Постанова № 74871874, 14.06.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/4932/17 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І.Б. Провадження № 22-ц/773/525/18 Категорія: 43 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Галицької І.П.,

представника позивача Грелі А.Ю.,

третьої особи ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Луцької міської ради до ОСОБА_4, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Явір 2011», ОСОБА_2, про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням за апеляційною скаргою третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Позов мотивує тим, що житлове приміщення АДРЕСА_1 є об'єктом державного житлового фонду і перебуває у власності територіальної громади міста Луцька, на даний час передане в управління органу самоорганізації населення - будинковому комітету «Явір», згодом - ОСББ «Явір 2011».

З 2009 року житлове приміщення АДРЕСА_1 було надане в користування ОСОБА_4 та ОСОБА_2. Покликається на те, що відповідач, яка зареєстрована у кімнаті АДРЕСА_1, не проживає у ній з 2014 року. Факт не проживання відповідача за даною адресою підтверджується рішенням суду від 25.05.2016. Разом з тим, причини через які ОСОБА_4 останніх 6 місяців перед зверненням до суду не проживала в кімнаті, суд визнав поважними, оскільки у зв'язку з вагітністю ОСОБА_4 потребувала кращих умов для проживання, ніж ті, що були у гуртожитку.

Однак, після пологів відповідач в кімнаті не з'являлася. Покращення житлових умов та необхідний поточний ремонт в кімнаті проводиться лише за кошти ОСОБА_2

На даний час, мешканцям гуртожитку дозволено приватизувати займані ними приміщення. Квартиронаймач ОСОБА_2 не має можливості реалізувати право на приватизацію, оскільки в квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_4, яка фактично за даною адресою не проживає.

Просить визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщення ¹ 53, що по АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2018 року в задоволені позову в даній справі відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, третя особа - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, третьої особи та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не втратила інтересу до житлового приміщення, а залишила вказану кімнату вимушено, оскільки потребувала покращення умов на період вагітності та пологів та на даний час продовжує їх потребувати у зв'язку з другою вагітністю.

Однак такі висновки не відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з порушенням нормам матеріального права, що регулюють дані правовідносини.

Відповідно до ст. 127 ЖК України та п. 2 Примірного положення про гуртожитки, гуртожиток - це спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Відповідно до вимог статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Статтею 129 ЖК України передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний орден, який є єдиною підставою для вселення на надану житлову площу.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням Луцької міської ради від 23.07.2008 № 29/28 будівлю гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 прийнято у міську комунальну власність (а.с. 6). В подальшому було змінено назву вулиці та нумерацію будинку з «АДРЕСА_1» на «АДРЕСА_1».

Ордером від 07 вересня 2007 року стверджується те, що приміщення житловою площею 8,75 кв.м., яке складається з однієї кімнати за адресою АДРЕСА_1 було надано в користування ОСОБА_2. ( а.с.97).

Ордером від 10 вересня 2009 року стверджується те, що приміщення житловою площею 8,75 кв.м., яке складається з однієї кімнати за адресою АДРЕСА_1 було надано в користування ОСОБА_4 ( а.с.66).

Тобто казаним особам було надана по одному койко-місцю у згаданому гуртожитку в кімнаті 53.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не має право бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного ним приміщення або обмежений у праві користуватись жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.

Згідно зі ст. ст.71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Змінами до законів України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду», від 4 березня 1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна» передбачено, що гуртожитки включено до об'єктів державного житлового фонду, що підлягає приватизації (Закон України від 3 березня 2005 року № 2453-ІV «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках»).

Оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71, 72 ЖК УРСР

Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п. 10 постанови № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 Житлового Кодексу України) необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом ( ч. 1 ст. 81 ЦПК України)

З повідомлення Луцького ВП ГУНП у Волинській області від 07.03.2017 (а.с.9) вбачається, що в ході проведеної перевірки по заяві ОСОБА_2, після опитування сусідів встановлено, що ОСОБА_4 протягом останніх двох років не проживає за адресою АДРЕСА_1, а лише там зареєстрована (а.с. 9).

Актом перевірки місця проживання від 23 лютого 2017 року, який складений у присутності: Сабатюк Ю. В.- голови правління ОСББ, ОСОБА_8- власника квартири АДРЕСА_2, ОСОБА_9- власника квартири АДРЕСА_3 стверджується, що під час перевірки фактичного місця проживання ОСОБА_4, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 останню не виявлено, зі слів сусідів ОСОБА_4 не проживає за даною адресою більше двох років.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (сусіди) вказували, що вони давно не бачили відповідача в квартирі. Стверджували, що в квартирі АДРЕСА_1 проживає лише ОСОБА_2, яка сама несе усі витрати по утриманню житла та його поліпшенню, самостійно оплачує комунальні послуги.

Частиною 3 ст. 71 ЖК УРСР передбачено вичерпний перелік випадків за наявності яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем понад шість місяців.

Однак дана норма закону судом першої інстанції була залишена поза увагою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції як на поважну причину тривалої відсутності відповідача за її місцем реєстрації, зазначив вагітність, у зв'язку з чим ОСОБА_4, потребуючи ліпших житлових умов вимушена була проживати за іншою адресою. При цьому у своїх висновках суд першої інстанції послався на встановлені рішенням суду від 25.05.2016 року обставини, в частині вагітності та пологів відповідача.

Такі висновки суду не відповідають приписам ст. 71 ЖК Української РСР, оскільки такий випадок, у частині третій даної статті відсутній.

Також поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що з моменту ухвалення 25.05.2016 року рішення пройшло два роки та відповідачем не вчинено жодних дій щодо збереження даного житлового приміщення за собою, оскільки остання відсутня за зареєстрованим місцем проживання більше 6 місяців, та не зверталась до Луцької міської ради з клопотанням про продовження строку, також відповідач не зверталась до суду про продовження такого строку.

В матеріалах справи відсутні належні, допустимі та беззаперечні докази, які б свідчили, що на день виникнення спірних правовідносин, зокрема на дань звернення до суду з позовом, або ж на день ухвалення рішення, позивач була вагітною.

Періодична оплата ОСОБА_4 комунальних послух за спірне житло, сама по собі не свідчить про наміри відповідача у ньому проживати, а покликана штучно створити видимість не втрати інтересу до даного житла. До таких висновків суд приходить з врахуванням показів свідків, пояснень позивача та третьої особи, а також відсутністю доказів фактичного проживання відповідача у гуртожитку.

Судом встановлено, що жодних перешкод у користуванні спірною кімнатою ОСОБА_4 не було створено ні ОСОБА_2, ні іншими особами.

Також, як встановлено в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрували шлюб 14 січня 2015 року, що стверджується копією актового запису про шлюб № 23 від 14 січня 2015 року.

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав 26.01.2017 року на підставі договору -купівлі продажу ОСОБА_12 набув у власність квартиру по АДРЕСА_4 загальної площею 60.4 кв м.

Відтак житлові права відповідача, за наявності придбаного під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_12 майна, є забезпеченими.

Крім того, як встановлено судом у відповідача є малолітня дитина, яка не зареєстрована за місцем реєстрації ОСОБА_4, отже зареєстрована за місцем проживання батька, оскільки після народження дитини на батьків лягає обов'язок щодо реєстрації її місця проживання протягом трьох місяців з дня державної реєстрації народження, який закріплений частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Таким чином посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_4 винаймає житло співмешканець є безпідставним та спростовується наведеними доказами.

З врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_4, будучи зареєстрованою в кімнаті АДРЕСА_1 без поважних причин не проживає у даному помешканні понад строки встановлені законом, а саме з 2014 року.

Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п. 2 Постанов, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009, № 14 "Про судове рішення у цивільній справі")

З врахуванням викладеного задоволення вимог позовної заяви не порушуватиме житлових прав відповідача та надасть можливість ОСОБА_2 реалізувати своє право на приватизацію житла, яке надано їй у передбаченому порядку та у якому вона постійно одноосібно проживає.

Оскільки судом першої інстанції в порушення зазначених норм матеріального права, ухвалено рішення, яким відмовлено в задоволені позову рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Крім того на підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідач на користь Луцької міської ради слід стягнути судові витрати за подання позовної заяви в розмірі 1600 гривень та на користь третьої особи ОСОБА_2 2400 гривень за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 376, 382,384 ЦПК України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2018 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням кімнатою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Луцької міської ради 1600 гривень судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 2400 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді: