Рішення № 74877132, 14.06.2018, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/2257/14-ц

14 червня 2018 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді Флоряк Д.В.,

секретаря Буратчук О.В.,

з уч.представників відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Надвірна справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору,-

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство КБ “ПриватБанк” звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 26161,31 дол.США.

Свої вимоги мотивує тим, що 14.04.2008 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IFN0AE000074884, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 8622,29 доларів США на термін до 12.04.2013 р., а відповідач зобов"язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов"язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користуванням кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Однак відповідач умови договору не виконує, порушує договірні зобов’язання, в зв’язку з чим виникла заборгованість станом на 04.09.2014 року в загальній сумі 26161,31 доларів США, що за курсом 12,52 відповідно до службового розпорядження НБУ від 04.09.2014 року складає 327539,65 грн. і банк змушений звернутися в суд з позовом про стягнення суми заборгованості в судовому порядку з відповідача, а також судових витрат по справі.

Представник позивача в жодне судове засідання для дачі пояснень по суті позову не з"явився, про день час та місце слухання справи був повідомлений завчасно і належним чином, що підтверджується повідомленнями та розписками, які знаходяться в матеріалах справи. Натомість на кожне судове засідання подавав клопотання про розгляд справи в його відсутності.

Представники відповідача позов не визнали в повному обсязі і в судовому засіданні пояснили, що 14.04.2008 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитно-заставний договір № IFN0AE000074884 про отримання кредиту в сумі 8622,29 доларів США для придбання автомобіля. З метою забезпечення взятих на себе грошових зобов'язань ОСОБА_1, відповідно до умов вказаного Договору, передано у заставу позивачу автомобіль марки «FORD Connect», який відповідно до п.9.1. Договору підлягав реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Вартість предмету застави на момент видачі кредиту становила 73225,00 гривень, згідно з п.17.10 кредитного договору, тобто 12265,20 доларів США (п.17.11 Договору). Станом на 29.05.2009 р. сума заборгованості по тілу кредиту складала 7758,00 дол. США. Однак, згідно рішень судів від 22.03.2016 р. та 22.06.2016 р. сума, яка підлягає до стягнення - 26 161,31 дол. США. З вищевказаного випливає, що відповідач повинен передати Банку кошти та належне йому майно на загальну суму 39 280,981 дол. США, тоді як він отримав кредит в сумі 8622,29 дол. США, що значно перевищує збитки кредитора та призводить до його неправомірного збагачення. На виконання умов кредитного договору позивачем 12.04.2011 року автомобіль марки «FORD Connect», як предмет застави було передано представникам ПАТ КБ «ПриватБанк», про що було складено відповідний акт. Таким чином, зобов'язання щодо передачі заставного майна для подальшої його реалізації ПриватБанком, ОСОБА_1 виконано. Однак, сама реалізація заставного майна відбулась більш як через 2 роки після його передачі Банку та вже після закінчення кредитного договору. Передбачена Законом України «Про заставу» процедура звернення стягнення на предмет застави Банком додержана не була, оскільки не були внені дані до Державного Реєстру обтяжень рухомого майна про заставу на його автомобіль, який був предметом застави згідно з умовами договору, публічні торги стосовно предмета застави не проводились, Банк жодним чином не повідомив про початкову ціну предмета застави і про кінцеву суму реалізації автомобіля на публічних торгах і на погашення чого ці кошти спрямовані. Банк протягом десяти днів із дня продажу предмета забезпечувального обтяження не надав ОСОБА_1 письмовий звіт про результати продажу його автомобіля. Незважаючи на вимоги відповідача, а також і на вимоги суду в ході розгляду даної справи позивачем не надано доказів того, що реалізація майна відповідача не покрила розмір його заборгованості. Надання іншого ліквідного майна в заставу після продажу автомобіля, банк від ОСОБА_1 не вимагав. Розмір сум, фактично отриманих банком від продажу належного йому автомобіля не встановлений. В той же час, листом від 29.01.2016 р. представником ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомлено, що 04.10.2013 р. від реалізації заставного майна на рахунок, відкритий для погашення заборгованості, було перераховано грошові кошти в сумі 5317,15 доларів США, які всі спрямовані на погашення пені, хоча нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено законодавством. Відповідно до кредитно-заставного договору кінцевим терміном повернення кредитних коштів є 12.04.2013 року, тоді як позивачем нараховувалась заборгованість по сплаті пені та штрафів до 04.09.2014 р.

Вважають,що позивачем не надано належних доказів в обґрунтування суми заборгованості,що виникла після зарахування банком 5317,15 Доларів США в погашення кредиту відповідача, та не доведено також правомірність нарахування ОСОБА_1 пені у сумі 12780,67 доларів США, комісії за користування кредитом та інших штрафів. Все вищенаведене є підставою для відмови позивачу у задоволенні позову, тому просять в позові ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовити.

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши та вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, представлені сторонами на виконання вимог ст. 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення позовних вимог та з'ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що 14.04.2008 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитно-заставний договір № IFN0AE000074884, а не просто кредитний договір, як зазначено в позовній заяві.

Відповідно до умов даного договору відповідач отримав від банку кредит в сумі 8622,29 доларів США на термін до 12.04.2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом для придбання автомобіля. (а.с.10-16).

З метою забезпечення взятих на себе грошових зобов'язань ОСОБА_1, відповідно до умов Договору, передано у заставу позивачу автомобіль марки «FORD Connect», 2003 року випуску, кузов WFOXXTTPU3P75810, д.н. НОМЕР_1, який відповідно до п.9.1. Договору підлягав реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в порядку, встановленому чинним законодавством України, як застава першого (вищого) пріоритету. Вартість предмету застави на момент видачі кредиту становила 73225,00 гривень, згідно з п.17.10 кредитного договору, тобто 12265,20 доларів США (п.17.11 Договору).

Особливості позасудового звернення стягнення шляхом продажу предмету застави регламентовані пунктом 13.2. Договору.

Відповідно до п.13.3.1 зобов"язання позичальника вважається виконаним в момент підписання з покупцем договору купівлі-продажу предмета застави.

Протягом 10 днів з моменту продажу предмета застави Банк зобов"язаний надати позичальнику письмовий звіт про результати продажу.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем (а.с.6 том 1), за відповідачем рахується заборгованість у сумі 26161,31 доларів США, що за курсом 12,52 відповідно до службового розпорядження НБУ від 04.09.2014 року складає 327539,65 грн. і яка складається із:

- заборгованості за кредитом - 8746,55 дол.США;

- заборгованості по процентам за користування кредитом - 2891,84 дол.США;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов"язання за договором - 12780,67 дол.США;

- штраф (фіксована частина) - 19,97 дол.США;

- штраф (процентна кладова) - 1244,83 дол.США.

Судом також встановлено, що рішенням Надвірнянського районного суду від 06.12.2011 року задоволено позов ПАТ КБ "Примват Банк" та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 10343,81 дол.США звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль марки «FORD Connect», 2003 року випуску, кузов WFOXXTTPU3P75810, д.н. НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем,зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати кредитні кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України ).

Договір є обов"язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків ( частина перша статті 626 ЦК України ).

Визначення поняття зобов"язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, згідно якої зобов"язання - це правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. Порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Разом з тим, позивач у вересні 2014 року звернувся до суду із даним позовом, в якому просить стягнути заборгованість в сумі 26161,31 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 8746,55 дол.США; заборгованості по процентам за користування кредитом - 2891,84 дол.США; пені за несвоєчасність виконання зобов"язання за договором - 12780,67 дол.США; штрафу (фіксована частина) - 19,97 дол.США та штрафу (процентна складова) - 1244,83 дол.США.

Із наведеного випливає, що банк у вересні 2014 року звертається до суду з позовом про стягнення в відповідача тієї ж заборгованості, яка існувала станом на 2011, і стосовно якої прийняте рішення судом 06.12.2011 року.

В судовому засіданні встановлено, що 17.10.2011 року ОСОБА_1 передав заставний автомобіль кредитному інспектору ПАТ КБ "ПриватБанк", та доручив банку передати цей автомобіль на реалізацію за ринковою ціною та направити виручені засоби на погашення заборгованості, про що складено відповідний акт (т.1, а.с.60).

Як вбачається із відповіді позивача на вимогу суду, автомобіль був проданий банком та 04.10.2013 року від реалізації заставного майна на рахунок, відкритий для погашення заборгованості, було зараховано кошти в сумі 5317,15 дол.США всі на погашення пені (т.1, а.с.170).

Крім того, судом встановлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не надав документів, що підтверджують реалізацію автомобіля, саме за 5317,15 доларів США, не надав розрахунку погашення заборгованості по кредиту після реалізації заставного майна.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України, боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (частина перша цієї статті).

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу).

Таким чином, ураховуючи суть взаємопов'язаних кредитних і заставних зобов'язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами укладеного між сторонами договору застави, породжує для кредитора обов'язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.

Відповідно до п.13 Договору звернення стягнення на предмет застави за вибором банку здійснюється з дотриманням встановленого законодавством порядку будь-яким із способів:

- шляхом передачі Предмету застави у власність банку для задоволення і погашеня забезпечених вимог;

- шляхом продажу предмета застави банком третій особі у відповідності із вимогами законодавства;

- звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса або будь-якою іншою процедурою, дозволеною законодавством України.

Як вже зазначено, позивач вилучив у відповідача автомобіль марки «FORD Connect», 2003 року випуску, кузов WFOXXTTPU3P75810, д.н. НОМЕР_1. В акті прийому-передачі автомобіля від 12.04.2011 року ОСОБА_1 зазначив, що він доручає ПриватБанку його реалізувати і гроші, отримані від реалізації, направити на погашення заборгованості за кредитним договором.

Вартість предмету застави на момент видачі кредиту становила 73225,00 гривень, згідно з п.17.10 кредитного договору, тобто 12265,20 доларів США (п.17.11 Договору).

Передбачена ст. ст. 19, 21 Закону України «Про заставу» процедура звернення стягнення на предмет застави Банком додержана не була, оскільки не вносились дані до Державного Реєстру обтяжень рухомого майна про заставу на автомобіль марки FORD Connect, 2003 року випуску, кузов WFOXXTTPU3P75810, д.н. НОМЕР_1, який був предметом застави згідно з умовами договору, публічні торги стосовно предмета застави не проводились, Банком не було повідомлено відповідача про початкову ціну предмета застави і про кінцеву суму реалізації автомобіля на публічних торгах.

Відповідно до п.13.3.1 договору продаж предмета застави мав здійснюватись за вартість не нижчою усієї суми грошових зобов'язань, у разі неможливості продажу предмета застави за такою вартістю позичальник повинен негайно надати інше ліквідне майно, яке не обтяжене правами третіх осіб в заставу/заклад до повного виконання зобов'язань за договором.

Надання іншого ліквідного майна в заставу після продажу автомобіля, банк від ОСОБА_1 не вимагав.

Згідно п. 13.3.2 Договору, договір купівлі-продажу предмета застави укладається банком від імені позичальника і є юридичною підставою для набуття покупцем права власності на предмет застави. Протягом 10 днів з моменту продажу предмета застави, банк зобов»язується надати позичальнику письмовий звіт про результати продажу.

ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано суду доказів стосовно виконання свого зобов"язання надати позичальнику письмовий звіт про результати продажу протягом 10 днів з моменту продажу предмета застави.

Територіальним сервісним центром № НОМЕР_2 України листом від 09.02.2016 надано інформацію, згідно якої 05.11.2013 р. Дніпропетровським МРЕВ автомобіль марки FORD Connect, 2003 року випуску, кузов WFOXXTTPU3P75810, д.н. НОМЕР_1, який перебував у заставі, відповідно до договору, знятий з обліку для реалізації по рішенню суду (знятий з обліку представником ПриватБанк) (а.с. 172 том 1).

Відповідач зазначає, що листом від листом від 29.01.2016 представником ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомлено, що 04.10.2013 р. від реалізації заставного майна на рахунок, відкритий для погашення заборгованості, було перераховано грошові кошти в сумі 5317,15 доларів США, які спрямовані на погашення пені, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 6 зворот том 1).

Однак позивач не надав в судове засідання підтверджуючих документів, в яких вказано, за якою ціною банком було виставлено автомобіль на продаж, яка сума була отримана ним від продажу автомобіля. Таким чином, вищенаведеним підтверджується,що предмет застави продано саме банком, а не відповідачем, однак доказів того, що банком майно було реалізовано саме за суму 5317,15 доларів США до суду не надано.

В судовому засіданні встановити яким чином і у якій послідовності банк здійснював погашення заборгованості не має можливості. Відповідно позивачем не було доведено факт заборгованості відповідача по кредитному договору, в розмірі зазначеному у позовних вимогах.

Таким чином, суд вважає, що у жодному разі заборгованість ОСОБА_1 перед банком станом на дату подачі позову не може складати 26161,31 доларів США (327539,65 грн.),оскільки кредит був погашений платником шляхом передачі власного автомобіля банку для реалізації і погашення заборгованості, а банком не доведено належними та допустимими доказами існування заборгованості у ОСОБА_1 по кредитному договору саме 26161,31 доларів США станом на 04.09.2014 року.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 14 квітня 2008 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. При цьому банк нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним.

Дана правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року по справі №6-1746цс16.

Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов"язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України,є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку встановлених законом. Згідно із ч.1 ст.533 ЦК України грошове зобов"язання має бути виконане у гривнях.

Крім того, відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань «платники грошових коштів сплачують на користь сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі,що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даною статтею цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період,за який сплачується пеня(стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань).

Таким чином, максимальний розмір пені пов"язаний із розміром облікової ставки НБУ(оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти), пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Тому суд вважає, що позивачем в порушення вищенаведених норм діючого законодавства також неправомірно було здійснено розрахунок пені 12780,67 доларів США, а не у гривні.

Окрім того, відповідно до кредитно-заставного договору кінцевим терміном повернення кредитних коштів є 12.04.2013 року, тоді як позивачем необґрунтовано нараховувалась заборгованість по сплаті пені та штрафів до 04.09.2014 р.

Відповідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Із заявою про застосування строку позовної даності відповідач до суду не звертався.

Суд не може із наданих позивачем розрахунків встановити, в якому розмірі з 2011 року були нараховані проценти, а в якому заборгованість за тілом кредиту, а тому не може обрахувати, чи існує у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість. Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про судові засідання, жодного разу до суду не з"являвся і не надав своїх пояснень з приводу питань, які виникли в суду стосовно заявлених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищенаведені порушення договору та вимог законодавства ПАТ КБ «ПриватБанк», суд приходить до висновку, що в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором слід відмовити.

На підставі ст. ст. 192, 256, 258, 613, 625, 267 ЦК України, Закону України «Про заставу» керуючись ст.ст. 4, 19, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України , суд, –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Надвірнянський районний суд.

Суддя Флоряк Д.В.

Повний текст рішення виготовлено 23.06.2018 року.