Рішення № 74876883, 23.06.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2018 р. № 814/1096/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54034 до відповідача:Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 про:припинення адміністративного арешту майна платника податків,

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом, що містив вимогу припинити адміністративний арешт майна позивача.

В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 вказала, що Головне управління ДФС у Миколаївській області (надалі – Управління або відповідач), в порушення частин першої та четвертої статті 15 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян», не прийняло рішення за її зверненням з приводу зняття арешту. На думку позивача, оскільки фактичні обставини, що були підставою для накладення арешту, змінилися, відповідач був зобов’язаний прийняти рішення про припинення арешту.

У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 41-43) Управління зазначило на відсутність умов, з якими законодавство пов’язує припинення адміністративного арешту.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до акта фактичної перевірки від 01.03.2018 № 0042/14/29/14/НОМЕР_1 (арк. спр. 46-49), Управління встановило факт продажу 22.02.2018 позивачем за адресою здійснення господарської діяльності (м. Миколаїв, вул. Троїцька, 244) кутової шліфувальної машини УШМ-90112 без застосування реєстратора розрахункових операцій, що є порушенням статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (надалі – Закон № 265).

Згідно з пунктами 1, 3 статті 3, суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Відповідно до пункту 296.10 статті 296 Податкового кодексу України, реєстратори розрахункових операцій не застосовуються платниками єдиного податку:

першої групи;

другої і третьої груп (фізичні особи - підприємці) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000000 гривень. У разі перевищення в календарному році обсягу доходу понад 1000000 гривень застосування реєстратора розрахункових операцій для такого платника єдиного податку є обов’язковим. Застосування реєстратора розрахункових операцій розпочинається з першого числа першого місяця кварталу, наступного за виникненням такого перевищення, та продовжується у всіх наступних податкових періодах протягом реєстрації суб’єкта господарювання як платника єдиного податку.

Норми цього пункту не поширюються на платників єдиного податку, які здійснюють реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту.

Оскільки шліфувальні машини (електричні) включені до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 № 231 «Переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій» (надалі – Перелік), відповідач дійшов висновку про те, що позивач порушив статтю 3 Закону № 265.

Рішенням № 2 від 02.03.2018 посадова особа Управління, на підставі підпункту 94.2.4 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, застосувала повний адміністративний арешт майна платника податків ФОП ОСОБА_2 (надалі – Рішення про арешт, арк. спр. 10).

Як вказано у підпункті 94.2.4 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (арешт майна) може бути застосовано, якщо відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством.

Обґрунтованість адміністративного арешту була підтверджена рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 у справі № 814/636/18 (арк. спр. 11-12).

16.03.2018 позивач подала до Управління заяву про зняття арешту майна, обґрунтувавши її відсутністю у магазині № 1 за адресою здійснення господарської діяльності (м. Миколаїв, вул. Троїцька, 244) товарів, що передбачені Переліком. До заяви позивач додала акт інвентаризації (арк. спр. 13-24).

У листах від 04.04.2018 (арк. спр. 25), від 27.04.2018 (арк. спр. 26-27) Управління вказало, що «… єдиною законною умовою для зняття адміністративного арешту майна … відповідно до вимог пп. 94.19.8 п. 94.10 ст. 94 ПКУ є пред’явлення платником податків документа, що підтверджує реєстрацію реєстраторів розрахункових операцій, здійснену в установленому законодавством порядку …».

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Як вказано у пункті 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв’язку з:

94.19.1. відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;

94.19.2. погашенням податкового боргу платника податків;

94.19.3. усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту;

94.19.4. ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

94.19.5. наданням відповідному контролюючому органу третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи;

94.19.6. скасуванням судом або контролюючим органом рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про арешт;

94.19.7. прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту;

94.19.8. пред’явленням платником податків дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, а також документа, що підтверджує реєстрацію реєстраторів розрахункових операцій, здійснену в установленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

94.19.9. фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Виходячи з цього, суд погодився з відповідачем в тому, що Управління було б зобов’язано прийняти рішення про припинення арешту майна, що був застосований на підставі підпункту 94.2.4 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, в тому випадку, якби позивач надала документ, що підтверджує здійснену в установленому законодавством порядку реєстрацію реєстратора розрахункових операцій.

В той же час, суд врахував таке.

Згідно з визначенням, що міститься в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

Відповідно, дія адміністративного арешту (як способу забезпечення виконання обов’язку) не може тривати довше, ніж дія самого обов’язку.

Виходячи з суті допущеного позивачем порушення, адміністративний арешт було застосовано з метою запобігання подібним порушенням в майбутньому.

У цій ситуації, на думку суду, правомірною поведінкою платника податків, після встановлення контролюючим органом факту порушення вимог Закону № 265, є або подання контролюючому органу документа на підтвердження реєстрації реєстратора розрахункових операцій (у випадку, якщо позивач має намір в подальшому здійснювати продаж відповідних товарів), або припинення продажу товарів, що передбачені у Переліку.

Позивач обрав другий варіант, який не передбачає здійснення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій.

Платник податків не зобов’язаний продавати певні товари, а також здійснювати розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій при продажу товарів, що не передбачені у Переліку. Відсутність такого обов’язку тягне за собою припинення способу забезпечення обов’язку – адміністративного арешту.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про задоволення позову.

Оскільки звернення позивача до суду не було наслідком протиправної бездіяльності відповідача, суд, відповідно до частини восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про покладення судових витрат на позивача.

Судовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 9, 12, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54034, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити.

2. Припинити адміністративний арешт майна фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, застосований рішенням Головного управління ДФС у Миколаївській області від 02.03.2018 № 2.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційнимй код 39394277) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54034, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір 1762 грн., сплачений платіжною квитанцією від 03.05.2018 № 0.0.1027131551.1.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна