Рішення № 74872264, 19.06.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

місто Дніпро

єдиний унікальний номер судової справи 201/3196/18

номер провадження 2/201/1458/2018

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі судді Ходаківського М.П.,

секретаря судового засідання Пісчанської Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2

до ОСОБА_3,

третя особа: державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_4

про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

у судовому засіданні брали участь:

представник позивача – ОСОБА_5,

представник відповідача – ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1В.), яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2Ю.), звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3М.), третя особа: державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 (далі – державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_4С.) про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом (а.с. 2-4).

В обґрунтування вимог позивач зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 05 квітня 2003 року та 04 травня 2003 року у них народилася донька ОСОБА_2 ОСОБА_7 помер 17 грудня 2016 року та після його смерті відкрилася спадщина, що складається з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7 є його донька ОСОБА_2 ОСОБА_1, діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та дізналася, що 04 листопада 2016 року державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори було посвідчено договір дарування указаної квартири на ім’я ОСОБА_3, який зареєстровано в реєстрі за № 504. У зв’язку із чим позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7

При цьому за доводами позивача у Соборному ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області відкрито кримінальне правопорушення № 12016040650005285 від 18 грудня 2016 року за фактом смерті ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України, а також за заявою ОСОБА_8 від 21 січня 2017 року про шахрайське заволодіння нерухомим майном за ч. 3 ст. 190 КК України. У межах даного кримінального провадження було отримано висновок судово-психіатричної експертизи, згідно із яким ОСОБА_7 на момент укладення договору квартири від 04 листопада 2016 року виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі шизофреноподібного розладу органічного походження та за психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, позивач вважає, що є всі підстави для визнання договору дарування квартири недійсним. З урахуванням викладеного позивач просить суд визнати недійсним договір дарування спірної квартири та визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру № 148 у будинку № 100 по Набережній Перемоги у місті Дніпрі в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 березня 2015 року справа за указаним позовом передана для розгляду судді Ходаківському М.П. (а.с. 1).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.23).

До суду 13 квітня 2018 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.24).

Ухвалою судді від 16 квітня 2018 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, третя особа: державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом (а.с.25-26).

Також ухвалою судді від 16 квітня 2018 року було задоволено заяву про забезпечення позову та заборонено будь-яким особам вчинення дій щодо відчуження чи у будь-який спосіб передачу в чуже володіння квартири, що знаходиться за адресою: місто Дніпро, Набережна ПеремогиАДРЕСА_2, яка зареєстрована за ОСОБА_3 (а.с.28-29).

У підготовчому судовому засіданні 16 травня 2018 року за участі позивача, представників учасників справи ухвалено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду на 19 червня 2018 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Також у матеріалах справи міститься відзив представника відповідача, у якому вона зазначає, що висновок судово-психіатричної експертизи № 16 від 22 червня 2017 року містить припущення та базується лише на показах свідків, а також суперечить його реальному стану здоров’я. Згідно із епікризом із історії хвороби ОСОБА_7 не мав жодних скарг, був відкритий до спілкування, орієнтований всебічно вірно, не висловлював реальні плани на майбутнє та гарні соціальні установки (а.с.60-64).

Державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Від представника Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи (а.с.59).

Указом Президента України № 449/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» ліквідовано Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська та утворено Третій окружний суд міста Дніпра – у Соборному районі міста Дніпра та Солонянському районі Дніпропетровської області із місцезнаходженням у місті Дніпрі та селищі міського типу Солоному Дніпропетровської області.

Згідно із ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська.

Суд, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Установлено судом та це підтверджується матеріалами справи, що 04 листопада 2016 року державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 було посвідчено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_7 (надалі – дарувальник) та ОСОБА_3 (надалі – обдарований), діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин, уклали цей договір про таке: дарувальник передає у власність, а обдарований приймає у власність належну дарувальнику квартиру, розташовану за адресою: м. Дніпро, Набережна ПеремогиАДРЕСА_2 безоплатно (а.с.10). Згідно із п. 8 указаного договору сторони підтвердили, що не обмежені у праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.

Судом також установлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 05 квітня 2003 року, який було зареєстровано відділом ЗАЦС адміністрації муніципальної освіти м. Когалим Ханти-Мансійського автономного округу за актовим записом № 132 (а.с.5). Від цього шлюбу у них народилася донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданого 30 листопада 2005 року відділом ЗАЦС адміністрації муніципальної освіти м. Когалима Ханти-Мансійського автономного округу-Югри Тюменської області, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було розірвано 21 жовтня 2005 року на підставі рішення Судової ділянки № 4 МО м. Когалим Ханти-Мансійського автономного округу – Югри (а.с.6).

Також у матеріалах справи міститься свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_1, яке видане 31 березня 2010 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану ДМУЮ, згідно із яким шлюб між ними було розірвано 31 березня 2010 року (а.с.67).

Як убачається із матеріалів справи, 17 грудня 2016 року ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 14 червня 2017 року Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Дніпропетровській області (а.с.8).

Згідно із витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі 15 червня 2017 року приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_9 була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_7 (а.с.9).

Суд відзначає, що згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, в тому числі встановлених ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила цієї статті поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України суду слід встановити неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, враховуючи сукупність зібраних доказів у справі, тому вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину робиться перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16, у постанові від 13 березня 2017 року у справі №6-2833 цс16.

Так, ОСОБА_1, звертаючись до суду із указаним позовом, обґрунтовувала, його тим, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 22 червня 2017 року ОСОБА_7 на момент укладення договору дарування від 04 листопада 2016 року виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі шизофреноподібного розладу органічного походження та за своїм психічним станом на той час не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с.12-15).

Ця експертиза була виконана за дорученням слідчого Соборного ВП ДВП ГУНП у Дніпропетровській області у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016040650005285 та при її проведенні використані матеріали та відомості отримані у ході розслідування цього провадження.

Під час проведення указаної експертизи було використано та покладено в основу показання свідка у кримінальному провадженні ОСОБА_10, яка пояснила, що ОСОБА_7 зловживав спиртними напоями та в нього розвинувся хронічний алкоголізм. Однак коли ОСОБА_7 перебував у тверезому стані він повністю був свідома та осудна людина, уважний до своїх речей, майна. Також у висновку є посилання на допит у якості свідка ОСОБА_8, яка показала, що ОСОБА_7 зловживав спиртними напоями та будучи у нетверезому стані вчиняв сварки, з ним проживала жінка. Було використано також показання свідків ОСОБА_3, який показав, що його мати ОСОБА_11 проживала із ОСОБА_7, він висловив бажання подарувати квартиру ОСОБА_3, вони разом поїхали до нотаріальної контори для укладення договору та уклали його, а також ОСОБА_11, яка пояснила, що проживала із своїм цивільним чоловіком ОСОБА_7 у шлюбі, він лікувався у психіатричній лікарні, зловживав спиртними напоями, у нього була спроба самогубства (а.с.14-15). Також у вказаному висновку зазначено, що ОСОБА_7 проходив стаціонарне лікування у КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю».

Проте згідно із епікризом із історії хвороби № 8164/2016 ОСОБА_7 у період з 07 вересня 2016 року по 07 жовтня 2016 року перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР та при виписці скарг не мав, доступний бесіді, спокійний, на питання відповідає по суті, бредових ідей не висловлює, настрій рівний, суїцидальні думки заперечує, висловлює реальні плани на майбутнє та добрі соціальні установки (а.с.66).

Приписами ст. 102 ЦПК України унормовано, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

При цьому ст. 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Для визначення наявності стану, коли особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними на момент укладення правочину, суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналіз висновку судово-психіатричного експерта, який долучений позивачкою в якості підстави для обґрунтування і доведення своєї правової позиції, указує на те, що для проведення експертизи було надано матеріали кримінального провадження із медичними документами, які складалися за життя ОСОБА_7, а також протоколи допитів свідків, які були допитані в ході досудового розслідування наведеного вище кримінального провадження.

Проте вивченням цього висновку судом установлено, що викладені у ньому доводи не свідчать про те, що у ОСОБА_7 була виявлена абсолютна неспроможність в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, оскільки у висновку зазначено про те, що він перебував на обліку та проходив лікування із діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю» із періоду 2010 року, у 2016 році ОСОБА_7 проходив лікування в КЗ «ДКПЛ» ДОР, але після проведення лікування виписаний, стан поліпшився, при виписці скарг немає, спокійний, на питання відповідає по суті, докладно, обмани сприйняття заперечує, поведінкою не виявляє, виказує реальні плани на майбутнє, це відбулося у жовтні 2016 року, а у листопаді цього ж року укладено спірний договір, але у висновку ані в його описовій частині, ані в зробленому кінцевому висновку за результатами експертизи не указано конкретних, логічних відомостей, які б дійсно свідчили про абсолютну неспроможність ОСОБА_7 укладати правочини, у зв’язку із чим суд не може прийняти цей висновок як однозначний та достовірний доказ такого стану дарувальника за оспорюваним правочином, оскільки він до того ж нічим не підтверджений (наданою медичною документацією, допитаними у судовому засіданні свідками, проведеною за призначенням суду експертизою) і про це у ході розгляду справи позивачкою та її представником не заявлялося, а суд не наділений повноваженнями на самостійне призначення та проведення таких процесуальних дій.

До того ж спірний договір підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню та був посвідчений нотаріусом Першої дніпровської державної нотаріальної контори, а п. 1 гл. 4 наказу Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» визначено, що дієздатність громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз’яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз’яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.

Як убачається із матеріалів справи та отриманої на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів копії нотаріальної справи щодо посвідчення нотаріусом спірного договору, таких обставин перед укладенням договору між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 нотаріусом встановлено не було, як і не встановлено їх під час досудового розслідування кримінального провадження, оскільки при розгляді справи доказів цього суду не надано.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода надання ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом саме на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, які є підставою для звернення, в тому числі порушення права з боку відповідача.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими способами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, оцінивши надані учасниками справи на підтвердження своїх доводів та заперечень докази в їх сукупності за правилами ст. 89 ЦПК України, дійшов до висновку про відсутність належних та допустимих доказів того, що на час укладення та нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_7 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

ОСОБА_7, укладаючи оспорюваний правочин, розпорядився належною йому на праві приватної власності квартирою, а тому підстав як для визнання спірного правочину недійсним, так і для визнання права власності на подаровану за його умовами квартиру за донькою позивача судом не встановлено.

З урахуванням викладеного суд дійшов до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська.

Повний текст рішення складено 23 червня 2018 року.

Суддя М.П.Ходаківський