Постанова № 74880197, 21.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3068/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Рибачука А. І.,

суддів – Багрія В.М., Старунського Д. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2018 року у справі № 813/20/18 (рішення ухвалене о 09:50 год. у м. Львові судом у складі головуючого судді Брильовського Р. М., повний текст рішення виготовлено 12 березня 2018 року) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМ-ЕКО-Борислав 2010» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМ-ЕКО-Борислав 2010» (далі – ТзОВ «КОМ-ЕКО-Борислав 2010») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі – ГУ ДФС в Львівській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 листопада 2017 року № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що договірні відносини з ТзОВ «ОСОБА_1 - М» мали реальний товарний характер, що підтверджено необхідними первинними документами та не спростовано відповідачем в установленому чинним законодавством порядку, а відтак ним правомірно було сформовано податкові зобов’язання за податком на додану вартість, з врахуванням господарських операцій з вказаним вище контрагентом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2018 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано вказане вище податкове повідомлення-рішення.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 31 жовтня 2017 року № 1854/13-01-14-12/37011772, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення є помилковим.

Оскільки від учасників справи не надходило клопотань про розгляд справи за їх участю, суд відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 31 жовтня 2017 року № 1854/13-01-14-12/37011772, складеного за результатами документальної виїзної позапланової перевірки ТзОВ «КОМ-ЕКО-Борислав 2010» з питань проведення взаємовідносин з ТзОВ «ОСОБА_1 - М» за березень 2017 року, ГУ ДФС в Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 листопада 2017 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 112999.99 грн, з яких на 37666.66 грн за основним платежем та на 75333.33 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов’язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 198.1., 198.3. статті 198, пункту 200.2. статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 112999.99 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом ТзОВ «ОСОБА_1 - М». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на недотримання вимог податкового законодавства контрагентом позивача, відсутність у ТзОВ «ОСОБА_1 - М» власних чи орендованих основних засобів (складських приміщень), відсутність у позивача товаросупровідних документів, в тому числі товарно-транспортних накладних, сертифікатів походження продукції на придбаний товар, актів прийому – передачі, згідно з якими можна було б встановити походження товару, наявність певних недоліків в первинних документах, які подані на підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ «КОМ-ЕКО-Борислав 2010» вимог податкового законодавства є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «ОСОБА_1 - М», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 54.3.2. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до пункту 58.1. статті 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт заниження або завищення суми податкових зобов’язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Відповідно до пункту 123.1. статті 123 Податкового кодексу України самостійне визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пунктів 200.2. - 200.1. статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума, зокрема, зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

При цьому наявність або відсутність окремих документів, або окремі недоліки допущені при їх складанні не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших документів видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як видно з матеріалів справи, між ТзОВ «ОСОБА_1 - М» (Продавець) та ТзОВ «КОМ-ЕКО-Борислав 2010» (Покупець) укладено договір купівлі – продажу від 01 березня 2017 року № б/н, згідно з яким останнє зобов'язувалося прийняти і оплатити вартість обладнання для сміттєвоза MUT (Туре 211-20,0; Z.Nr.211-1157; Auftrag Nr. 20202489; Baujahr 02/2008).

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТзОВ «ОСОБА_1 - М» позивачем надано суду копії податкової накладної, видаткової накладної, платіжного доручення, довіреності на отримання обладнання для сміттєвоза MUT.

Щодо посилання відповідача на недоведеність позивачем факту придбання у ТзОВ «ОСОБА_1 - М» обладнання для сміттєвоза MUT з огляду на те, що у видатковій накладній відсутня інформація про прізвище, імя, по батькові, посаду особи, яка передавала та отримувала товар, то таке не заслуговує на увагу, оскільки певні недоліки, допущені при заповненні вказаного документу не можуть бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними.

Щодо посилання відповідача на недоведеність позивачем факту транспортування придбаного у ТзОВ «ОСОБА_1 - М» товару з огляду на відсутність товарно-транспортних накладних та інших документів, що підтверджують доставку товару у місце призначення, то таке не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Щодо посилання відповідача на недотримання контрагентами позивача вимог податкового законодавства, то таке також не заслуговує на увагу, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку права формування податкових зобов’язань податком на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.

Вказана правова позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Так у своєму рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини констатував, що платник податку не повинен нести відповідальність за невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. Судом зроблено висновок, що такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов’язань за податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ТзОВ «ОСОБА_1 - М», а відповідно про наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішеня.

За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 241, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2018 року у справі № 813/20/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_1 судді ОСОБА_2 ОСОБА_3