. Зазначає також те, що судом не було враховано позитивну характеристику щодо ОСОБА_3 В обґрунтування відсутності вини ОСОБА_3 в інкримінованому йому діянні, апелянт посилається на те, що останній не перебував під наглядом нарколога, та йому не надавалась наркологічна допомога. Крім того, зазначає, що за результатами проведеного 22.04.2018 року о 11-45 годині огляду ОСОБА_3 на стан наркотичного сп’яніння, не виявлено вживання наркотичних засобів Лісовим, згідно довідки наркологічного диспансеру від 22.04.2018 року. Вказує на те, що ОСОБА_3 не було відсторонено від керування, що є порушення вимог діючого законодавства. Водночас вважає, що ОСОБА_3 не повинний був проходити огляд на стан сп’яніння на вимогу поліцейського, оскільки п. 2.5 ПДР України передбачений обов’язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника міліції. Апелянт також ставить під сумніви показання свідків, що містяться на бланках, а не власноручно написаних, де вони засвідчили факт відмови від проведення огляду на стан алкогольного сп’яніння, та були запрошені працівниками поліції після того, як склався протокол про адміністративне правопорушення. Вважає, що суддя суду першої інстанції поверхово та формально підійшов до розгляду справи, не викликавши в судове засідання свідків, пославшись на їх письмові пояснення, в той час як повинен був допитати їх безпосередньо в судовому засіданні під присягою.

Постановою судді встановлено, що 22.04.2018 року о 01-30 год. ОСОБА_3, який керував транспортним засобом ВАЗ 21099, номерний знак НОМЕР_1, в м. Рогатині по вул. Галицькій, 74 А, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судове засідання апеляційного суду апелянт - захисник ОСОБА_2, та особа, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_3, не з’явились, належним чином, а саме шляхом передачі телефонограми, повідомлені про розгляд справи.

Клопотань про перенесення апеляційного перегляду від учасників судового провадження не надійшло.

23.06.2018 року на електрону адресу апеляційного суду надійшла заява від захисника ОСОБА_2 про розгляду справи без її участі та участі її підзахисного – особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3

Враховуючи наведене вище, керуючись ст.ст. 268, 294 КУпАП, зокрема тим, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, а також інших осіб, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, вважаю за можливе розглянути справу у відсутність апелянта - захисника ОСОБА_2, та особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3

Перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи апелянта, доходжу висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає, окрім іншого, адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані наркотичного сп’яніння, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп’яніння.

Дослідивши фактичні обставини справи та оцінивши їх у сукупності, вважаю, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про наявність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп’яніння.

Доведеність вини ОСОБА_3 підтверджується доказами, що містяться в матеріалах провадження, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

За змістом закону, протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, висновок експерта тощо, є документами, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об’єктивне з’ясування обставин справи та правильне її вирішення.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №394228 від 22.04.2018 року, ОСОБА_3, 22.04.2018 року о 01-30 год. в м. Рогатині по вул.Галицькій, буд. 74 А, керував транспортним засобом марки ВАЗ 21099, номерний знак НОМЕР_1, з ознаками наркотичного сп’яніння: порушення вимови, зіниці очей не реагують на світло. Від проходження огляду на стан сп’яніння, у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги ст. 2.5 ПДР України, за що був притягнений до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.п. 1).

Протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою – інспектором Рогатинського ВП ГУНП ОСОБА_4, з заповненням всіх необхідних реквізитів, у присутності двох свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, пояснення яких долучені до матеріалів провадження.

Протокол підписаний уповноваженою особою – працівником поліції. Особа, відносно якої складено протокол - ОСОБА_3, відмовився як від підпису у протоколі про адміністративне правопорушення, так й від дачі пояснень, про що міститься відповідний запис працівника поліції (а.с. 1).

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в своїх поясненнях. наданих працівникам поліції 22.04.2018 року, долучених до матеріалів провадження, підтвердили факт відмови водія ОСОБА_3 від проходження огляду на стан сп’яніння в медичному закладі (а.п. 2-3).

Доводи апелянта про те, що пояснення свідків складені на бланку, а не власноручно, не впливають на відсутність в діях ОСОБА_3 складу інкримінованого йому правопорушення, оскільки пояснення були прочитані свідками та ними ж підписані, про що є відповідний запис (а.п. 2-3).

Крім того, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 року за №1408/27853, визначено процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

Згідно з Розділом ІІ п. 1 вказаної вище Інструкції, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються, зокрема й письмові пояснення свідків правопорушення у разі їх наявності.

Вказані пояснення свідків складені із заповненням всіх необхідних реквізитів, підписані ними, тому сумнівів у достовірності викладених у них даних немає.

Враховуючи наведене вище, працівниками поліції виконані вимоги Інструкції, письмові пояснення свідків, були долучені до матеріалі провадження.

Питання щодо конкретної форми складання пояснень свідків, Інструкцією не передбачено, тому вважаю належними та допустимими доказами по справі, долучені до протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_3 пояснення як свідка ОСОБА_5, так й свідка ОСОБА_6, оскільки вказані свідки засвідчили відмову ОСОБА_3 від проходження огляду, що узгоджується з аналогічним змістом в протоколі про адміністративне правопорушення за участю цих же свідків (а.п. 1-3).

Оскільки відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, вважаю вказані пояснення свідків достовірними доказами.

Пояснення свідків отримані з дотриманням встановленого законом порядку, тому відсутні будь-які сумніви щодо їх змісту.

Безпідставними визнаю також доводи апелянта про те, що суддя суду першої інстанції поверхово та формально підійшов до розгляду справи, не викликавши в судове засідання свідків, пославшись на їх письмові пояснення, в той час як повинен був допитати їх безпосередньо в судовому засіданні під присягою.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що жодного клопотання з приводу виклику в судове засідання свідків для їх допиту, учасниками судового процесу не заявлялось.

Посилання апелянта на те, що свідки засвідчили факт відмови від проведення огляду на стан алкогольного сп’яніння, в той час як ОСОБА_3 інкримінують перебування у стані наркотичного сп’яніння, самі по собі не спростовують того факту, що ОСОБА_3 пропонувалось пройти огляд саме на стан наркотичного сп’яніння, виходячи з вказаних в протоколі про адміністративне правопорушення ознак наркотичного сп’яніння: порушення вимови, зіниці очей не реагують на світло, та суті обвинувачення – відмова від проходження огляду, що також було засвідчено підписами вказаними вище світками.

В той же час, пояснення свідків не мають перед судом наперед встановленої сили та оцінюються судом у сукупності з іншими доказами по справі, відповідно до ст. 252 КУпАП.

Відсутність в графі у бланку, де викладені пояснення свідків, посилання на документ, що посвідчує їх особу не є тією безумовною підставою для визнання їх недостовірними доказами.

Питання про те, що свідки були запрошені працівниками поліції після складання протоколу, було перевірено судом першої інстанції, та визнане необґрунтованим, з наступним мотивуванням судді: «свідки були запрошені після відмови ОСОБА_3 від проходження огляду на стан наркотичного сп’яніння, для фіксування факту такої відмови, а не для участі в огляді» (а.п. 12).

Вважаю вказані висновки суду першої інстанції правильними.

Апелянт не наводить інших обставин, які об'єктивно можуть вказувати на можливу упередженість свідків та їх пряму зацікавленість у результаті розгляду справи.

Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення працівниками поліції процедури проведення огляду на стан сп’яніння, доходжу наступного висновку.

Згідно п. 2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року (далі - Інструкція), огляду на стан сп’яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння згідно з ознаками такого стану, що передбачені у п. 3, 4 названої Інструкції.

Перевірка стану наркотичного сп’яніння щодо ОСОБА_3 проводилась працівниками поліції відповідно п. 4 Розділу І Інструкції та вимог, передбачених у ст. 266 КУпАП у зв’язку із виявленими працівниками поліції ознаками наркотичного сп’яніння, зокрема: порушення мови, зіниці очей не реагують на світло.

Як вбачається з матеріалів провадження, працівники поліції діяли відповідно до вимог закону, та після виявлення у ОСОБА_3 ознак наркотичного сп’яніння, запропонували останньому пройти огляд на стан сп’яніння.

Оскільки згідно із п. 12 вказаної вище Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває в стані наркотичного сп’яніння, згідно з ознаками, визначеними у п. 4 розділу І цієї ж Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров’я, тому доводи апелянта про те, що працівниками поліції не було уточнено який саме огляд і у який спосіб ОСОБА_3 має пройти на вимогу поліцейського, не є слушними.

Виходячи з цього припису Інструкції, безпідставними також є й доводи апелянта про порушення працівниками поліції процедури проведення огляду на стан сп’яніння внаслідок не запропонування ОСОБА_3 пройти огляд на місці зупинки з використання спеціальних технічних засобів.

Слід відзначити, що діючим законодавством передбачені певні розмежування у процедурі проведень огляду щодо алкогольного та наркотичного сп’яніння осіб, зокрема, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває в стані наркотичного сп’яніння, працівники поліції, відповідно до п. 12 Інструкції, направляють цю особу до найближчого закладу охорони здоров’я, будь-яких інших дій на місці зупинки транспортного засобу, зокрема зазначеного апелянтом – використання спеціального технічного засобу, поліцейськими стосовно цієї особи не проводиться.

Оскільки ОСОБА_3 відмовився від такого проходження, то це є самостійною підставою, згідно з диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП, для притягнення особи до адміністративної відповідальності, яка не потребує додаткового підтвердження того факту, що особа дійсно перебувала в наркотичному стані. Крім того, для настання адміністративної відповідальності за цією статтею, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння.

З наведеного вбачається, що працівники поліції проводи огляд на стан наркотичного сп’яніння щодо ОСОБА_3 відповідно до вимог Інструкції, у присутності двох свідків, у зв’язку із виявлення у нього ознак наркотичного сп’яніння.

Враховуючи те, що, відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, суд правильно визнав, що невиконання такої вимоги з боку водія ОСОБА_3 є порушенням Правил дорожнього руху України.

Таким чином доходжу висновку, що у судді суду першої інстанції були законні підстави для притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.130 КУпАП, а саме за відмову останнього від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп’яніння.

Посилання в апеляційній скарзі на неконкретне обвинувачення, яке було пред’явлено ОСОБА_3 працівниками поліції, оскільки воно сформовано, на думку апелянта, незрозуміло та складається з двох частин: 1) керування з ознаками наркотичного сп’яніння; 2) відмовився від проходження огляду на стан сп’яніння (без конкретизації виду сп’яніння), не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, виходячи з наступного.

Так, посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.

З пред’явленого ОСОБА_3 обвинувачення, що викладене працівником поліції у протоколі про адміністративне правопорушення, вбачається:

«ОСОБА_3, 22.04.2018 року о 01-30 год. в м. Рогатині по вул.Галицькій, буд. 74 А, керував транспортним засобом марки ВАЗ 21099, номерний знак НОМЕР_1, з ознаками наркотичного сп’яніння: порушення вимови, зіниці очей не реагують на світло. Від проходження огляду на стан сп’яніння, у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги ст. 2.5 ПДР України, за що був притягнений до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП» (а.п. 1).

Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність не просто за перебування особи у наркотичному стані, а саме за перебування особи у наркотичному стані саме під час керування, тобто коли ця особа фактично виконує функції водія.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху України, водій це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до пункту 27 Постанови ПВССУ від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.12.2008 року № 18, керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Таким чином вважаю, що працівники поліції правомірно поклали в основу пред’явленого ОСОБА_3 обвинуваченні, таку ознаку, як керування автомобілем, що є обов’язковою підставою для правильності кваліфікування дії останнього за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки саме по собі перебування ОСОБА_3 у стані наркотичного сп’яніння не містить склад такого діяння.

Ознаки стану наркотичного сп’яніння, встановлюють працівники поліції на місці зупинки транспортного засобу шляхом огляду правопорушника, з урахуванням визначених ознак відповідного сп’яніння, що чітко зазначені в Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року.

Так, до ознак наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно п. 4 вказаної вище Інструкції, відносяться: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп’яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

В той час, як інше сп’яніння, зокрема алкогольне, містить інші ознаки, які також чітко передбачені діючими законодавчими актами, зокрема п. 3 Інструкції.

Оскільки, працівники поліції, на місці зупинки транспортного засобу, у ОСОБА_3 були виявили ознаки які, згідно Інструкції, відносяться до наркотичного сп’яніння, а саме: порушення вимови, зіниці очей не реагують на світло, сумнівів у тому, що працівники поліції пропонували ОСОБА_3 пройти огляд для встановлення факту саме наркотичного сп’яніння – не виникає.

Враховуючи наведене вище, доводи апелянта в частині того, що в пред’явленому ОСОБА_3 обвинуваченні не конкретизований стан сп’яніння, для підтвердження якого ОСОБА_3 пропонувалось пройти огляд, є безпідставними.

Розгляд справи відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи, суд не має права у будь-який спосіб конкретизувати пред’явлене посадовою особою адміністративне обвинувачення та його змінювати, оскільки це суперечить загальним засадам судочинства, які передбачені ст. 129 Конституції України.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 8 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Враховуючи наведене вище, вважаю, що ОСОБА_3 пред’явлене зрозуміле, конкретне, чітке обвинувачення, що не потребувало додаткового тлумачення, тому рішення суду першої інстанції в частині встановлених ним обставин, а саме того, що ОСОБА_3 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп’яніння. є правильними.

Під час апеляційного перегляду було досліджено відеозапис, що долучений до матеріалів провадження, з якого вбачаються обставини щодо наявність підстав для проведення огляду особи на стан сп’яніння, а також відповідність дій працівників поліції вимогам діючого законодавства щодо процедури проведення такого огляду.

З постанови суду першої інстанції вбачається, що під час судового засідання, суддею також був досліджений вказаний вище відеозапис, та інші докази, яким суд дав належну оцінку.

Крім того, вважаю, що суд першої інстанції правильно дав оцінку показанням поліцейського ОСОБА_7, який пояснив, окрім іншого те, що манера спілкування ОСОБА_3 викликала підозру в поліцейських на його перебування в стані наркотичного сп’яніння. Присвітивши ліхтарем, виявили, що його зіниці не реагують на світло, тому запропонували йому пройти огляд на стан наркотичного сп’яніння в Рогатинській ЦРЛ. ОСОБА_3 від проходження огляду на стан наркотичного сп’яніння відмовився, про що було складено протокол за участі двох свідків, один з яких є водієм таксі, а інший – членом формування з охорони громадського порядку, та які не є колишніми поліцейськими.

Вказані показання поліцейського повністю узгоджуються з інформацією, що міститься на вказаному вище відеозапису.

Перевіривши сукупність доказів по справі, вважаю, що викладеними матеріалами справи. поза всяким розумним сумнівом, доведено факт відмови ОСОБА_3 від проходження огляду на стан наркотичного сп’яніння, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Враховуючи наведене, суддя суду першої інстанції, розглядаючи справу, дослідивши докази у справі, шляхом співставлення фактично досліджених по справі обставин та доказів зі змістом обставин, що ставляться особі у вину згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, та диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП, іншими нормами чинного законодавства, дійшов обґрунтованого висновку, що дії ОСОБА_3 містять ознаки саме такого правопорушення.

Вважаю, що обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає вимогам ст.ст. 23, 33 КУпАП, відповідно до яких, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовано з метою виховання ОСОБА_3, а також запобігання вчиненню ним нових правопорушень.

Доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції під час розгляду справи позитивної характеристики щодо ОСОБА_3, не є слушними, оскільки суд першої інстанції досліджував докази по справі, зокрема й матеріали, що характеризують особу ОСОБА_3, що містяться на відповідних аркушах справи (а.п. 9-10).

Інші доводи апелянта, зокрема про те, що працівниками поліції, у порушення вимог п. 4 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водія з транспортних засобів ознак сп’яніння, не надано ОСОБА_3 будь-якого направлення на проходження огляду в закладі охорони здоров’я, так само як і твердження апелянта про відсутність ОСОБА_3 під наглядом нарколога тощо, також не є слушними, оскільки, по-перше, предметом розгляду вказаного провадження є відмова особи від проходження огляду на стан наркотичного сп’яніння, тому факт не перебування ОСОБА_3 під наглядом нарколога, не впливає на кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП; по-друге, потреба у наданні ОСОБА_3 працівниками поліції направлення до медичного закладу, в даному конкретному випадку, а саме за його відмови від проходження огляду, відсутня.

З аналогічних підстав, не мають під собою підґрунтя й доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 не перебув в наркотичному стані, більш того, ст. 266 КУпАП передбачені часові обмеження щодо проходження особою такого огляду - не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення, в той час як огляд щодо ОСОБА_3 проведено поза цього часу, а саме 22.04.2018 року о 11-45 год., згідно довідки наркологічного диспансеру.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 не перебував в наркотичному стані, не мають жодного значення для прийняття рішення в межах адміністративного обвинувачення, що міститься в протоколі, згідно якого ОСОБА_3 притягується до відповідності за відмову від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп’яніння, тобто за порушення п. 2.5 ПДР України, а не за керування транспортним засобом в стані наркотичного сп’яніння, тобто за порушення ним п. 2.9 а ПДР України.

Посилання апелянта на те, що матеріали провадження не містять доказів відсторонення ОСОБА_3 від керування та передачі керування іншій уповноваженій особі, як на підставу незаконності дій працівників поліції при оформленні матеріалів, не впливають на прийняте судом рішення щодо наявності винуватості ОСОБА_3, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП

Твердження сторони захисту про те, що в діях ОСОБА_3 відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки п. 2.5 ПДР України передбачає, що саме на вимогу працівника міліції, а не поліцейського, водій зобов'язаний пройти такий огляд, є безпідставним, виходячи з наступного.

Так, загальновідомо, що на час вчинення адміністративного правопорушення завдання з забезпечення публічної безпеки і порядку та охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави виконували працівники поліції.

Закон України «Про Національну поліцію» набрав чинності 07.11.2015 року.

При цьому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», яким внесено зміни в тому числі і до КУпАП, набрав чинності 28.12.2015 року.

У п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» міститься положення щодо визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про міліцію». При цьому законодавець не передбачив жодних застережень стосовно допустимості дії окремих положень цього Закону в період до приведення інших нормативних актів у відповідність із ним.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що системний аналіз наведених законів свідчить, що як органи внутрішніх справ, так і органи Національної поліції, належать до органів виконавчої влади, головною функцією яких є служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Враховуючи викладене, з огляду на загальні засади правонаступництва, однорідну специфіку та характер процесуальної діяльності органів державної виконавчої влади, до яких належать органи внутрішніх справ (до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію»), так і органи Національної поліції, вважаю, що органи Національної поліції мали право реалізовувати свої повноваження в законодавчо визначених межах, тому посилання про відсутність з боку ОСОБА_3 порушень вимог п.2.5 ПДР України є необґрунтованими.

Вважаю, що судом першої інстанції, під час розгляду справи, з’ясовані всі необхідні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 280 КУпАП, а постанова судді містить опис обставин, установлених при розгляді справи.

Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, так само як і порушення вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, підстави для скасування постанови судді місцевого суду і закриття провадження, як про це наголошує апелянт - відсутні, а тому в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, постанову суду першої інстанції - залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2, що діє інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Постанову судді Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 30.05.2018 року, якою ОСОБА_3 притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Повзло

З оригіналом згідно

Суддя: В.В. Повзло